ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 30 червня 2013 р.

ВІЙСЬКОВИК І КООПЕРАТОР

Андрій КАЧОР                                                                                  

                                                                  Пам'яті сотника Томи Котика

                                  ...

                                 Тома Котик, це колишній професійний старшина австрійської і української армій і передовий кооперативний працівник, який ціле своє життя виконував свої родинні та громадські обов'язки як справжній старшина-джентлмен.

                                 Не багато було в нас таких родин, що плекали військову традицію і виховували своїх дітей в дусі військової дисципліни та кодексу доброї поведінки,  посилали  своїх  синів  до військових  шкіл,  щоб  вони  набули військову професію, як професію свого життя. Такою була родина Котиків. Тома Котик народився 20 вересня 1890 року, в Лисці, повіт Богородчани,  в Галичині,  у  свідомій  українській, військовій  родині. Батько Томи, професійний старшина австрійської армії, мав двох синів і обидвох виховав також на професійних військовиків; старшого Юліяна віддав до Терезіянум, кадетської школи у Відні, а молодшого Тому післав до кадетської школи у Львові. Оба сини закінчили ці школи з відзначенням. Тома закінчив її в 1911 році. Обох молодих кадетів, по закінченні школи, приділено до того самого 56 полку австрійської піхоти. Обох в 1914 році вислано на російський фронт. Юліян на цьому фронті загинув, а Тома був важко ранений і пізніше довго лікувався у військовій лікарні в Кракові.

                                  З документів знаємо, що Т. Котик 1 травня 1915 року був іменований професійним поручником 56 полку, що відтак цей ступінь визнало польське міністерство військових справ, окремим письмом з дня 6 лютого 1925 р., за підписом майора Млинарського, шефа у Відділу того міністерства.

                                 Листопадовий Зрив у 1918 році застає поручника Т. Котика в Перемишлі. Він зараз же голоситься до служби в Українській Галицькій Армії і як професійний старшина зразу відходить на фронт. Ті, що його знали з військової служби, говорили, що Тома Котик належав до дуже відважних і хоробрих старшин; був добрим прикладом бойового старшини, який не вмів ховатися або залишатися позаду, коли треба було йти в бій і тим боєм керувати. Він усе йшов в перших лавах із стрільцями. 24 грудня 1918 року попав до польського полону.

                               Покійний, на жаль, не залишив своїх військових споминів і тому не багато знаємо про його військову службу. З його документів знаємо певно, що вже 28 лютого 1919 р. Т. Котик утік з польського полону і знову зголосився до служби в УГА. Як доброго військового фахівця, його приділено до Секретаріату Військових Справ, до Відділу Доповнення Війська. Одначе Т. Котик, це перш усього старшина-фронтовик і тому він сам робить заходи, щоб його приділено до фронтових частин. Це стається 15 травня 1919 р., коли його приділено адьютантом групи сотника Януша. Це був час, коли поляки почали свою травневу офензиву при допомозі шости дивізій ген. Галлєра, зформованих у Франції. Частини сотника Януша діяли, мабуть, в околицях Самбора. В документах не знаходимо назв місць. Знаходимо тільки дату 27 травня 1919 р., коли поручник Т. Котик вдруге попадає в польський полон, в якому перебував п'ять місяців у різних таборах. Увесь час думає про втечу, але здійснити це вдається йому аж 5 листопада 1919 р.

                                  Знову пробує добитися до своїх частин УГА, одначе УГА була вже за Збручем і добитися до неї було дуже важко. Довідавшись, що частина УГА перебуває на території Чехословаччини, Т. Котик переходить чеський кордон і 17 грудня 1919 р. добивається до Німецького Яблінного, де були чехами інтерновані частина симбірської і гірська Бригади, які, як знаємо, зформовано в окрему Українську Бригаду (біля 80 старшин і 5,000 вояків) під командою спершу полковника А. Вариводи, а відтак ген. В. Курмановича з надією повороту на Україну.

                                 Тут Т. Котика приділено до Запасного Коша. У цьому Коші він був дуже діяльний, у Булавному Відділі. Тут, розпорядком Військової канцелярії Уряду ЗУНР, поручник Тома Котик, 20 серпня 1920 р., був іменований сотником УГА.      
                     
                                 Коли ген. А. Кравс у серпні 1920 р. перейшов Карпати і опинився із своєю частиною в Запасному Коші, сотник Т. Котик був призначений його адьютантом. Відтак, по від'їзді ген. А. Кравса до Відня, сот. Т. Котик став адьютантом ген. В. Курмановича.

                                У Німецькому Яблінному сотник Т. Котик перебував до 20 листопада, 1921 р., тобто до часу, коли службово його приділено до другого військового табору УГА в Йозефові, з призначенням до 1. Старшинської Сотні. Тут він був членом Комісії для провірки старшинських ступенів і першим адьютантом Головної Команди частин УГА в Йозефові, в Чехо-Словаччині. Командантом був ген. А. Вольф.

                               За свою діяльність в УГА і в таборах українських військових частин у Чехо-Словаччині, сотник Т. Котик одержав від президента Е. Петрушевича окрему подяку на письмі, яка звучить: "Оцінюючи Ваше повне посвяти виконування службових обов'язків серед найтяжчих умовин, висловлюю Вам моє повне признання і подяку". Письмо це писане в Берліні, 16 жовтня 1923 р. і має власноручний підпис президента д-ра Е. Петрушевича.

                            Свою військову кар'єру, якій думав присвятити ціле своє життя, Тома Котик закінчив у Йозефові, коли побачив безнадійність повороту до продовжування збройної боротьби в Україні, яка була окупована большевиками і поляками, не враховуючи румунської, мадярської і чеської окупації деяких частин України.

                           Коли виринула проблема рішати про своє майбутнє, ще далеко перед ліквідацією українських військових таборів у Чехословаччині, Тома Котик, по довшій застанові, рішився взяти студійну відпустку і піти студіювати молочарство. Крайова Військова Команда в Празі таку відпустку йому дала, на час від 1 вересня 1923 р. до 15 липня 1924 р.

                           Тома Котик знаючи добре німецьку мову записується до німецької молочарської школи у Фрідлянді, яка належала до одної з кращих молочарських шкіл у Чехо-Словаччині. Школу цю Т. Котик закінчив, з дуже добрим поступом, 31 липня 1924 р. і, зараз же, покинув гостинну Чехо-Словаччину, щоб своїм новим фахом знову служити, як вояк і старшина, свому народові на новому фронті, на цей раз на господарсько-кооперативному.

                             Свою молочарську кар'єру Т. Котик розпочинає в Станиславові, разом з такими діячами цього руху, також колишніми вояками і старшинами УГА, як Олекса Лис, Андрій Мудрик, інж. Андрій Палій і інші, а закінчив її на пості начальника Головного Торговельного Відділу "Маслосоюзу" у Львові, входячи рівночасно до Дирекції, цього ж Союзу, як заступник.                            

                              Далі не буду спинятися на його праці в Станиславові, Тернополі, Луцьку, але коротко спинюся на його найбільш відповідальній праці у Львові, в централі "Маслосоюзу", де працював  від січня  1929  року до 19 липня 1944 року.          .                                                    

                               Праця начальника Головного Торговельного Відділу "Маслосоюзу'' у Львові була дуже відповідальна, бо цей Відділ був показником торговельної справности всієї української молочарської кооперації в Галичині. Т. Котик це розумів і цю працю виконував з почуттям великої відповідальности, акуратно і здисципліновано, без надії на якесь вирізнення або відзначення, а в переконанні, що він знову на фронті, на господарському фронті, і як старшина-військовик він за цей фронт відповідає. Він далі виконував ролю "адьютанта''-дорадника в Головному Штабі цього фронту, бо ж він був найближчим співробітником і дорадником Дирекції "Маслосоюзу", а зокрема інж. А. Палія, що очолював Торговельний Відділ і Дирекцію "Маслосоюзу".

                                Торговельний Відділ "Маслосоюзу" у Львові спершу приміщувався в будинку "Сільського Господаря", при вулиці Костюшка, а відтак в будинку "Народної Гостинниці", при тій же вулиці. Щойно в 1932 році всі бюра і Торговельний Відділ перенесено до власного будинку при вулиці Ґловацького, де можна було модерно урядити власну міську молочарю, лабораторію, холодильник та всі магазини і майстерні.

                                  Завдання Головного Торговельного Відділу було вести таку торговельну політику, щоб не мати на внутрішньому ринку забагато масла, щоб втримати ціни на молочарські продукти на певній висоті і щоб не відстрашити покупця на свої вироби, бо це було б руїною для цілого молочарського виробництва. Рівночасно, і це було найголовнішим завданням молочарських кооператив, треба було задовольнити членів молочарських кооператив, які часто не розуміли економічної засади пропозиції і попиту на продукти на торговельному ринку.

                                   І хоч вся ця журба, всі ці клопоти з калькуляцією цін купівлі і продажу масла, журба за консервування непроданих  товарів,  журба  за своєчасну виплату молочарням за доставлені продукти, за виклопотання. потрібного кредиту на вдержання  експорту та на  заплату непроданого масла, що його місяцями треба було тримати в холодниках на догідний час збуту, хоч все це лежало тягарем на плечах інж. А. Палія, то велика частина співвідповідальности спадала також на спину Томи Котика, як торговельного референта Головного Торговельного Відділу централі "Маслосоюзу",  бо він мусів усі пляни і розпорядки дирекції практично реалізувати. А це не було так легко, як би здавалося. Інші Торговельні Відділи "Маслосоюзу", по других містах Галичини чи Волині, тих клопотів не мали. У них торговельна політика дуже упрощувалася:  мали масла більше як було їм потрібно для місцевого ринку — висилали  його до Львова, Т. Котикові; коли ж бракувало їм товару, телефонували до Львова і Т. Котик потрібний їм товар зараз висилав. Інакше було у Львові. Т. Котик мусів всі вимоги начальників Торговельних Відділів з других міст задовольнити, тобто мусів знати  скільки має зайвого товару, щоб цей товар продати у Львові, експортувати за кордон, або коли його бракувало закупити і на час доставити своїм Відділам, чи крамницям.

                               Одною з важчих  торговельних  проблем був експорт і імпорт товарів. Особливо великі вимоги польського уряду були до експорту масла. Головний Торговельний Відділ  "Маслосоюзу"  висилав наше, українське масло до Німеччини і Англії,  деколи до Данії,  Франції і  Палестини, а навіть до далекої Манджурії і там треба було конкурувати з маслом данським, литовським, латвійським, а навіть українським з УРСР, що знову не було так просто. І тут з допомогою Торговельному Відділові приходив Організаційний Відділ, під кермою А. Мудрика і інж. М. Хронов'ята, який ніс  відповідальність за  якість молочарської продукції.   Організаційному Відділові допомагав знову ж "Сільський Господар" з цілим штабом агрономів і господарських діячів у Централі,  по філіях і місцевих організаціях. І саме ця співпраця давала блискучі осяги.

                                 Тома Котик був головним співробітником і співініціятором цієї великої, для загалу не видної, але дуже відповідальної праці. І так було аж до приходу большевиків на західноукраїнські землі, які зліквідували всі наші кооперативні установи, в тому і "Маслосоюз", разом з Районовими Молочарнями і все їхня майно знаціоналізували і передали до вжитку новому окупантові.                                            

                                .У липні 1944 року Т. Котик, разом з родиною, покидає Львів і мандрує разом я друзями-маслосоюзниками крізь Словаччину до Німеччини, щоб звідси, по кількох роках виїхати до ЗСА.

                                  Від 1949 року сотник Т. Котик проживав з родиною в Балтиморі, де включився зараз в життя невеликої української громади, з українською католицькою церквою, з українськими товариствами й організаціями, в яких він був завжди активний і жертвенний.
Покійний осиротив дружину Марію, з дому Супінських з Тернополя, дочку Христю Лисобей, відому пластову діячку, сина Юрія та трьох внуків.

                                  Ця моя згадка про діяльність бл. п. Т. Котика, хай буде замість грудки рідної землі на його могилу від друзів-маслосоюзників, з якими він все співпрацював і був членом-"Братства Маслосоюзників", а також від мене особисто; його я пізнав у Львові, працюючи в Організаційному Відділі "Маслосоюзу'' і все його високо цінив і респектував за активність, солідність і незвичайну працьовитість, і  заразом маслосоюзну дружність.

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації