ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

понеділок, 5 лютого 2018 р.

АНТИ- НАУКА

М. Сулима


Так, як в демократичних країнах, в системі економічної обильности, молодь створила рух анти-культури, яка виявляється в запереченні дотепер прийнятих форм людського спілкування, у ворожому наставленні до прийнятого стилю в музиці, малярстві, поезії, навіть у моді, так від десятків років, особливо в Україні, росте нова ділянка "творчости", яка має претенсії на наукову, але такою не є.

Бо ж метою науки є досліджувати факти життя, аналізувати їх без усяких упереджень і шукати об'єктивної правди. Те, що під благословенням Академії Наук Української Радянської Соціалістичної Республіки видається як твори філософічні, не є ніякою філософією, а звичайною дешевою пропагандою марксизму; те, що мало б правити за історичні науки, є примітивними пашквілями та фальшуванням фактів. Все це твориться на замовлення "всесоюзної та всевидячої" партії.

Один з таких творів виданий під покровом Інституту Історії АН УРСР під назвою "Справжнє обличчя українського буржуазного націоналізму", Наукова Думка, Київ 1974 р. я радше б відвів до ділянки патології, бо все, що в ній читач знайде, це гістеричний крик проти чогось уявленого. Редактор — академік А. Д. Скаба — у вступній статті стверджує, що "недобитки української буржуазії", опинившися в Сполучених Штатах Америки, в Канаді та Західній Німеччині, нічого не роблять як тільки в ролі "найманців імперіялістичної реакції" в своїх організаціях ведуть підступну та запеклу боротьбу проти радянської системи та трудящих України; виросши на зраді, вони всі свої дії спрямували на знищення соціалізму, і то в спілці зі сіоністами та маоїстами. От і по наказу першого секретаря — В. В. Щербицького — товариші з Інституту Історії одержали "почесне завдання" прочуханити цих "народних зрадників" та викрити всі злодіяння "українських буржуазних націоналістів", "диверсії жовто-блакитної преси, уніятської церкви" та наукових інституцій таких як: Український Вільний Університет, Українська Вільна Академія Наук і Наукове Товариство ім. Шевченка.

Академік Скаба відразу заявляє про "банкрутство ідеології буржуазних націоналістів". Якщо так, то навіщо було писати 236-сторінкову книжку? Про банкротів звичайно не говориться. Цей "твір" мав би викрити справжнє обличчя українського буржуазного націоналізму. На ділі він нічого не відкриває, хіба що безлицість отих усіх "істориків", що їх навчили тільки цитувати Леніна та кадити "великому російському братові".

І так коротко подивімось на "цвіт української історії" в суверенній країні рад.

1. А. В. Демківський забирає становище "Проти буржуазно-націоналістичних фальсифікацій економічного розвитку УРСР". На його думку, професор Голубничий, професор В. Бандера і К. Кононенко в своїх статтях і студіях над економікою України промовчують світлі успіхи виробництва, зріст життєвого стандарту та соціалістичного будівництва в Україні, як також применшують важливість колективізації для української економіки. Він обурюється, що українські буржуазні націоналісти не бачать "зросту матеріально-технічної бази комунізму, яку створила дружба усіх народів СССР". Товариш Демківський забуває, що всяка дружба засновується на добровільності; так звана дружба народів СССР, накинута їм Москвою й вона виходить на користь тільки Москві. А вже, якщо така сильна база комунізму, то пощо СССР просить кредитів і технології вільних демократів?

2.  М.Ф. Котляр у статті "Чого вони шукають у сивій давнині?", незадоволений, що  "українські  буржуазні  націоналісти" фальсифікують  минуле українського народу.  Думаєте, хто то такі наші фальсифікатори? Історики: М. Чубатий і В. Щербаківський, бо вони, мовляв, "сліпо наслідуючи М. Грушевського, доказують, що термін "Русь" був етнічним поняттям нинішньої України, та що цю назву присвоїв Петро І московському царству". Автор боліє над тим, що буржуазно-націоналістичні історики заперечують існування "спільної давньо-руської народности" і відкидають "історичну закономірність буття єдиної для всіх радянських народів  Радянської Вітчизни". Запитаємо товариша Котляра: де ж тоді в такій теорії причепити Вірменію, Грузію, Литву? Чи вони також вийшли з давньо-руської народности?

3.  Ю.І. Римаренко розбирає "Теорію еліти на службі українського буржуазного націоналізму". Він зачислює до попередників творця теорії еліти Д. Донцова і таких політичних українських діячів як Д. Андрієвського, Ю. Вассияна, Ю. Липу та  М. Сціборського. Очевидно, вся атака звернута проти Донцова, проти його думки про месіянську ролю еліти в житті українського народу, як також проти "оунівських ватажків", які пропагують расистські теорії. При тому автор лає теж Р. Єндика, Ю. Клена і навіть О. Назарука. Навіть критик Д. Донцова — Ю. Шерех дістає епітет "ренеґата".

4.  В. Л. Микитась у статті "Молоді радянські літератори та вигадки заокеанських фальсифікаторів" атакує Богдана Кравцева як відвертого "ворога радянського способу життя". Кравців бореться проти більшовизму та партійного керівництва літературним процесом в УРСР. Брошури та статті Кравцева автор називає пасквільною літературою, бо в них Кравців критикує штампових молодих поетів УРСР.

5.  М. М. Варварцев виступає проти "Трубадурів  психологічної війни". На його думку, "зростаюча притягальна сила СССР, ідей марксизму-ленінізму викликає шалену лють імперіялістичної реакції". Оунівці як "наємники імперіялістичних хазяїв, створили антирадянські осередки, щоб вести психологічну війну проти  СССР". Автор  накидається  на  щоденник  "Свобода", газету "Америка", журнали: "Шлях Перемоги", "Юкрейніян Квортерлі", бо вони, мовляв, фабрикують наклепницькі статті на СССР, щоб викликати недовір'я до соціялізму. Він твердить, що всі націоналістичні видання — дефіцитні, отже одержують гроші від капіталістичних хазяїв. Так само радіопередачі "Вільна Европа" мала б фінансувати американська тайна розвідка.

6.  Г. І. Ігнатченко в статті "Під вкраденою назвою" дістав завдання розправитися з "Науковим Товариством ім. Шевченка". Для нього вся українська еміграція, після першої і після другої світових воєн, є ватажками української контрреволюції. Ними створені українські наукові установи (УВУ, УТГІ, Український Науковий Інститут у Берліні) — це "центри для підривної діяльности проти Радянської України". В новіший час центром "антирадянських ідеологічних диверсій" стало НТШ. За його твердженням, НТШ створила українська буржуазія на те, щоб "розпалювати національну ворожнечу між українським, польським, російським та   іншими народами". Справді "вчене" твердження, а ми й досі не знали про таку революційну мету НТШ. Великим досягненням НТШ мало бути те, що в його бібліотеку надходили праці Леніна та що за ініціативою І. Франка було видано українською мовою праці Ф. Енгельса. Як і кожний із згаданих писак, так і Ігнатченко вірить, що "антинаукові концепції М. Грушевського — заперечення історичної спільности українського і російського народів шкідливо вплинули на діяльність НТШ".

Автор пише, що в "результаті воз'єднання західньо-українських земель із Радянською Україною" члени НТШ в січні 1940 р. вирішили розпустити товариство. Після війни "емігрантські націоналістичні ватажки", надягли на себе тоґу вчених і об'єдналися для спільної антирадянської діяльности, привласнивши собі назву "Наукового Товариства ім. Шевченка". В лісту наукових "узурпаторів" Ігнатченко включає В. Кубійовича, Е. Храпливого, В. Лабу, 3. Кузелю, Ю. Полянського. До них він каже, потяглися "народні зрадники" такі як О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко, П. Курінний, М. Міллер і спеціяліст історії України в гітлерівському райху — Б. Крупницький. Зараз, твердить дальше автор, НТШ є "однією з найбільш реакційних націоналістичних установ, що спеціалізується на перекрученні історії українського народу". Він атакує "зрадника українського народу" — Р. Смаль-Стоцького та "антирадянського наклепника" — М. Стахова, що займали пости президента головної ради НТШ. Вся діяльність НТШ підпорядкована цілям "ідеологічних диверсій українського буржуазного націоналізму проти УРСР". Так само, як Котляр, Ігнатченко розправляється з д-ром М. Чубатим за його "фальсифікацію раннього періоду історії українського народу". Ігнатченко теж покликається на Леніна, який твердив, що тільки соціялізм може "визволити науку від її буржуазних пут".

Насправді ми бачимо, в які важкі ганебні пута загнав соціялізм науку в УРСР. Про те, хто фальсифікує історію України свідчить факт із статтями наших "науковців" про Україну в "Енциклопедії Брітанніці", яка була змушена змінити брехливу статтю про історію та літературу УРСР, як також усі статті про совєтські республіки. З'їдливі вислови про д-ра Кубійовича — автора "Енциклопедії Українознавства" та "Географії України" — свідчать, як справжня наука б'є по безлицих поплічниках соціалістичної анти-науки.

7.  Р. Т. Симоненко у своїй статті п. н. "Антирадянське спілкування українських буржуазних націоналістів і сіоністів" розмальовує картину поєднання цих двох згаданих "реакційних елементів". Вже Ленін остерігав перед співробітництвом між сіоністами та українськими буржуазними націоналістами, яке має за ціль "роз'єднати робочу клясу та затемнити її клясову свідомість". Леґіони єврейські Жаботинського, каже автор, допомагали українській буржуазно-націоналістичній контрреволюції. Взагалі, на його думку, жиди особливо допомагали українській буржуазії відірвати Україну від Росії. Він дуже уболіває над тим, що Винниченко і Марґолін працювали над зближенням євреїв і українців, а тепер Л. Добрянський і Я. Мусіянович з одної сторони і Ґольдельман із другої працюють в напрямку наладнання співпраці між двома народами.

8.   Н.І. Червінкіна-Корольова хоче розправитися з "реакційною антикомуністичною діяльністю уніятської церкви" у статті "Хрестом і пером". Вона бідкається, що газети "Християнський Голос" (Мюнхен) і "Америка" (Філадельфія) поширюють "ненависть до країни рад". Особливо атакує редактора З. Пеленського та о. І. Гриньоха. Їй не подобається християнсько-національне виховання молоді в діяспорі. Вона твердить, що трудящі католики світу "ставляться зі симпатією до Совєтського Союзу", що Ватикан відмовляється від лобової атаки на комунізм. Без ніякого зв'язку з контекстом статті авторка паплюжить Петлюру, Коновальця, Бандеру й Шухевича та всіх уніятів. Всі вони вороги СССР, злочинці, бо одні мечем, а другі пером діють проти СССР і світового миру.

9.  Дев'ятий із черги "дослідник" — М. І. Павленко робить "відкриття" у статті "Розсадник буржуазно-націоналістичної ідеології", про те, що в Баварії — колисці нацизму знайшли  "притулок злочинці — верховоди українського буржуазного націоналізму, які ведуть шпигунську діяльність проти країн соціялізму". Хто  вони? Це "Український Вільний Університет",  який  за поглядом "вченого історика", готує кадри антирадянців. Фахівці антикомунізму спонзорують уніятські кола. "Вихвалення великомученика Й. Сліпого, каже автор, стало притчею во язицех". Він — Сліпий, каже Павленко, виїхав за кордон (не каже звідкіля) й осів у Римі, щоб створити Київський патріярхат. Але ж в Україні уніятської церкви немає, стверджує автор. Але де вона поділася, історик соціялістичної ленінської школи не говорить.

10.  В. М. Ткаченко пише статтю "Ще одне перелицювання націоналістичних догматів".  В ній він вважає, що система організацій "українського буржуазного націоналізму" була продуктом холодної війни, як також інструментом політики визволення. "Фашистські   прислужники плянували хрестоносний похід на визволення України". Справді весело робиться, коли читаєш таке; це ж показує які ми сильні та як нас бояться! Кандидат на президента США, Ґолдвотер, на думку автора, стаючи на позиції політики визволення, підсилив рух антикомунізму. Після провалу ідеї холодної війни, в колах буржуазних націоналістів появилися "реалітетники" й тим самим табір розколовся. Ідея визволення стає, на погляд автора, непопулярною. Тим самим націоналізм, каже, він, переживає кризу та є на шляху до банкрутства. Якщо так, чого ж тоді піднімати так багацько галасу знечев'я?

11.  О.В. Картухов заторкує в статті "На послугах імперіалістичної вояччини" питання   "прогресивної молоді". Він вдоволений, що молодь у США ухиляється від військової служби.   Українські верховоди хотять, каже він, ізолювати українську молодь від прогресивного руху.  Переписуючи історію, "націоналістичні інквізитори хотіли б вилучити об'єктивну інформацію  про Україну із енциклопедій, каже Картухов. СУМ і "Пласт" нібито "обробляють нашу молодь в буржуазно-націоналістичній ідеології та вказують на наших мілітарних героїв  (Чупринку та  Коновальця)". Він твердить, що молодь відходить від батьків і від ґетта. Прогресивна українська молодь в Канаді домагається звільнення політичних в'язнів у ...В'єтнамі.

Очевидно, як випадає унраїнській молоді домагатися звільнення українських політичних в'язнів? Це ж було б обмеженим націоналізмом. От зацікавлення В'єтнамом, а не українським ґеттом повинно бути ціллю нашої молоді. Підсвідомо Картухов навіть не зчувся, як описуючи буржуазних націоналістів, він описує пролетарських духових євнухів, що фальсифікують українську історію, літературу; що згубили не лише українську душу, але також власне обличчя.

12.  В. А. Онищенко, як останній із подвижників української анти-науки, своєю статтею п. н. "Спадкоємці свастики та тризуба" намагається розправитися з "горлорізами із дивізії "Нахтіґаль" і "Ролляд". Оунівці, твердить він, школилися на німецьких шпигунів. Він описує ролю М. Лебедя та діяльність Врецьони і Клима, яку "благословив Кир Андрей". Він говорить про акції оунівців у Вервольф", які нищили тили радянських військ і порівнює їх із американськими "зеленими беретами".

З повищих виводів ми маємо уявлення про стиль і характер "наукових творів" українських радянських авторів. Я зумисне не давав багато коментарів, бо цитати, навіть скорочені, говорять самі за себе. В жадній соціялістичній країні не появляються такі примітивні пашквілі на політичних опонентів, як це робиться в Українській РСР. Усі автори користуються трафаретними стандартними фразами, які стали буденщиною в країні рад. Цей рід "творчости" аж ніяк не збагачує української мови, чи ушляхотнює її стиль. Але хіба їм усім залежить на українській мові чи творенні української науки?

В них усіх упередження: хто не так думає, як наказала партія — той ворог українського народу, зрадник, вислужник всіх диявольських капіталістичних і імперіялістичних урядів світу. Всі ці згадані статті нічого не дослідили, нічого нового науково не відкрили; всі вони мають за завдання грубо атакувати всю еміграцію; опаплюжити її працю; засудити все українське життя в діяспорі. Для них краще було б, якби тут, поза кордонами України, не було нікого крім "прогресистів", які коліноприклонно сприймали все, що подає великий "народ-герой, народ російський".

Так "правда наша п'яна спить". Колись нащадки, коли читатимуть наукові "подвизанія" оцих українських істориків, будуть дивуватися, як низько могла впасти мораль і інтелектуальний рівень у соціялістичному царстві; дивуватися, як багато їді та ненависти рідні брати виявляють до тих, що їх життя на чужині не було встелене рожами, а що вони мусіли пробиватися в життя на прю всіх ворожих середовищ, творити якісь скромні наукові і культурні пам'ятки та рівночасно обороняти добре ім'я українського народу перед чужими так само, як перед своїми рідними холуями.


Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації