М. Процакевич
Влітку 1944 р. при деяких дивізійних куренях творено самостійні відділи для спеціальних завдань, які називалися по-німецькому «Яґдцуґами» (мисливські чоти). Одну таку чоту зорганізовано також при 1-му курені, 31-го полку в Турчанському св.Мартіні на Словаччині.
Чота була під командою одного старшини, хор. С. Старшинського і мала спеціяльно до того вишколених в Любляні 4 підстаршин, як ройових. Стрільці були охоплені в 3 роях, по 11 на рій і були вибрані з різних частин дивізії. Усі були загартовані в боях; крім двох галичан, усі походили з східніх областей України і були кол. червоноармійцями. Чота була під безпосередньою командою командира куреня Курцбаха або командира полку Паніра. Завдання: дії на ворожих тилах і розвідка.
При доборі складу ми мали можливість познайомитися з персональними картотеками деяких вояків і, для прикладу можна подати, що один вояк чоти був кол. капітаном Червоної Армії, який перейшов на німецький бік із своїм танком, змушуючи до переходу ще два совєтські танки й одного політрука.
Під час вишколу основний натиск кладено на джудо, обзнайомлення з різного роду зброєю, вибуховими матеріялами, мінуванням., маскуванням, робленням засідок тощо. На кожний рій припадав один кулемет, а кожний стрілець мав автомата та довгий штилет до рукопашних боїв. Взимку ми носили білі уніформи й усі їздили на лещатах. У св. Мартіні ми сповняли службу жандармерії та сторожили словацьких старшин, які попали в німецький полон.
З першими снігами почалися активніші дії словацьких партизан і ми отримали наказ піти в рейд у Високі Татри. Нас приділено до бойової групи Віттенмаєра. Під час рейду ми затримувалися в малих гірських оселях, де отримували нові накази від сот. Віттенмаєра. Найбільшим нашим «бойовим досягненням» під час цього рейду було полювання на оленів, де «ворог» втратив 11 убитих оленів. Крім того ми мали малі сутички з партизанами.
Після закінчення дій бойової групи Віттенмаєра, яка мала за завдання переслідувати розбитих словацьких партизан, ми заквартирувалися на довший час у малому селі Будіш і перебували там аж до часу нашого вимаршу зі Словаччини. Тут ми скоро нав'язали добрі стосунки з місцевим населенням, незважаючи на факт, що майже кожний мужчина з цього села був у словацькій партизанці. При нашому вимарші зі Словаччини два вояки з нашої чоти здезертирували, один з них був згаданий вище капітан-танкіст.
Ми на лещатах проїхали аж до Братислави, де попрощали Словаччину, співаючи пісню «Пречо се не пришла».
В Австрії нам лещата вже були непотрібні і ми їх здали до магазину, а з наближенням фронту, нас вислано в бої за Штраднер Коґель. Тут ми мали зайняти вихідні становища на правому крилі 3-ої сотні хор. Т. Чмоли, на краю лісу. Вранці почався наступ. Ліва чота 3-ої сотні під прикриттям лісу посунулася швидко вперед, інша чота наступала відкритим полем під сильним вогнем ручної зброї ворога, але незабаром також зійшла наліво в ліс і старалася приєднатися до головної лінії наступу. Треґя чота, яка була в резерві з завданням охороняти праве крило цілого наступу, залягла на краю лісу. Через сильний вогонь спереду вона не піднялася до наступу і згодом попала під артилерійський та гранатометний вогонь і понесла дошкульні втрати ще й тому, що не була окопана. Ми, зорієнтувавшися в становищі, розпочали на тому відтинку самостійний наступ, пориваючи з собою недобитки 3-ої чоти. Швидко ми вдерлися у ворожі становища. Ворог попав у паніку і почав тікати. Проте на інших відтинках не вдалося зовсім виперти ворога, а наші втрати від ворожого вогню були поважні. У нашій чоті було троє убитих. Ми отримали наказ до відступу. Йдемо вузькими стежками лісом. Час-до-часу натрапляємо на наші малі групи, або на поодиноких стрільців. Бачимо також групи червоноармійців. Несподівано наскакуємо на більшу групу червоноармійців, яку обстрілюємо і нищимо. На одній поляні бачимо багато рушниць та іншого знаряддя наших вояків. Мабуть, попали в полон.
Коли ми прийшли на край гори, побачили приготовані становища до нових оборонних боїв. Під вечір добиваємося до нашого штабу. Тут довідуємося, що 30-ий полк розбитий, червоноармійці вдерлися на тили 31-го полку. Ми мали відступати на нові становища; нас змінила дивізія Вікінґ. Командир полку Панір ранений, його заступав ком. Курцбах.
Щойно тепер я усвідомив собі, що значить добрий, загартований в боях вояк. Пригадав собі важкий вишкіл неслухняної чоти на Словаччині. Одного разу ми жалілися курінному командирові, що не можемо завести дисципліни. На це Курцбах заявив — «розстріляти одного для прикладу». Очевидно, ми до цього скрайного засобу не хотіли допустити, але, щоб зламати опір стрільців, я одного разу вийняв пістоля і майже був готовий вжити його в разі непослуху. Мій намір, мабуть, завважено, бо від цієї хвилини я не мав більше турбот. Правда, наша чота з-зовні не мала гарного військового вигляду, бо вояки не дбали про свій вигляд, зате в бою виявляли завзяття і братерство. Не залишали своїх ранених на долю і недолю, коли забракло амуніції, забирали її в убитих і йшли далі. В бою, — це були дійсно добрі й досвідчені вояки. Також, незважаючи на наші напімнення, співали тільки дві українські й одну німецьку пісню, а залюбки співали червоноармійські.
Згодом ми перейшли в околицю Гляйхенберґу і примістилися при штабі Курцбаха на північний захід від замку До наших завдань належала розвідка на тилах ворога та підкріплення заатаковних позицій. Ми розмістилися на різних пунктах, щоб вдень познайомитися з тереном, куди найкраще пройти вночі через ворожі лінії. Також відкривали ворожі скорострільні гнізда. Однієї ночі ми пішли за ворожі позицїі і без бою привели одного лейтенанта і стрільця. Ми також зауважили, що в одній хаті приміщується, мабуть, штаб червоної частини. Пішли і підтвердили наш здогад. Тоді заплянували наскок на хату, щоб знищити штаб. Наступної ночі одна група перейшла лінію і обстріляла штаб. Почалася перестрілка. Дес. Пилипенко наскочив на міну. Дес. Крук був убитий кулею з кулемета.
Війна добігала кінця. Нам не хотілося бути останніми жертвами війни, тому ми сповняли нашу службу вже «від біди». Ходили на патрулі, але вже не пробували переходити ворожі лінії. В день капітуляції наша чота заміновувала проходи й мости, щоб сповільнити рух ворога. В Юденбурґу чота розійшлася і кожний пішов промишляти на свою руку.
Влітку 1944 р. при деяких дивізійних куренях творено самостійні відділи для спеціальних завдань, які називалися по-німецькому «Яґдцуґами» (мисливські чоти). Одну таку чоту зорганізовано також при 1-му курені, 31-го полку в Турчанському св.Мартіні на Словаччині.
Чота була під командою одного старшини, хор. С. Старшинського і мала спеціяльно до того вишколених в Любляні 4 підстаршин, як ройових. Стрільці були охоплені в 3 роях, по 11 на рій і були вибрані з різних частин дивізії. Усі були загартовані в боях; крім двох галичан, усі походили з східніх областей України і були кол. червоноармійцями. Чота була під безпосередньою командою командира куреня Курцбаха або командира полку Паніра. Завдання: дії на ворожих тилах і розвідка.
При доборі складу ми мали можливість познайомитися з персональними картотеками деяких вояків і, для прикладу можна подати, що один вояк чоти був кол. капітаном Червоної Армії, який перейшов на німецький бік із своїм танком, змушуючи до переходу ще два совєтські танки й одного політрука.
Під час вишколу основний натиск кладено на джудо, обзнайомлення з різного роду зброєю, вибуховими матеріялами, мінуванням., маскуванням, робленням засідок тощо. На кожний рій припадав один кулемет, а кожний стрілець мав автомата та довгий штилет до рукопашних боїв. Взимку ми носили білі уніформи й усі їздили на лещатах. У св. Мартіні ми сповняли службу жандармерії та сторожили словацьких старшин, які попали в німецький полон.
З першими снігами почалися активніші дії словацьких партизан і ми отримали наказ піти в рейд у Високі Татри. Нас приділено до бойової групи Віттенмаєра. Під час рейду ми затримувалися в малих гірських оселях, де отримували нові накази від сот. Віттенмаєра. Найбільшим нашим «бойовим досягненням» під час цього рейду було полювання на оленів, де «ворог» втратив 11 убитих оленів. Крім того ми мали малі сутички з партизанами.
Після закінчення дій бойової групи Віттенмаєра, яка мала за завдання переслідувати розбитих словацьких партизан, ми заквартирувалися на довший час у малому селі Будіш і перебували там аж до часу нашого вимаршу зі Словаччини. Тут ми скоро нав'язали добрі стосунки з місцевим населенням, незважаючи на факт, що майже кожний мужчина з цього села був у словацькій партизанці. При нашому вимарші зі Словаччини два вояки з нашої чоти здезертирували, один з них був згаданий вище капітан-танкіст.
Ми на лещатах проїхали аж до Братислави, де попрощали Словаччину, співаючи пісню «Пречо се не пришла».
В Австрії нам лещата вже були непотрібні і ми їх здали до магазину, а з наближенням фронту, нас вислано в бої за Штраднер Коґель. Тут ми мали зайняти вихідні становища на правому крилі 3-ої сотні хор. Т. Чмоли, на краю лісу. Вранці почався наступ. Ліва чота 3-ої сотні під прикриттям лісу посунулася швидко вперед, інша чота наступала відкритим полем під сильним вогнем ручної зброї ворога, але незабаром також зійшла наліво в ліс і старалася приєднатися до головної лінії наступу. Треґя чота, яка була в резерві з завданням охороняти праве крило цілого наступу, залягла на краю лісу. Через сильний вогонь спереду вона не піднялася до наступу і згодом попала під артилерійський та гранатометний вогонь і понесла дошкульні втрати ще й тому, що не була окопана. Ми, зорієнтувавшися в становищі, розпочали на тому відтинку самостійний наступ, пориваючи з собою недобитки 3-ої чоти. Швидко ми вдерлися у ворожі становища. Ворог попав у паніку і почав тікати. Проте на інших відтинках не вдалося зовсім виперти ворога, а наші втрати від ворожого вогню були поважні. У нашій чоті було троє убитих. Ми отримали наказ до відступу. Йдемо вузькими стежками лісом. Час-до-часу натрапляємо на наші малі групи, або на поодиноких стрільців. Бачимо також групи червоноармійців. Несподівано наскакуємо на більшу групу червоноармійців, яку обстрілюємо і нищимо. На одній поляні бачимо багато рушниць та іншого знаряддя наших вояків. Мабуть, попали в полон.
Коли ми прийшли на край гори, побачили приготовані становища до нових оборонних боїв. Під вечір добиваємося до нашого штабу. Тут довідуємося, що 30-ий полк розбитий, червоноармійці вдерлися на тили 31-го полку. Ми мали відступати на нові становища; нас змінила дивізія Вікінґ. Командир полку Панір ранений, його заступав ком. Курцбах.
Щойно тепер я усвідомив собі, що значить добрий, загартований в боях вояк. Пригадав собі важкий вишкіл неслухняної чоти на Словаччині. Одного разу ми жалілися курінному командирові, що не можемо завести дисципліни. На це Курцбах заявив — «розстріляти одного для прикладу». Очевидно, ми до цього скрайного засобу не хотіли допустити, але, щоб зламати опір стрільців, я одного разу вийняв пістоля і майже був готовий вжити його в разі непослуху. Мій намір, мабуть, завважено, бо від цієї хвилини я не мав більше турбот. Правда, наша чота з-зовні не мала гарного військового вигляду, бо вояки не дбали про свій вигляд, зате в бою виявляли завзяття і братерство. Не залишали своїх ранених на долю і недолю, коли забракло амуніції, забирали її в убитих і йшли далі. В бою, — це були дійсно добрі й досвідчені вояки. Також, незважаючи на наші напімнення, співали тільки дві українські й одну німецьку пісню, а залюбки співали червоноармійські.
Згодом ми перейшли в околицю Гляйхенберґу і примістилися при штабі Курцбаха на північний захід від замку До наших завдань належала розвідка на тилах ворога та підкріплення заатаковних позицій. Ми розмістилися на різних пунктах, щоб вдень познайомитися з тереном, куди найкраще пройти вночі через ворожі лінії. Також відкривали ворожі скорострільні гнізда. Однієї ночі ми пішли за ворожі позицїі і без бою привели одного лейтенанта і стрільця. Ми також зауважили, що в одній хаті приміщується, мабуть, штаб червоної частини. Пішли і підтвердили наш здогад. Тоді заплянували наскок на хату, щоб знищити штаб. Наступної ночі одна група перейшла лінію і обстріляла штаб. Почалася перестрілка. Дес. Пилипенко наскочив на міну. Дес. Крук був убитий кулею з кулемета.
Війна добігала кінця. Нам не хотілося бути останніми жертвами війни, тому ми сповняли нашу службу вже «від біди». Ходили на патрулі, але вже не пробували переходити ворожі лінії. В день капітуляції наша чота заміновувала проходи й мости, щоб сповільнити рух ворога. В Юденбурґу чота розійшлася і кожний пішов промишляти на свою руку.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар