ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

вівторок, 16 липня 2013 р.

ДИВІЗІЯ “ГАЛИЧИНА”: ЗВИНУВАЧЕННЯ ВІДКИНУТО


                                        Вкотре Україною прокотилася нова хвиля політичних пристрастей, пов’язана з суперечливими оцінками цілих етапів українського визвольного руху періоду Другої світової війни та повоєнних років. І вкотре в центрі уваги опинилася історія дивізії “Галичина”. На жаль, в ході дискусій допускаються інспіровані різними політичними силами, головно комуністами та представниками Партії регіонів, абсолютно необгрунтовані закиди на адресу як власне дивізії в цілому, так і ветеранів-дивізійників. В тому числі пропагандистським штампом в цих атаках стали бездоказові звинувачення дивізії "Галичина" у скоєнні військових злочинів та злочинів проти людства, а також сама назва дивізії (14. Waffengrenadier Division der SS (Gal. Nr.1)), яку трактують як доказ її причетності до «SS». При цьому безпідставно посилаються на рішення Нюрбергського процесу, в яких насправді не міститься жодних прямих звинувачень на адресу дивізії «Галичина».


                                        Атаки проти учасників дивізії не вперше здійснюються і поза межами України. Всі вони дотепер були безуспішні. Але звинувачення на їх адресу кидаються знову, що засвідчує нещодавня публікація АР у США.

                                        Свого часу автору неодноразово доводилося доводити, що звинувачення проти учасників дивізії «Галичина» є абсолютно безпідставні. Але в силу обставин вбачається необхідність знову нагадати про це.

                                         Стисло пригадаємо історію дивізії. Дивізія „Галичина” – 14 Waffengrenadier Division der SS (Gal. Nr.1), або 14 Дивізія зброї СС („Галичина” №1) - українська військова частина, сформована за зразком німецьких піхотних дивізій в складі німецької армії в 1943 р. головним чином з українців, що проживали на території Дістрікту „Галичина” та Генеральної губернії. Формування дивізії було пов’язано, з одного боку, з спробами німецького керівництва використати всі можливості для протистояння СРСР на Східному фронті, а з другого боку - з впевненістю окремих українських кіл, що на тлі поразок німецької армії є нагода закласти основу регулярного українського війська, яке може стати вагомим фактором у визначенні долі Україні після війни. Окрім того, на весну-літо 1943 р. припадає розгортання німецького терору на окупованій території Галичини, головною мішенню якого стало чоловіче населення краю. Ініціатором формування дивізії став Український центральний допомоговий комітет у Кракові на чолі з проф. Володимиром Кубійовичем. Причетність дивізії до військ „SS” пов’язана виключно з тим, що за німецькими законами, у вермахті не могли служити не громадяни Німеччини. Тому всі численні національні підрозділи, які створювалися в складі німецької армії, формувалися як військові частини „SS”, на яку ці обмеження не поширювалися. Українці масово записувалися до складу дивізії під гаслом боротьби з російсько-радянським більшовизмом та захисту свого краю від вступу Червоної армії. Не випадково, кількість бажаючих вступити до дивізії перевищила 70 тис. осіб.

                                     Перед відправкою на фронт дивізія нараховувала близько 16000 вояків. Протистояла Червоній армії в центрі німецької оборони в битві під Бродами (17-22.07.1944 р.) і була розбита. Після організованого відступу, залишки дивізії були реорганізовані і після нового вишколу в квітні 1945 р. знову направлені на Східний фронт в район Граца. Із створенням Українського Національного Комітету (березень 1945 р.), 14 квітня вояки дивізії склали нову присягу на вірність українському народові, а сама вона була переіменована на 1-у Українську дивізію Української Національної Армії на чолі з генералом П. Шандруком. Після капітуляції нацистської Німеччини дивізія відступила в зону окупації західних держав і була інтернована в англійських та американських таборах полонених.

                                     У зв’язку із черговими звинуваченнями на адресу дивізії «Галичина» доцільно ще раз нагадати українській громадськості та політикам всіх можливих кольорів та відтінків про діяльність та висновки так званої Комісії Дешена в Канаді. Вона була створена 1985 року урядом Канади на чолі з лідером консерваторів Брайяном Малруні з метою перевірки звинувачень у воєнних злочинах та злочинах проти людства, які були висунуті проти ветеранів дивізії “Галичина” Центром документації Шимона Візенталя у Відні та низкою інших організацій. Суть звинувачень головно зводилася до тверджень про нібито участь дивізії у масових знищеннях цивільного населення, зокрема, євреїв під час війни. До цієї кампанії на державному рівні долучився також Радянський Союз, який підтримував висунуті звинувачення через газети „Вісті з України” та „News from Ukraine”. Дійшло до того, що оттавська щоденна газета „Ottawa Citizen” назвала дивізію „Галичина” найбільш кровожерливою військовою одиницею періоду Другої Світової війни.

                                     Справа 217 дивізійників стала складовою частиною детальної перевірки 774 українців, які знайшли притулок в Канаді у повоєнні роки. Окрім дивізії „Галичина”, в полі зору комісії перебували українська поліція, українські шуцманшафти (поліцейські батальйони), німецькі айцнзатцгрупи, концентраційні табори та структури СС. Окремо були висунуті обвинуваченння також проти близько сотні німецьких науковців, які по війні емігрували до Канади. Вважаємо, що сьогодні українській громадськості та політикам важливо знати про діяльність та висновки проведеної перевірки.

                                     Комісію доручили очолити відомому канадському судді Жулю Дешену. Їі праця проходила в непростих умовах справжнього інформаційного пресингу, організованого в засобах масової інформації як в Канаді, так і поза її межами. Особливі атаки в пресі спрямовувалися саме проти українських ветеранів дивізії „Галичина”. Тому запідозрити комісію у будь-яких спробах приховати правду нема жодних підстав – це було просто неможливо.

                                     Перед Комісією Дешена стояло непросте завдання – перевірити звинувачення, висунуті проти кожної особи, внесеної у списки. Для цього були використані канадські та німецькі архіви. Зокрема, комісія отримала вичерпну інформацію від Міністерства праці та еміграції, Державного секретаріату, Міністрерства закордонних справ Канади. Запити були надіслані до Берлінського документального центру (там містилися дані про окремі формації СС), Центрального бюро крайової справедливості для перевірки націонал-соціалістичних злочинів у Людвігсбургу, Бюро німецької військової обслуги в Берліні, Берлінського бюро інформації, Центрального інформаційного бюро Федеральних архівів в Аахен-Корнельмюнстер та інших німецьких архівів. Окрім того, було подано оголошення у 110 різних часописах Канади, щоб їхні читачі повідомили комісію про осіб, запідозрених у скоєнні військових злочинів. Комісія Дешена також заслухала представників організацій-ініціаторів розслідування та представників українців та українських організацій. Сесії комісії відбувалися в Оттаві, Монреалі, Торонто та Вінніпегу. Її представники за домовленістю з урядом СРСР провели у Львові допити свідків, які на думку радянських служб мали підтвердити їхні вимоги до канадського уряду на видачу ряду осіб як військових злочинців.

                                       12 вересня 1987 року Комісія Дешена офіційно завершила роботу і подала до уряду звіт, який нараховував 966 сторінок. За висновками комісії, більшість звинувачень проти українців були необгрунтовані, а часом доходили до абсурду. З усіх, проти кого були висунуті звинувачення, лише близько двадцяти осіб потребували додаткового вивчення їхніх справ із правом судового захисту. Скільки серед них було саме українців, а скільки німців залишилося невідомим для широкого загалу – персональні інформації мали закритий характер. Зате достеменно відомо, що проти жодного з ветеранів дивізії “Галичина” звинувачення не підтвердилися. Справі дивізії як військової одиниці у звіті присвячено 11 сторінок загального характеру та 6 рекомендацій, ще на 200 сторінках подано висновки щодо окремих дивізійників. У своїх висновках щодо учасників дивізії Комісія Дешена офіційно ствердила, що жодних конкретних доказів щодо звинувачень на їх адресу надано не було, в тому числі Центром Шимона Візенталя. В низці спеціальних пунктів рекомендацій комісії зазначалося:

                                        56. Дивізію “Галичина” (14. Waffengrenadier Division der SS (Gal. Nr.1)) не слід засуджувати як групу.

                                       57. Члени дивізії “Галичина” були в індивідуальному порядку перевірені перед допуском до Канади.

                                        58. Обвинувачення у воєнних злочинах членів дивізії “Галичина” ніколи не були доведені, ні в 1950 р.. коли їх першу групу при іміграції в Канаду було затримано (на вимогу ряду організацій), ні в 1984 р., коли ці звинувачення були поновлені перед Комісією.

                                        59. За браком доказів відносно участі у злочинах або знання відносно воєнних злочинців, саме членство в дивізії “Галичина” не може бути підставою для передачі справ до суду.

                                        60. Немає жодних підстав, щоб позбавити членів дивізії “Галичина” громадянства Канади або депортувати їх”.

                                       Отже, було остаточно стверджено, що дивізія “Галичина” як військова одиниця не вчинила жодного воєнного злочину і за саму причетність до неї не можна нікого карати. Тим самим було виправдано від несправедливих звинувачень і цілу українську спільноту в Канаді. Висновки Комісії Дешена мали важливе значення для українців також у США, Англії та Австралії. Очевидно, не випадково, що всі наступні спроби висунути звинувачення проти ветеранів дивізії “Галичина”, зокрема тих, хто перебувають у Великобританії, зазнали повного краху.

                                      Висновки Комісії Дешена мали не лише моральне, але і юридичне значення, спричинивши цілу низку позовів українських організацій Канади та окремих українців до засобів масової інформації, які поширювали звинувачення проти дивізії СС „Галичинан”.

                                     У цьому зв’язку дозволимо собі зацитувати спростування та вибачення газети “Торонто стар” за публікацію власного кореспондента Соля Літтмана, який звинуватив дивізію та дивізійників у військових злочинах:

                                   “Хоч ця Українська Дивізія була включена в німецькі збройні сили в 1943 р., немає жодних доказів, щоб вона скоїла якісь жорстокості чи інші кримінальні злочини, її члени були кожний індивідуально перевірений Об’єднаними Націями, британською та канадською владою по війні, поки вони були допущені до Канади.

                                      “Стар” перепрошує за неприємності, які (з приводу згаданої статті) могли мати ветерани Дивізії, що проживають в Канаді”.

                                      А головний редактор газети Борден Спірс в листі до адвокатів дивізійників прямо визнав, що власні дослідження “Торонто Стар” історії Дивізії “Галичина” “переконують нас, що пов’язування членів Дивізії з комісією для військових злочинів було помилковим”.

                                     “Неправильними та образливими ствердженнями щодо 1-ї Дивізії Української Національної Армії, колись СС "Галичина” визнав свої публікації і торонтський польський тижневик “Звйонзковець”. “Ми перепрошуємо за опублікування тої статті. – писав від імені редакції на його сторінках редактор Ян Бідас. – Ми просимо вибачення за неприємності, які могла та стаття спричинити”.

                                     Очевидно, що законодавство України є далеким від справжнього правосуддя. Інакше б матеріали Комісії Дешена та ці цитати з офіційними вибаченнями мали б стати застереженням для політичних діячів та журналістів в Україні, які час від часу повторюють необгрунтовані та безпідставні обвинувачення на адресу дивізії „Галичина” та її учасників у скоєнні військових злочинів та злочинів проти людства.

                                    Заклики деяких народних депутатів України щодо проведення розслідування обставин створення та діяльності дивізії «Галичина» спізнилися на кілька десятиріч – ця робота вже проведена за кордоном на високому державному рівні.

                                   З іншого боку, для того, аби поставити раз і назавжди крапку в таких звинуваченнях, для України вкрай важливо офіційно отримати від уряду Канади матеріали Комісії Дешена, які мають стати частиною архівно-документальної та правової бази в питанні наукових та юридичних оцінок факту існування дивізії „Галичина” та її діяльності, а також у справі формування офіційної позиції держави щодо цього та інших подібних українських військових формувань періоду Другої Світової війни. Чи це зробить український Уряд, чи проявить ініціативу Верховна Рада України – але такі документи мають бути отримані від канадського уряду та перекладені на українську мову, офіційно імплементовані в нормативно-правову базу України.

                           Сьогодні ті, хто намагається дискредитувати український визвольний рух в часи Другої Світової війни, прагнуть замовчати наведені факти. Але будь-який об’єктивний автор не може залишити без уваги правду про дивізію “Галичина”. І ця правда, зрештою, матиме вплив як на громадську думку, так і на ухвалення відповідних законодавчих актів щодо встановлення історичної справедливості щодо всіх борців за волю і незалежність Української держави. 
Сергій Кот,
кандидат історичних наук
 Київ, Україна
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації