ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

четвер, 18 червня 2015 р.

Д-Р КИРИЛО ТРИЛЬОВСЬКИЙ

Богдан Шарко

У 125-річчя народим організатора «Січей»)

                          В цьому році збігаються два ювілеї, пов'язані зі собою не лиш круглою датою, але й історично-національною вагомістю. Це 175-річчя народин національного пророка Т. Шевченка й 125-річчя народин організатора народніх мас, батька галицьких «Січей», д-ра Кирила Трильовського. Тому, що ця видатна постать має великі заслуги в освідомленні осталих позаду галицьких сіл під австро-угорським пануванням, бажаємо у цій статті згадати його пам'ять.
                        Кирило Трильовський народився 6 травня 1864 р. в сім'ї греко-католицького пароха в селі Богутин
біля Золочева. Вже з юних літ відзначався національною активністю. Як учень польської гімназії в Коломиї засновує тайні гуртки, в яких освідомлює шкільних товаришів, протидіючи денаціоналізуючим польським впливам і «старорусинству». В університетах Чернівець і Львова студіював право, здобуваючи ступень доктора. Як молодий правник, береться зразу із запалом за освітню працю. На початку 80-тих років засновує у великому селі Карлові біля Снятина разом із парохом о. Кейваном першу на Покутті читальню «Просвіти», а у 1904 р. в селі Іспас біля Коломиї першу на Покутті кооперативу «Народна Спілка». 5 травня 1900 засновує у Завалю Снятинського повіту перше «Рахунково-пожарне товариство Січ», члени-старшини товариства мали козацькі титули: кошовий, писар, бунчужний. Січові товариства здобували популярність своїми походами із національними прапорами, з музикою, з гуцульськими трембітарами на Прикарпатті та з перевішеними через плече малиновими лентами, а синьо-жовтою у кошового і червоно-жовтою у писаря. Лунали маршові пісні, як популярна «Гей там на горі Січ іде...», текст якої написав сам Трильовський, «На вулиці трубка грає, то Січ в похід виступає» і т.п. До Січей належали також дівчата, зорганізовані в куренях «Січовичок». На здвигах вони вправляли вінками і серпами. Січові свята у повітових містах, як в Коломиї, Снятині, Станиславові, Тернополі — були національною маніфестацією, коли селянські маси відчували у січовій ленті і дерев'яному топірцеві символ свого відродження. Настрої січових лав відзеркалює Іван Франко у вірші:

«Гей! Січ іде, 
Красен мак цвіте 
Кому прикре наше діло —
Нам воно святе!»

                           Очевидно, що впливова польська адміністрація завжди робила перешкоди у розбудові товариства, а тодішний намісник Галичини, граф Анджей Потоцький, заініціював 1905 р. у Львові політичний процес, в якому обвинувачував К. Трильовського в закликуванні до державної зради, бо він, буцімто, заявив на вічу в Борощеві, що «стане королем русинів». Не зважаючи на знамениту оборону славного адвоката-народовця зі Стрия, посла до віденського парляменту, д-ра Е. Олесницького, Трильовський мусів кілька тижнів відсидіти у львівській тюрмі, поки апеляційний суд у Відні звільнив його від вини і кари. Ця розправа однак зробила ім'я Трильовського ще більш популярним. У 1907 р. у виборах до віденського парляменту він виходить послом від радикальної партії у двох округах, одного мандату він зрікається на користь свого заступника, адвоката в Делятині, д-ра Миколи Лагодинського. При поновних виборах до Відня 1911 р. стає знову послом, а 1913 р. також послом до Крайового Сойму у Львові. З трибуни віденського паряменту д-р Трильовський громить у промовах і парляментарних інтерпеляціях адміністраційні надужиття поляків у Галичині, переслідування «Січей», визиск дідичами сільських робітників, конфіскату української преси, фаворизування польських урядовців, знущання над новобранцями і т.п.

                         Січову ідею Трильовський популяризував виданням січових співанників, календарів, як «Отаман», «Запорожець», місячника «Зоря», двотижневика «Хлопська Правда», текстами власних пісень, як «Гей, Чорногора зраділа як Січ славну узріла», «Ой, зацвила черемшина» і т.п. Спершу централею всіх «Січей» був «Головний Січовий Комітет» в Коломиї, а від 1912 р. у Львові «Український Січовий Союз», якого генеральним отаманом був Кирило Трильовський. В повітових містах існували повітові «Січі», до найкраще зорганізованих належали міста: Коломия, Снятин, Косів, Станиславів, Тернопіль, Бережани. На чолі повітової «Січі» у Львові стояв адвокат д-р Роман Дашкевич, за Польщі комендант «Лугу», який займався теж організацією львівської студентської молоді.

                           1912 рік — це час визвольної боротьби балканських народів проти Туреччини, що було майже передвісником майбутнього воєнного конфлікту. Щоб зберегти свої народи у політичній льояльності, віденське правління дозволило на створення парамілітарної організації «Українські Січові Стрільці», що її ініціятором був гімназійний вчитель і пластовий діяч, Іван Чмола, замордований більшовиками 1941 р. в Дрогобичі. Основні збори цієї нової організації відбулись у Львові 18 березня 1913 р. Статут організації опрацював К. Трильовський, його, однак, через польські інтриґи уряд двічі відкинув, а затвердив щойно дослівний переклад статуту польського «Стшельца», до якого не міг внести правних застережень. Кошовим УСС вибрано адвоката д-ра Володимира Старосольського, за Польщі відомого оборонця в політичних процесах, який помер, вивезений 1939 р., у Казахстані, осавулом згаданого вже Івана Чмолу. Членами УСС-ів були студенти, службовці й робітники. Коли в червні 1914 р. відзначувано у Львові величавим здвигом 100-ліття народин Т. Шевченка, вулицями столиці мар-шували сотні рядів молодих «Січовиків» і «Соколів». Т-во УСС-ів співпрацювало тісно із «Українським Січовим Союзом», що мав до війни 96 станиць. Українські Січові Стрільці відбували військові вправи, не маючи для цього української команди, тому весною 1914 р. «Український Січовий Союз» у Львові видав військовий підручник українською мовою п.з. «Правильник піхотинця», що його авторами були січові організатори із Сокаля — Осип Демчук і Осип Семенюк. Підручник присвятили вони К. Трильовському з нагоди 30-ліття його громадської праці.

                        Велика заслуга авторів підручника була в тому, що вони при редагуванні мусіли користуватися не лиш відповідними підручниками сербів і поляків, але творили нові українські спортово-військові терміни, яких досі в нас ще не було. З вибухом війни у 1914 р. Трильовський стає першим головою Бойової Управи УСС, а у 1919 р. стає членом західньо-українського парляменту — Української Національної Ради в Станиславові. У 1919 р. Трильовський засновує у Вінниці на Східній Україні Січовий Комітет, а у 1920 р., після переходу частин УГА на Закарпаття, створює «Січ» в Ясіню й в Ужгороді. Опинившись на еміграції у Відні, входить у контакт із чеською руханковою організацією «Дєльніцка тєлоцвічна єднота» і бере із делегацією робітничої «Січі» участь у великій Олімпіяді чеських «Єднот» у Празі. У 1931 р. відбулась така міжнародна Олімпіяда у Відні. У ній брала участь місцева «Січ», на чолі з ген. Всеволодом Петровим.

                          Говорячи про січовий рух, не можна промовчати вірних співробітників «Січового Батька», що ними були: його довголітній секретар Іван Чупрей та коломияни: Антін Кузьмич, Марійка Турянська, Петро Білоскурський, Ярослав Навчук, гімназійний учень Іван Слюзар, а з-поза Коломиї: посол до віденського парляменту Іван Сандуляк, Дмитро Лукащук, Микола Петрук, Осип Довганюк, Юра Соломійчук, Дмитро Валіхновський, а далі інтеліґенти — громадські діячі: адвокат і письменник Андрій Чайковський, адвокат д-р Володимир Бемко, д-р Роман Ставничий, Гриць Ничка, д-р В. Лисий, Осип Демчук, проф. Карло Коберський, д-р Степан Ріпецький, Микола Роґуцький, Дмитро Катамай, Микола Балицький, д-р В. Матвієвський і багато інших. Багато із вичислених були пізніше учасниками визвольних воєн.
Д-р Кирило Трильовський був основоположником Української Радикальної Партії та її провідником на Покутті. До його однодумців належали: посол до віденського парляменту Павло Лаврук, письменник Василь Стефаник, адвокат д-р М. Лагодинський, адвокат у Товмачі, посол до галицького сойму і польський сенатор д-р Іван Макух. Згадані діячі були промовцями на радикальних вічах, які часто кінчалися співом радикального гимну на слова Івана Франка:

«Який то вітер шумно грає
Від Сяну до Карпат?
Яке то диво визирає
Із тих нужденних, хлопських хат!»

                    До рідного краю з Відня повертається знеможений недугою К. Трильовський у 1927 р. Відкриває адвокатську канцелярію в Гвіздці на Покутті, однак участи в громадському житті вже не бере, обмежуючись до спорадичних доповідей. Під своїм прізвищем та псевдом «Клим Обух» опублікував багато січових пісень, співанників і низку брошур.

                     Моральним ударом для К. Трильовського був прихід більшовиків у 1939 р. НКВД переводить в нього трус та викликує на переслухання, закидаючи йому організацію буржуазно-націоналістичних товариств. Прихід німців рятує його перед арештом. Помер в Коломиї 19 жовтня 1941 р. Тисячі народу з духовними оркестрами з Печеніжина і Балинець супроводили свого отамана на вічний спочинок, а колишній посол до віденського парляменту, Василь Лаврук, сказав у прощальному слові: «Колись незалежна і соборна Україна матиме нові «Січі», і тоді «Січового Батька» згадають «незлим, тихим словом».

Джерела:
1) «Гей там на горі Січ іде». Пам'яткова книга «Січей», Едмонтон, 1965, ст. 432.
2) «Коломия й Коломийщина». Збірник споминів і статтей про недавнє минуле, Філадельфія 1988.



Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації