ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

вівторок, 29 квітня 2014 р.

ПРИВІТ ДРУЗЯМ І ПОБРАТИМАМ ПО ЗБРОЇ

                     Слово голови Крайової Управи Братства колишніх вояків 1-ої Дивізії УНА сотн. Б. Підгайного, виголошене під час зустрічі українського громадянства з мистецькими ансамблями, хором «Гомін» і танцювальною групою «Орлик» з Великої Британії, — в Торонті, 11 березня 1974 р.

Дорогі друзі!

                    Мені випала ця честь і приємний обов'язок вітати Вас на вступі Вашого турне в Канаді. Моє слово до Вас не тільки від мене особисто, але й від зорганізованих у нашому Братстві побратимів і від всього українського громадянства. Ми раді бачити Вас в нашому середовищі, вітаємо Вас від щирого серця і рівночасно висловлюємо вдячність так організаторам турне як і всім виконавцям мистецьких програм за приємні хвилини пережиті в часі Ваших виступів на естраді.

                        Минулої неділі ми мали нагоду пережити подібну подію, слухати і подивляти нашу оперову співачку, солістку з Києва, пані Ганну Колесник. Після концерту, подібно як сьогодні, відбулася її зустріч з громадянством. Вітали її наші визначні громадяни, між ними також наш владика Ізидор і, між іншим він сказав менш-більш так: "Я, вправді не є великим знатоком музики, але я маю також очі"... І я сьогодні міг би повторити ті елова. Пісня і мистецтво має силу чарувати... і я мов зачарований полинув думками в минуле, 25 років або й більше назад і тому хочу з Вами дечим поділитися.

                       Ми, колишні вояки нашої дивізії, маємо право бути гордими з того, що у свій час, ми не роздумували довго, але вхопили за зброю, щоб стати на захист нашому народові. Багато з нас лишали жінок і дітей, дівчат і матерів, переривали навчання у школах і йшли "повинність ісправлять". Із зрошеної нашою кров'ю народньої ниви ростуть і будуть виростати шляхетні квіти, — ось як Ваш "Гомін", чи "Орлик".

                      Я полинув думкою до табору полонених в Ріміні, де кілька років перебувала майже ціла наша дивізія, заки її перевезли до Англії. Вкоротці наше Братство видасть ще одну книжку, котру написав наш побратим, хор. Будний, власне про часи перебування дивізії в Ріміні. Купуйте і читайте цю і подібні книжки. Вони пригадають старшим віком молоді літа, а молодим скажуть, що робили їхні батьки, коли були такими як вони нині.

                    Про причини, чому не вдалося нам наладнати кольпортаж наших видань на Вашому терені, не буду нині говорити.

                         Але наш видавничий референт, пор. М. Бігус, вручить кожному з Вас, членам "Гомону" і "Орлика", як дарунок від Управи Станиці Братства, з нагоди Вашої гостини у нас, кілька книжок про дивізію, проф. 3. Зеленого про юнацтво і Е. Загачевського про бої дивізії. Може це проломить леди на відтинку кольпортажу наших видань серед Вас в Англії.

                        Ваш "Гомін" зачався в Ріміні. Не назвою, але ідеєю і людьми. Мені здається, що наш рімінський хор був найкращим хором, який коли-небудь існував серед нас. Диригував ним хор. Гумінілович, а помагали йому нинішній диригент хор. Бабуняк, хор. Пасіка і інші. Наш хор їздив по всіх таборах полонених та військових шпиталях в Італії, аж до часу, коли большевики запротестували перед англійцями проти його виступів. А причина була така: В Італії перебувала тоді большевицька місія, яка мала за ціль намовляти нас до повороту "на родіну". В місії, крім полковників-енкаведистів, було також кілька гарних молодих дівчат, в старшинських одностроях, які мали переконувати наших молодих вояків вертатися додому — мовляв, на тебе дома жде дівчина...

                       Одного разу, між публікою, був один полковник з такою дівчиною, що розбилися їдучи автом і опинилися в англійській лічниці, куди якраз заїхав Стефко Гумінілович з хором. Під час виступу хор, а особливо в часі сольоспіву Пасіки про Почаївську Божу Матір, дівчина-старшина так дуже розчулилася і розплакалася, що збентежений полковник-енкаведист мусів її випровадити.

                         За кілька тижнів повідомило нас англійське командування, що воно "соррі", але на домагання большевицької місії мусить офіційно зняти нас з листи розвагових груп при англійському командуванні в Італії.

                         Коли врешті перевезли нас з Ріміні до Англії і звільнили наших вояків з інших таборів полонених в Европі, почали ми відвойовувати честь українського вояка, доказуючи, що ми лише адміністратино були приділені до т. зв. зброї СС, що ми були чисто фронтовими частинами, що боролися проти комунізму і т. п. В тому помагали нам дуже єпископ Бучко через Ватикан, УКК, а особливо о. Кушнір, тодішній голова КУК.

                       В 1949 році, в Ульмі в Німеччині, заснували ми Братство колишніх вояків 1-шої Дивізії УНА. Першим головою Братства вибрали ми сот. о. М. Левенця, який жив тоді в Німеччині. Братство поширилося на цілий світ і має за ціль, передусім плекати традицію збройної боротьби, стояти лицем до нашої молоді, об'єднувати колишніх дивізійників, помагати нашим інвалідам тут і потребуючим в Україні. Братство стоїть на безпартійній базі і визнає толеранцію інших політичних поглядів, подібно, як це було в дивізії. Члени нашого Братства є дуже часто заанґажовані на провідних постах в громадських та партійних установах, але це зовсім не суперечить приналежності до Братства. Навпаки, вони часто отримують потрібне попертя від Братства.

                    Я вірю, що скоро зміняться погляди на цю справу у Ваших керівних чинників в Англії і наші дотеперішні намагання увінчаються успіхом. У висліді чого, на черговому головному делеґатському з'їзді за два роки, будемо вітати делегатів Братства колишніх вояків 1-шої дивізії УНА з англійського терену.

                     Кінчаючи моє привітання, тобто привітання від Ваших побратимів по зброї, бажаю Вам якнайкращих успіхів у Вашому заплянованому турне. Хай Вам вдається всюди, куди заїдете, внести стільки радости та вдоволення, скільки Ви принесли нам.

Б. Підгайний   



Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації