ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

пʼятниця, 20 квітня 2012 р.

ЗУСТРІЧ УСС-ів ПІД ПРОВОДОМ ВАСИЛЯ ВИШИВАНОГО З ЗАПОРОЖЦЯМИ ПІД ПРОВОДОМ БОЛБАЧАНА

Андрій Кігічак

                                    Синельникове заняли запорожці після впертого бою. Після розгромлення заняли большевики лінію Синельникове-Катеринослав, куди спрямувались німці, приготовляючись до тяжкої боротьби на Катеринослав. Лінія Олександрівське - Карлівка лежала на боці, але на наміченій дорозі до Криму, який Болбочан мав наказ захопити попереду німців.

                                    16 квітня 1918 р. Болбочан займає переможними частинами станцію Олександрівське та саме місто Олександрівське, що лежить за Дніпровими Порогами. Згідно з відомостями, до міста зближалися дві групи австрійських військ — одна залізницею з Нікополя, інша Дніпром з Херсону. Приблизно силою двох полків повного складу з артилерією австрійці почали наступати з "Великого Лугу". Большевики вперто боронилися і в перших хвилинах відбили наступ. Але удар запорожців з півночі вирішив бій на некористь червоних. До міста одночасно вступили і запорожці й австрійці.

                                     Ми дуже були здивовані, коли почули українську мову між австрійськими полками. Потім виявилось, що це Українські Січові Стрільці. Ми знали про УСС: Українська Центральна Рада повідомляла населення летючками, що на поміч Україні йдуть УСС.

                                      Козаки новітнього Війська Запорозького перемішалися з Українськими Січовими Стрільцями. Після початкового здивування й недовір'я запанувала між нами велика радість, що довгі-предовгі віки неволі не вбили в галицькій частині нашого народу національного духа, і оце перед нами, регулярне військо з своїми відзнаками й прапорами, але під вищою австрійською командою.

                                      Гей-гей. Орли з карпатських гір прилетіли ви на Землі Запоріжжя помагати нам звільнити Україну від страшного ворога. І нам стало легше, ми підбадьорились, бо бачили, що ціла Україна гуде, роїться поле бою за Волю; віками розлучені брати чудом і волею Божою об'єдналися в перемозі за серце Запоріжжя, колиску традицій, колишньої слави й непоборного духа України. Палав щастям Український Стрілець, побачивши і повіривши в існування новітнього Війська Зопорозького. Козак у козака, очайдушні та всі сердечні. По перше, зустрів він воїна, правдивого козака в тій вимріяній Україні. Горів щастям і новітній запорожець на вид УСС, гарячих ідеалістів, патріотів і добре вишколених реґулярних воїнів.

                                     З дива не можна вийти, чи це привид, чи дійсність. Дивував Січовиків вусатий полковник Болбочан, що бадьоро ходив і розмовляв з австрійським великим князем мов рідний з рідним. Нервово мняв в руці шпіцруту адютант Вишиваного Луцький. Хвилювався при розмові з Болбочаном пан отець УСС Кушлик. Суворо споглядав полковник Микитка, що побоювався за свобідну поведінку стрільців, які штовхались під боки та шептали. Дивись — Микитка, мов заворожений, він ніколи таким не був, завсіди штрамак, сьогодні його піднесло.

                                     Мовчи, бачиш тих козаків з оселедцями, це ж ніби на образку в книзі, бракує тільки татар. А нині старшини голови потратили, бо, розумієш, Україну Велику бачать.

                                    Там знову зітхає стрілець: — Коли нам буде вільно зодягати жупани? — Як цісаря не стане.

                                    Управа міста Олександрівська бажала святочної зустрічі війська і населення і полковник Болбочан, порозумівшися з архикнязем Вільгельмом, улаштував параду. Полк УСС вирушив з півдня, Запорожці з півночі. Церковна процесія з хоругвами, духовенство з управою міста попереджували похід Українських Січових Стрільців. І на цю зустріч їхав полковник Болбочан, за ним оркестра, потім ішов 2-ий Запорізький Кінний полк, чотири тисячі козаків і старшин, далі Кінний іменем кошового Гордієнка, за ним Гарматний полк, Кінногорний Дивізіон Алмазова, панцерні автомашини та на кінці наколесники.

                                  Незабутня хвилина єднання. Стрункі ряди вояків старої княжої Галицької Землі захоплено маршували до злуки з новонародженими полками новітнього Запоріжжя, від яких віяла прадідівська традиція. Нарід стратив чужу поволоку людей, йшов з Богом за старим звичаєм з хлібом і сіллю, клав на себе хрест, уста шептали подяку Тому, що був розпятий за гріхи людей.

                                 Зупинилася процесія з багатотисячним народом, зупинилися Стрільці, вони побачили Запорожців. Зупинив неспокійного коня Болбочан — кошовий новітнього Війська Запорізького, краси і гордости України. Запорожці стали... Болбочан зійшов з коня й вірний гаслу "з Хрестом і Мечем", скинув свою шапку з голови, низько поклонився духівництву та в покорі підійшов під благословення старенького пан-отця. Одночасно полковник Зільницький закомандував "До ноги". "Шапки геть". Тільки одна хвилина гробової тиші, яку знову перервала команда: "Накрийсь". "На плече"!

                                Болбочан заслухав привітання делеґації і прийняв хліб і сіль. Полковник архикнязь Вільгельм підійшов до Болбочана й на очах усіх... глибоко зворушений козацькими, звичаєвими церемоніями, розцілувався з ним.

                                 Після того відбувся парадний марш УСС і Запорожців. Параду принимали Болбочан і архикнязь Вільгельм у присутности міського голови. Вулиці наповнилися народом по обох боках. Проходили ряди запорізької піхоти, побрязкуючи зброєю, гарцюючи, переїжджала кіннота, цокотіли колеса важкої та легкої артилерії, гуділи мотори автомашин, тихесенько посувалися наколесники, скрізь і довкола грімке — "Слава Україні"! Лопотіли жовто-блакитні прапори й земля весело відкликувалася від маршу непоборних. Але це гостра коротка команда. З запертим віддихом іде цвіт Галицької Волості — полк УСС; загартовані в боях герої Маківки й Лисоні, з піднесеним чолом, горді, що вони своїми ногами проходять легендарну Запорізьку Землю.

                                І чути було скрізь радість, близький Великдень, з видом на всю Україну від Карпат до Кавказу. Гомоніла Україна, — Придніпрянська разом з Наддністрянською Україною творили Соборність. Гомоніла Україна, сипались присяги на побратимство. А в повітрі літав любящий Дух, розсміяний, веселий в усі Дні. — Зібрати, зібрати Україну разом усіх в одне для себе, Для українського народу. Мовби для підтвердження цього — наїжені баґнети, лискучі шаблі, кулемети, ішов український воїн, обвішаний ручними ґранатами і грозою гармат.

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації