ГОЛОД В УКРАЇНІ 1921—1923

                                           (У 50-ту річницю голоду та створення СССР)

Василь Верига

                                 В березні 1921 р. Ленін був змушений відступити від т. зв. воєнного комунізму і проголосив нову економічну політику (НЕП). У зв'язку з тим "продразвйорстка"* харчових продуктів замінювалася новим т. зв. "продовольчим податком" (по-московськи "продовольственним налоґом", або у скороченні "продналоґом"). Але це не відносилося ще до України, бо вона ще не вив'язалась була зі своєї "продразвйорстки" з урожаю за 1920 рік. Із наложених 160 млн. пудів зерна в 1920 році було зібрано тільки 65 млн. пудів, отже до виповнення квоти бракувало ще 95 млн. пудів. Ленін, побачивши, що таку велику квоту зерна в Україні буде неможливо зібрати, обнизив її до 50 млн. пудів. Щоб зібрати цю квоту, систему воєнного комунізму було продовжено в Україні аж до осені 1921 р. ¹)

                                Легалізована грабіж українського селянства продовжалася і Москва вилущила від нього всі харчові продукти так, що про який небудь запас на т. зв. "чорну годину" не могло бути й мови. Таку саму політику проводила Москва і на заселеній українцями Кубані й на Донщині, себто на усіх теренах, де населення найдовше поборювало большевицький режим.
Але та "чорна година" прийшла скорше, як хто небудь міг сподіватися. В 1921 р. Україну, Кубань, Крим, Донщину і Поволжжя навістила жахлива посуха, для України — найгірша від 1840 р. ²) Збір урожаю був на багато нижчий нормального і місцями не повернулося навіть засіяне насіння. Тоді, як у 1916 р. урожай виносив пересічно 42,6 пудів на особу, то в 1921 р. пересічний збір виносив тільки 8,5 пуда. Але найгірше потерпіли від посухи п'ять південних степових губерній. Одеська, Миколаївська, Запорізька, Катеринославська та Донецька, які разом начислювали близько 10 млн. населення. Тут пересічний урожай, наприклад, в Одеському повіті виносив 2,1 пуда на особу, а в районі Великого Токмака, Запорізької губернії — тільки 0,7 пуда. ³)
                                    Не зважаючи на такий трагічний стан, Москва ще в березні 1921 р. визначила Україні податок у харчових продуктах — продналоґ — на 117 млн пудів зерна. ⁴) Крім того був ще і продналоґ і інших сільськогосподарських продуктів, як картопля, овочі, олійні культури, тощо, до того був ще і грошовий податок.

                                     Літом 1921 р. було вже очевидним, що деяким районам РСФСР та України загрожував голод. Але урядові чинники в Москві звернули свою увагу на Поволжжя і вже 2 серпня Лєнін звернувся до українського селянства з закликом — дати всебічну допомогу, не українським степовим ґуберніям, але Поволжжю. На другий день нарком закордонних справ РСФСР, Чічерін звернувся до урядів світу з повідомленням, що Поволжжя загрожене голодом і тому допомога з-за кордону є побажана і необхідна. Про те, що Донщина, Кубань, Крим та південна Україна знаходились у подібній ситуації, у повідомленні Чічеріна згадки не було. ⁵)

                                    Правда, у цей час Україна вважалася, ще бодай назовні, суверенною державою і це було обов'язкові Раковського повідомити світ про загрозливий стан зокрема в степових губерніях України. Але тому, що він виконував також і обов'язки наркома закордонних справ України тільки на доручення Москви, Раковський, не маючи у цій справі відповідного зарядження, сам зробити цього не здогадався. Замість організації допомоги загроженим степовим губерніям, в Україні почалася посилена збірка "продналоґу" та податку грішми такими самими методами, що їх застосовували у переведенні продразвйорстки.

                                    Для допомоги голодуючим Поволжя, в Росії був створений "Комітет Помощі Ґаладующим", у скороченні Компомґол, який мав організувати харчові засоби. Компомґол РСФСР вив'язався зі свого завдання дуже просто: не зважаючи на голод у самій Україні, він приділив їй ще і голодуючі губернії Поволжжя (Самарську, Саратовську, Царицинську й Уральську, що разом начисляли коло 25 млн. населення), яких вона мала рятувати від голоду своїми власними харчами. ⁶) Крім того, з Поволжжя в Україну було евакуйовано понад 200 тисяч дорослого населення та понад 50 тисяч дітей на прохарчування.⁷)

                                 У відповідь на повідомлення Чічеріна відгукнулася Американська Допомогова Організація у проводі з Гербертом Гувером. З'єдинені Стейти Америки, хоча й не визнавали большевицького режиму в Росії, поспішили на поміч голодуючому населенню Поволжжя. У скорому часі була організована т. зв. "Американська Адміністрація Допомоги" (American Relief Administration ) у скороченні А.Р.А., яку очолив полк. Вільям Гаскел і вже 20 серпня він підписав у Ризі з урядом РСФСР окремий договір про допомогу голодуючим у Росії. Тиждень пізніше, 27 серпня 1922 р. подібний договір з рамени Червоного Хреста підписав у Москві норвежський гуманіст Фрідтйоф Нансен, на заклик якого зголосило свою участь у цій протиголодовій акції 12 урядів різних держав та 48 різнонаціональних харитативних організацій. Група Червоного Хреста, що провадила допомогову акцію на терені Росії, була відома під назвою від свого представника — Нансенівська Місія.

                                В ході праці на терені РСФСР працівники А.Р.А. довідалися і про голод в Україні, помимо того, що уряд ніколи про неї не згадував. Гарольд Фішер у своїй праці "The Famine in Soviet Russia" стверджує, що "Московський уряд, не тільки що не повідомив А.Р.А. про голод в Україні, як це він зробив про інші більше віддалені райони, а якраз навпаки, намагався перешкодити американцям увійти у контакт з Україною". ⁸) Коли представники А.Р.А. звернулися з кінцем жовтня до уряду в Москві за дозволом на висилку в Україну своїх людей, щоб перевірити, чи там дійсно потрібна допомога, то відповідь прийшла щойно в половині листопада із забороною виїзду в Україну. Одночасно в ній стверджувалося, що "в Київській, Волинській, Подільській, Чернигівській та Полтавській губерніях, не тільки що немає голоду, але навпаки, вони мають надвишку харчових продуктів, яку експортують до центральних губерній Росії". ⁹) При тому урядові чинники РСФСР висловили своє здивування "чому А.Р.А. хоче висилати своїх представників у райони, де немає голоду, замість того, щоб, не розпорошуючи своїх сил, зосередили всю свою увагу на Поволжжя ". ^9a)

                               Поборовши всі труднощі А.Р.А., таки вислала двох своїх представників в Україну і вже 26 листопада 1921 р. д-р Линкольн Гачінсон та д-р Ф, А. Ґолдер прибули до Києва, а потім до Харкова, тодішньої столиці УРСР. Тут у Центральному Статистичному Управлінні вони довідалися, що "дійсно в Київській, Волинській, Чернигівській, Подільській та Полтавській Губерніях урожай був добрий і з нього уже було вислано до Центральної Росії поверх 50 млн. пудів (коло 833.000 тон), в додатку до цього Україна прийняла велику кількість голодуючих поволжан. Одночасно статистики ствердили, що у степових Губерніях України ситуація є дуже загрозлива". ¹⁰)

                               З кінцем грудня д-р Гачінсон поїхав ще раз в Україну, де вже сам мав змогу переконатися, що урядові інформації про ситуацію в Україні не відповідають правді. В Москві твердили, що врожай в Україні виносив від 700-800 млн. пудів. В Харкові статистики у Центральному Статистичному Управ-ліні говорили, що врожай виносив коло 400 млн. пудів зерна при чому, вони призналися, що ці інформації неперевірені, тому, що вони, будучи жидами, не перевіряли їх в терені, куди небезпечно показуватися жидам-комуністам. Таку перевірку зробив таки сам д-р Гачінсон і, побувавши в багатьох місцевостях, він дійшов до переконання, що врожай не міг виносити більше як 250 млн. пудів зерна. Його загальні висновки були такі, що, відчисливши те, що вже було експортоване в Росію, як також необхідну кількість для прохарчування населення та домашніх тварин і потрібну кількість зерна на насіння, Україна мала ще 93 млн. пудів надвишки. Не зважаючи на це, поруч з надвишкою у північних губерніях, у південних губерніях України вже тоді шалів голод, який дорівнював голодові на Поволжжі. Голод в Україні "можна приписувати у більшій мірі чим на Поволжжі, поганій системі розподілу хлібної надвишки, щоб перевести її відносно недалеко та розділити поміж тих, що вмирали з голоду", — писав Гарольд Фішер. ¹¹)   Щойно 1 грудня 1921 р. Москва офіційно визнала, що "Донська область, Північний Кавказ і частина України також голодували". ¹²) Поминаючи перешкоди, які ставив московський уряд, харківський уряд також поставився негативно до запропонованої американцями акції допомоги голодуючим на базі договору А.Р.А. з урядом РСФСР. Микола Скрипник, заступаючи голову Ради Народних Комісарів України, Раковського, заявив, що Україна є самостійна держава і, якщо А.Р.А. хоче на її території вести допомогову акцію голодуючим, вона мусить зробити з українським урядом окремий договір. Такий договір був дійсно підписаний 10 січня 1922 р. в Москві. В цей час було вже офіційно визнано, що в Україні 12% населення знаходилось в голодуючому стані. В цей же сам час уряд УРСР, замість допомагати своєму власному населенню, не тільки що прийняв чверть мільйона голодуючих поволжан, але ще й висилав на Поволжжя харчові транспорти з України.

                                  В дійсності навіть після договору з українським урядом, не всі труднощі були поборені. Уряд, намагаючись контролювати допомогову акцію в Україні, пропонував, щоб усе харчове постачання привезене з-за кордону для А.Р.А. чи Місії Нансена, магазинувалось разом і розподілялось поміж голодуючими за посередництвом окремого комітету створеного з представників А.Р.А., Місії Нансена та Українського Червоного Хреста. Цьому одначе спротивився директор А.Р.А. в Україні, Гарольд Г. Фішер, який мав свій власний персонал для допомогової акції. У зв'язку з цим уряд розмежував терени діяння А.Р.А. та Нансенівської Місії. ¹³) Нансен, не маючи свого власного персоналу, віддавав свої харчові запаси місцевим совєтам для розподілу поміж потребуючих. Через це власне Нансен утішався великими привілеями в Московщині й на Україні. Московський уряд, не зважаючи на велику кризу в совєтському транспорті, віддав Нансенові найкращі вагони-сальони, якими він користувався від 1921 аж до 1923 р. підчас усіх своїх подорожей. ¹⁴)

                               У висліді територіяльного розподілу діяння обидвох цих організацій Місія Нансена дістала Донецьку, Миколаївську та Одеську Губернії без міста Одеси, а А.Р.А. дістала місто Одесу та Запорізьку і Катеринославську губернії. Але дійсна допомога для голодуючого населення України відтягалася тиждень за тижнем — завжди через якісь непередбачені труднощі. З невідомих причин перший транспорт харчів для України, що був висланий із запасів А.Р.А. в Москві до Одеси, "загубився був на цілий місяць. МакФерсон, інспектор А.Р.А. у Києві, нарешті знайшов її в якомусь Київському магазині, де її розвантажив якийсь урядовець залізниці і потім забув про те". ¹⁵)

                               Тоді, як акцію допомоги голодуючим дітям Поволжжя, в Татарській Автономній Республіці та в Самарській губернії А.Р.А. зуміла була розпочати вже в місяці жовтні 1921 р., тобто приблизно за півтора місяця від підписання договору з урядом РСФСР, то в Україні це сталося щойно в травні 1922 р., тобто чотири і пів місяці після підписання договору з УРСР. І так, коли 30 квітня А.Р.А. взяла під свою опіку 7.000 дітей в Одесі, то в цей час вона вже мала під своєю опікою 1,990.501 дитину та 2,993.728 дорослих голодуючих РСФСР, разом 4.984.229 осіб. Отже цілу зиму і весну 1921/22 років голодуючі України були залишені напризволяще. Весною 1922 р. число голодуючих в Україні було офіційно визнане на три мільйони осіб ¹⁶), але за іншими совєтськими даними їх уже було чотири мільйони. ¹⁷) В дійсності воно було щонайменше вдвоє більше, бо не голодували тоді тільки члени комуністичної партії, т. зв. продовольчих загонів, червоної армії та довірених осіб на послугах режиму, для яких були організовані владою окремі харчові магазини. Як відомо, більшість членів повище названих органів складалася з москалів, жидів та інших неукраїнських елементів.

                            Джордж Стюварт, представник Американського Комітету Допомоги Російським дітям, переїжджаючи Україною, бачив, як "утікачі з сільських районів голодуючих ґуберній товпилися величезними масами на залізнодорожних станціях, намагаючися залізницею видістатись до північних ґуберній, де ситуація з хлібом була краща. Всі вони своїм виглядом вказували на жахливі злидні, перебуваючи без даху над головою та навіть без задовільного одягу". ¹⁸)

                           Франк Коннс, член згаданого Комітету, підтвердив інформації Стюварта і додав, що по вулицях міст кожного дня збирали дітей померлих з голоду. ¹⁹) У своєму звідомленні з 18 травня 1922 р. д-р Нансен писав, що голод в Україні збільшується з кожним днем і у зв'язку з тим поширювалися випадки людоїдства, автентичність яких щонайменше 26 ствердив професор Харківського університету Франк, перевіривши їх на місцях. ²⁰)

                             Цей жахливий стан нарешті побачив і уряд УРСР і щойно в червні 1922 р. створив Центральний Комітет Допомоги Голодуючим на чолі з самим головою ВУЦВК (президентом) України, Г. Петровським, і цей комітет "зобов'язався забезпечити харчами 500 тисяч осіб в Україні та 1.200.000 на... Поволжжі" ²¹.) "Якщо ходить про стислість, — пише Г. Фішер, то цей Комітет не зробив нічого — ані в Україні, ані для Поволжжя, але цікавим тут є те, що маючи три мільйони (офіційна статистика — В. В.) власного голодуючого населення, український уряд все ще присвячував дві третіх своєї енергії і своїх засобів для допомоги іншої... країни". ^21а)   В дійсності "український уряд" провадив допомогову акцію в Україні від літа 1921 р. до весни 1922 р., але для далекого Поволжжя, куди відправлялись транспорти харчових продуктів зібраних в Україні, тоді, як у недалеких ґуберніях над берегами Чорного моря люди вмирали з голоду". ²²) "Гідним подиву є те, що цілі транспорти харчових продуктів вантажились у Києві і Полтаві та відсилались сотками миль до далекого Поволжжя, замість відіслати їх за кілька чи кількадесять миль через ґуберніяльну границю до Одеси чи Миколаєва", — дивувався Фішер. — "Але ще дивнішим є те, що з Одеської ґубернії, де врожай становив тільки 17% нормального, де люди гинули з голоду так на вулицях міст як і по селянських хатах, до центральної Росії було відтранспортовано 65 вагонів харчових продуктів". ²³) "В той же сам час, Одеський Комітет Допомоги Голодуючим закупив був зерна на 400 млн. рублів, не для власного голодуючого району, але для Поволжжя". ²⁴)

                                 "З Миколаївської губернії, де врожай у 1921 р. становив тільки 4% нормального, а на Херсонщині, яка була тоді частиною цеї ґубернії, шалів голод найгірших розмірів, не тільки в Україні, але і в цілій РСФСР, на Поволжжя було відправлено вісім вагонів харчових продуктів". ²⁵) "Мало того, — завважує В. Квіслінґ, член Нансенівської Місії у своїй праці La famine en Ukraine, — в самому ж Миколаєві, як і по цілій голодуючій ґубернії ще в місяці березні 1922 р. можна було бачити на всіх видних місцях великі афіші з закликом: "Робітники Миколаєва, допоможіть голодуючим Поволжжя". ²⁶)

                                   Від осені 1921 до серпня 1922 р. з України було стягнено 1.127 вагонів харчових продуктів і вислано на Поволжжя (Подільська губернія — 199 вагонів, Чернигівська — 202, Київська — 122 і т. д.). ²⁷) Навіть совєтські історики, хоча і применшують кількість, але признають, що "для Поволжжя на Україні було зібрано 3 млн. пудів зерна та багато інших продуктів харчування, а всього до РСФСР відійшло 16 млн. пудів хліфа". ²⁸)

                                  Всі ці харчові продукти, що їх совєтська влада транспортувала до центральної Росії та на Поволжжя, в більшості проти волі навіть і харківського уряду, були пограбовані в українських селян у формі "продналоґу" (продовольчого податку). Від селян силою забирали хліб навіть тоді, коли їм самим заглядала у вічі голодова смерть. В голодуючій, наприклад, Донецькій губернії реквізиція харчових продуктів для Поволжжя була припинена щойно 11 січня 1922 р. ²⁹), тобто тоді, коли вже не було більше нічого реквірувати.
           

                                 Реквізиція продналоґу була така ґрунтовна, що селянам не залишалось нічого, ані для власного прожитку, ані кормів для домашніх тварин. У висліді цього селяни, щоб рятувати від голоду себе самих, забивали голодуючі тварини і так себе на деякий час рятували від голодової смерти бодай на якийсь час. Отже, і так уже зруйноване тваринництво України за час війни та революції, зазнало ще більшого знищення завдяки таки політиці уряду. Але найгірше було те, що і селянам не залишалось навіть зерна на насіння під урожай 1922 р. і поля залишились незасіяні. І так, у Катеринославщині було засіяно тільки 45-60% посівної площі і то вже при допомозі насіння, яке доставила державна влада. Подібна ситуація була в Миколавській, Донецькій та в інших ґуберніях півдня України. Через недосів, наприклад, у Запорізькій ґубернії урожай у 1922 р. виносив приблизно 10% нормального. У зв'язку з тим у багатьох районах вигляди на урожай, який мав би був припинити голод, були майже ніякі. ³⁰)
                             Крім "продналоґу" уряд наложив на населення ще й податок грішми, незважаючи на те, що в Україні була така загрозлива ситуація з голодом. В 1922 р., у зв'язку з запровадженням НЕП-у, Лєнін знову привернув грошову систему й уряд випустив нові банкноти під назвою "червінець", який дорівнював десяти золотим  карбованцям  довоєнного  часу. Вживаючи властивих совєтській владі засобів, з Волинської губернії було стягнено 31 млн., а з Чернигівської губернії 40 млн. нових карбованців. Не було пощади і голодуючим ґуберніям ітак, з Донецької губернії стягнено 34 млн., з Одеської — 30 млн., а з Катеринославської — 17 млн. нових карбованців.³¹) У процесі збирання податків застосовувались такі самі методи, як і при переведенні продразвйорстки.   Насамперед брали колись багатших селян і терором стягали від них гроші, яких вони не мали, та — щоб заплатити податок, випродували все, що мали ціннішого на господарстві чи в хаті Якщо вони не могли цих грошей дістати, тоді їх ставили під Революційний Трибунал і засуджували як саботажників і ворогів совєтської влади на довгоречинцеві ув'язнення або заслання. Після цього всі інші, щоб не попасти під Революційний Трибунал, платили вже свої податки, як твердили совєтські урядові джерела "добровільно". ^31а)

                           При помочі продразвйорстки і податків совєтська система довела Україну до повного зубожіння, вкінці й до голоду, так, що в 1922 р. було вже навіть зайво говорити про багатих і куркулів, бо їх уже не було. Залишилася тільки стара клясифікація населення, щоб мати жертви для постраху решти населення, тобто бідняків і батраків.

                           Поведінка харківського як і московського уряду вказує на те, що Москва бажала використати неврожай для своїх інтересів, щоб голодом примусити Україну (а також Кубань і Донщину) підпорядкуватися большевицькому режимові. Неврожай в 1921 р. був жахливий, але як стверджували фахівці, коли б влада не переводила була насильної реквізиції хліба, південні губернії України і Кубань були б з недостатками, але без голодової смерти перебули зиму 1921/22 року і були б мали чим засіяти поля на наступний урожай. ³²)

                             В той же сам час, коли в Україні, на Кубані, Донщині, Криму та на Поволжжі населення помирало з голоду, "поволжське жито експортувалось із Петрограду, українська пшениця і ячмінь з Одеси, а пшениця і ячмінь Кубані з Новоросійська". Всі ці порти вживала А.Р.А. для кораблів, які привозили в Росію та Україну харчові продукти для допомоги голодуючим, у тих же самих районах, звідки влада експортувала зерно". ^32а) Експорт харчових продуктів з України й Росії викликав замішання у країнах, які допомагали акції Червоного Хреста, що і зменшувало їхню жертвенність, про що стверджував і директор А.Р.А., Г. Фішер. ³³) Про експорт збіжжя з України інформували також і місцеві часописи, що заперечувало всяку логіку. Наприклад Одеська газета "Извєстия" з 12 грудня 1922 р. інформувала своїх читачів, що у двох тільки повітах ґубернії було 90.000 осіб помираючих з голоду. Два дні пізніше, 14 грудня та сама газета помістила повідомлення урядової фірми "Хлібпродукт" для торгівлі зерна, що у скорому часі вона вишле на експорт два мільйони пудів зерна через Одеський і Миколаївський порти та один мільйон з Новоросійського порту на Кубані. ³⁴) Отже, голод в Україні зовсім не перешкоджав урядові експортувати харчові продукти навіть тоді, коли в Україні, а тим більше в Росії, А.Р.А. та Нансенівська Місія вели допомогову акцію голодуючим.                                                                                                                                                                                                                

                                                                                 Допомогова акція А.Р.А.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     

                               Після розподілу теренів поміж Нансенівську Місію та А.Р.А. почалися приготування до розподілу харчових продуктів поміж голодуючих, розуміється, у першу чергу, по містах.

                             Одначе, як виявилося, Нансенівська Місія не дістала вчасно потрібних харчових продуктів і тоді А.Р.А. перебрала на себе всі голодуючі ґубернії України, а також Криму й Кубані, але із рішуючою забороною від уряду — вступати у промислові райони Донецької ґубернії. ³⁵) В міжчасі працівники А.Р.А. довідалися, що в промислових районах Криворіжчини знаходилось 90 тисяч голодуючих дітей, з яких уряд узяв під свою опіку тільки 10 тисяч. А.Р.А. виділила для них початкових 40 тисяч порцій і приготовила їх до транспорту до Кривого Рогу, але в останній хвилині з Харкова прийшла заборона вступати на терен Криворіжчини, мовляв, це район діяння Нансенівської Місії. ³⁶) Було ясно, що уряд, забороняючи вступ до Донецького промислового району, переочив Криворізький промисловий район і тепер намагався це направити. Уряд не пояснив своєї заборони на виїзд до Кривого Рогу, але було відомо, що це був найбільш ворожий комуністам повіт і там оперували, як це офіційно говорилось — "банди", які нападають на потяги, стріляють комісарів та грабують багатих жидів. Одначе, як стверджує директор А.Р.А. Фішер, ці "бандити" ніколи не зробили нічого злого його працівникам, а навпаки, при різних зустрічах з ними, вони відносилися дуже прихильно і, в разі потреби, допомагали працівникам А.Р.А. ³⁷ тоді, як совєтська влада ставила їм перешкоди на кожному кроці. В дійсності це були не бандити, як їх таврував совєтський уряд, але українські повстанчі загони, які обороняли українське селянство перед московськими грабіжниками у т. зв. "продовольчих органах" чи в комнезамах (Комітети Незаможних Селян). Дійсною причиною заборони в'їзду до Кривого Рогу членів А.Р.А. і їхньої харчової допомоги були побоювання уряду, — як це пояснювали самі жителі Кривого Рогу Фішерові, — що допомога з рук "буржуїв і капіталістів" може здеморалізувати совєтського робітника і підірвати ще більше захитану вже льояльність його до режиму. ³⁸)

                           Тому, що уряд не провадив жодної допомогової акції для голодуючих України, а Червоний Хрест не мав потрібних засобів для Нансенівської Місії, основний тягар допомоги впав на плечі А.Р.А. В цей час в Україні вже проводив підготовку до своєї акції т. зв. Жидівський Американський Об'єднаний Розподільний Комітет, який ішов з допомогою голодуючим жидам Росії, зокрема України, де було найбільше жидів. Цей Комітет, зорієнтувавшись у загрозливій ситуації в Україні взагалі, погодився співпрацювати з А.Р.А. і давати допомогу не тільки жидам, але і всім іншим, що її потребували. Спершу А.Р.А. плянувала допомогу тільки дітям, але самі обставини приневолили її змінити свій плян і рятувати від голодової смерти і дорослих, про яких ніхто не дбав. Для них А.Р.А. поспішно відкривала свої кухні, для дітей організувала приюти, доставляла теж медикаменти до шпиталів, клінік тощо.

                           На 30 квітня 1922 р. А.Р.А. розпочала допомогову акцію для дітей в Одесі, потім і по інших містах та деяких селах. Число дітей зростало постійно так, що в липні воно виносила вже 566.977, а разом з жидівською допомогою воно виносило 822.000. З початком червня розпочалась допомога для дорослих. В місяці серпні сама А.Р.А. мала вже на своєму удержанні 978.942 дитини та 975.572 дорослих. ³⁹) Жнива через недосів знову недописали і голод шалів з повною силою. Вигляди на зиму 1922 -1923 були застрашуючі. Згідно зі звідомленнями А.Р.А. "в Миколаївській губернії, з її 1.200.000 населення — 600 тис. голодувало, з того тільки 350.000 одержувало допомогу. В Катеринославщині було 900.000 без засобів прожитку, з того тільки 200.000 одержувало сяку-таку допомогу. В Запорізькій губернії — 800.000 осіб потребувало негайної допомоги, але одержувало її тільки 650.000. В Донецькій губернії на 2.500.000 населення — 800.000 жило на голодових пайках". ⁴⁰) Про Одеську Губернію зовсім не має згадки, але дещо пізніші звідомлення в Одеській газеті "Известия" з 12 грудня, інформували своїх читачів, що у двох тільки повітах Одеської губернії було 90.000 людей, яким загрожувала голодова смерть. ⁴¹) Разом у чотирьох тільки губерніях — 3.150.000 осіб, але офіційна статистика виказувала, що в Украні разом з Кримом було лише 2.250.000 ⁴² голодуючих, не враховуючи сиріт — жертв голоду, якими опікувався окремий відділ А.Р.А. — Комітет Допомоги Російським Дітям, що поширив був свою акцію також і на Україну.

                              Не зважаючи на таке поважне число голодуючих у місяці вересні, згідно з статистичними інформаціями А.Р.А. допомогу одержувало тільки 609.844 дитини та 303.499 дорослих. В жовтні число дітей на листі допомоги А.Р.А. обнизилося до 206.809, а дорослих до 8.429 осіб. В наступних місяцях число дітей на листі допомоги А.Р.А. постійно зростало від 213.919 у листопаді до 298 тис. у березні 1923 і знова аж до 508.317 у червні 1923 року, тобто в останньому місяці акції А.Р.А. на терені України. Число дорослих на допомозі А.Р.А. становило лише 14.023 у листопаді і на протязі наступних семи місяців зросло до 17.194 у червні 1923 р. ⁴¹) Це раптове зниження числа осіб на листі допомоги А.Р.А. не було вислідом покращання харчових умовин, але завдяки політиці уряду, який відмовився давати безкоштовні приміщення на магазинування харчових запасів А.Р.А. як також транспортових середників для перевожування потрібних харчових продуктів на місця запотребування. Це все тепер А.Р.А. мусіла платити із власного бюджету, що зразу ж вимагало скоротити допомогові кошти для голодуючих, щоб заплатити державі кошти удержання А.Р.А. в Україні. Тому А.Р.А. звернула тепер основну допомогу на дітей, про яких Ф. Нансен у своїй праці "Росія і мир" стверджував:

                         ...на 11 млн. дітей України, більше мільйона були сиротами, або пів-сиротами. З того 150.000 знаходились у різних дитячих приютах, де одначе загальний стан речей був незадовільний, як під оглядом харчування, так і самих житлових умовин. У зв'язку з цим смертність дітей була дуже велика, а серед новонароджених вона доходила до 80%. Число бездомних дітей, якими ніхто не опікується, виносить правдоподібно 100.000.  Вони живуть волокитським життям, здебільша вздовж залізно-дорожних ліній та довкруги залізнодорожних станцій, де вони, обдерті, часто навіть напів-голі, ганяють цілими громадами та просять куска хліба. Ці діти, — писав Нансен, — якщо не помруть скоро від важких життєвих умовин та голоду, напевно стануть злочинцями. (В 1922 р. було зареєстровано 12.204 злочинці понижче 14 років життя). ⁴⁴)

                       Опіка над дітьми в Україні була наладнана дуже погано взагалі і тому А.Р.А. організувала для них допомогу навіть і в ґуберніях, які офіційно не були визнані як голодуючі, але були переповнені дітьми-утікачами з голодуючих районів.


                       ... але особливо погана ситуація була з дітьми у трьох голодуючих ґуберніях України: Одеській, Катеринославській та Донецькій. Тут нараховувалось 3.900.000 дітей, з яких приблизно 1.800.000 примирало з голоду, 600.000 призначені на смерть, якщо не дістануть якоїсь допомоги. В дитячих приютах Одеської ґубернії 35% дітей хорувало на анемію, 25% на загальне ослаблення й 40% на чахотку. Допомога, яку одержують діти України, — писав д-р Нансен, — є дуже незадовільна. ⁴⁵)

                      Як видно із повідомлення А.Р.А. і повідомлення Ф. Нансена, велика кількість дітей України залишилася без опіки і, як це він казав, була призначена на голодову смерть.

                      З початком 1923 р. совєтський уряд посилив намагання — обмежити допомогову акцію А.Р.А. і вимагав, щоб вона закрила всі свої кухні в ґуберніях, де офіційно не було голоду, щоб тим способом виелімінувати контакт американців з населенням. Вслід за тим з Москви прийшло зарядження, щоб А.Р.А. замкнула свої кухні та дитячі приюти навіть і в голодуючих ґуберніях, де такі самі кухні та приюти були організовані совєтською владою, часто якраз з метою, щоб мати причину усунути з тої чи іншої місцевості американців. ^45а)

                      Від голоду та браку належних санітарних умов в Україні поширювалися також у застрашаючих розмірах епідемічні недуги, зокрема тиф, який навістив Україну ще осінню 1919 р. А.Р.А. та Міжнародний Червоний Хрест доставляли також і різні медикаменти для поборювання хворіб. Це знову не було так легко, бо для лікування хворих потрібні були і відповідні теплі приміщення, зокрема лікарні. Але в Україні відчувався брак палива, не тільки для житлових приміщень, але навіть і в державних установах — у тому і в шпиталях. Щоб огріти урядові приміщення, урядовці рубали на паливо столи, крісла, шафи, дерев'яні підлоги, ба навіть внутрішні двері. Рубали й дорогоцінні меблі, зареквіровані у колишніх панських дворах. Брак палива від'ємно впливав і на діяльність А.Р.А., яку урядові чинники дуже часто саботували. В Одесі, наприклад, уряд не міг, чи не хотів, доставити потрібної кількості опалу й заходила потреба замкнути кухню, що обслуговувала голодуючих. Однак у той же сам час, як це бачив на власні очі директор А.Р.А., Фішер, з Одеського порту експортувалося до Голяндії дерево з північних губерній України. ⁴⁶)

                                                         Скільки було жертв голоду в Україні? 

                                Ці звідомлення одночасно вказують на те, що не всі голодуючі в Україні одержували допомогу від Червоного Хреста чи А.Р.А. Тому, що допомогова акція зосереджувалася головно по містах, селянські маси залишалися поза нею та багато з них зовсім не брались на облік як голодуючі. Совєтський режим постійно намагався применшити число голодуючих, одночасно подавав у своїх статистичних даних перебільшені інформації про врожай та взагалі про успіхи совєтської господарки. На це звернув увагу також і д-р Нансен, який, подаючи інформації про стан урожаю в 1921 р., твердив, що "збір урожаю в Україні, наприклад, був на половину менший від того, який подає офіційна статистика". ⁴⁷) Так само і не має докладних інформацій про жертви голоду в Україні, бо уряд їх ніколи не опублікував і згадує про нього дуже побіжно, хоч і не заперечує його. За даними Центрального Статистичного Управління в Москві, в результаті голоду й через і зменшення народин, СССР утратив у 1921-22 роках — 5.053 тис. осіб. ⁴⁸)

                                 Немає сумніву, що ці цифри є применшені і вони охоплюють собою мабуть і не всі дійсні жертви голоду, втрати через зменшення природного приросту населення зовсім не включені. Коли ми припустимо, що вони є правдиві, виникає питання, скільки цих жертв відноситься до України. Тут важливо є ще раз підкреслити, що московський уряд ставився до голодуючих ґуберній по-мачушиному, а харківський уряд, хоч і не завжди погоджувався з зарядженням Москви, не був у силі їй протиставитися. Отже уряд не тільки, що не допомагав голодуючим масам південної України, але навпаки навіть у голодуючих ґуберніях переводив примусову реквізицію хліба для Поволжжя, та евакуював з Поволжжя чверть мільйона людей в Україну для прохарчування. Зовнішня допомога Червоного Хреста, А.Р.А. та Американської Жидівської Допомогової Організації прийшла щойно на другий рік голоду. Перший рік голоду 1921-22 голодуючі ґубернії були залишені на призволяще без ніякої допомоги з-зовні, навіть із сусідних українських ґуберній, що не потерпіли від посухи, бо їх хліб влада експортувала на Поволжжя, або в центральну Росію.

                               Коли в половині 1922 р. А.Р.А. і Червоний Хрест взялися за організацію допомогової акції голодуючим України, то скоро виявилося, що Нансенівська Місія не мала відповідних харчових засобів для допомоги, так, що в дійсності одинока А.Р.А. та пов'язані з нею інші американські харитативні організації перебрали на себе весь тягар допомоги. Але навіть А.Р.А. трактувала Україну як додаток до Поволжжя. Про це найкраще говорять статистичні інформації самої А.Р.А. наведені у праці Г. Фішера "Голод у совєтській Росії".

                              На 718.770 тон харчових продуктів, розданих голодуючим на теренах СССР, Поволжжя, включно з Уральською ґубернією та голодуючими повітами північної Донщини, що разом начисляли коло 25 млн. населення, одержало 442.514 тон, при чому сама тільки Татарська Автономна Республіка, що дорівнювала населенням Донецькій ґубернії — одержала 81.660 тон харчових продуктів. П'ять степових губерній України зі своїми 10-ти мільйонами населення — одержали тільки 58.653 тон. ⁴⁹) Коли до цього додати ще і Київську та Харківську губернії, де дітям, студентам, хворим та утікачам із голодуючих ґуберній з півдня було роздано додатково 21.887 тон, то навіть тоді загальна сума допомоги від А.Р.А. виносила менше, чим допомога одній Татарській АССР.

                             При цьому також треба взяти під увагу те, що голод в Україні своєю суворістю не поступався нічим перед голодом на Поволжжі, що зрештою підкреслював Фішер у своїй праці "Голод у совєтській Росії", який, як директор А.Р.А. в Україні був обізнаний з обома районами. Виконуючи обов'язки голови Всеросійського Жидівського Народного Комітету, Гайфец стверджував, що осінню 1922 р. "умовини в Україні такі погані, як минулого року були на Поволжжі" (Умовини в Україні осінню і зимою 1921-22 р. він не бачив). Франк Коннс з Американського Комітету Допомоги Російським Дітям, назвав ситуацію в Україні — жахливою (шокінґ). ⁵⁰) Діловий секретар цього ж Комітету в своєму звіті з діяльности і про стан голодуючих осінню 1922 р. стверджував, що в РСФСР, згідно з офіційними даними, було поверх 5.100.000 таких, які потребували допомоги. "Ці цифри, — писав він, — не включають України і Криму, де під сучасну пору умовини є найгірші з усіх районів Росії". ⁵¹) Отже, найгірші умовини мусіли спричинити і найбільше смертних випадків. На щастя, урожай у 1923 р. був набагато кращий, чим у 1921 чи 1922 рр. і голодова криза проминула.

                          Д-р Нансен, пишучи свою працю "Росія і мир", мав на меті зворушити сумління світу і виявити більшу жертвенність для голодуючих в СССР і тому підбирав найбільш критичні і повні людських страждань приклади, які він міг знайти, щоб з'ілюструвати дійсний стан голодуючого населення. У більшості він ці приклади знаходив в Україні і наводив їх, бо вони були найбільш переконливі, а це означало, що якраз тут голод мав свої найгірші вияви. 

                             Підсумовуючи усе повище наведене, доводиться ствердити, що принайменше половина урядово заподаних жертв голоду мусіла відноситися до України, а це означає — не менше, як два з половиною мільйонів людей, а може і більше, які загинули голодовою смертю. Вину за ці жертви безперечно поносить у першу чергу уряд, який своєю "продразвйорсткою" допровадив край до руїни, а посуха тільки додала до, і так і незавидних уже економічних умовин, свою частину. Це була перша після закінчення збройної боротьби заплата України за втрату своєї державности.

                                                        БІБЛІОГРАФІЧНІ ЗАМІТКИ

 ______________
* Примусова реквізиція хліба різними державними органами, щоб виповнити визначену Москвою квоту харчових продуктів для потреб Росії. 
¹) Історія Української РСР. Київ, Наукова Думка, 1967, т. 2, ст. 178.
²)   Н. Н. Fisher: The famine in Soviet Russia, 1919-1923; the operation of American Relief Administration, New York, Macmillan, 1927, p. 261 (дальше Фішер: Голод).  
³)  Bulletin statistique de 1'Administration centrale statistique de l'Ukraine. No. 2, 1923, цитує Фішер: Голод, ст. 261-262.  
⁴) Історія УРСР, т. 2, ст. 177.  
⁵) Фішер: Голод, ст. 264.  
⁶) Центральная комиссия помощи голодующим. Итоги борьбьы с голодом в 1921-22 гг. Москва, Изд-во Ц.К. Помгол,1922, ст. 257, цитує Фішер, Голод, ст. 262; (дальше Итоги борьбы).  
⁷) Історія УРСР, т. 2, ст. 183. 
⁸) Фішер: Голод, ст. 261.          
⁹) Там же, ст. 247-248.            
¹⁰) Там же, ст. 250-251.
¹¹) Там же, ст. 251.
¹²) Russian Information and Review. London, Soviet Trade Delegation, Nov. 15, 1921, цитує Фішер: Голод, ст. 264.
¹³) Фішер: Голод, ст. 269. ¹⁴) Fridtjof Nansen: Russia and peace. New York, Macmillan, 1924, p. 65.
¹⁵) Фішер: Голод, ст. 270.
¹⁶⁾ Там же, ст, 263.
¹⁷) О. О. Кучер. Розгром збройної внутрішньої контрреволюції на Україні у 1921-22 рр. Харків, Вид-во Харківського Університету, 1971 р., ст. 70.
¹⁸) "Another famine year in Russia", Nation (New York), vol. 115, No.2992, Nov. 8, 1922, p.
¹⁹) Фішер: Голод, ст. 509.
²⁰) Г. Сова: До історії большевицької дійсности; 25 років життя українського громадянства в СССР. Мюнхен, Ін-тут Вивчення Історії і Культури СССР, 1955, ст. 8; а також Фішер: Голод, ст. 436.
²¹) Итоги борьбы с голодом, ст. 260, цитує Фішер: Голод, ст. 263.
^21а) Фішер: Голод, ст. 263.
²²) Там же, ст. 261.
²³) Там же, ст. 263.
²⁴) Russian Information and Review, London, Nov. 15, 1921, цитує Фішер: Голод, ст.263.
²⁵) Там же і там же.
²⁷) Итоги борьбы, ст. 258, цитує Фішер: Голод, ст. 262.
²⁶) V. Quisling: La famine en Ukraine, Geneva, 1922, цитує Фішер: Голод, ст. 263.
²⁸) Історія УРСР, т. 2, ст. 182-183.
²⁹) Фішер: Голод, ст. 263.
³⁰) Nation (N. Y.), vol. 115, p. 509.
³¹) Итоги борьбы, ст. 260, цитує Фішер: Голод, ст. 264.
^31а) Там же.
³²) Nansen: Russia and peace, p. 99; "The Russian famine spreads", in Nation, (New York), vol. 114, no. 2973, June 28, 1922, p. 786.
³³) Фішер: Голод, ст. 311.
³⁴) Там же, ст. 323.
³⁵) Там же, ст. 283.
³⁶) Там же, ст. 274.
³⁷) Там же.
³⁸) Там же.
³⁹) Там же, ст. 557 (статистична табеля).
⁴⁰) Nation (N. Y.), vol. 115, p. 509.
⁴¹) Фішер: Голод, ст. 323.
⁴²) Nation (N. Y.), vol. 115, p. 509.
⁴³) Фішер: Голод, ст. 557.
⁴⁴) Нансен: Росія і мир, ст. 153-154.
⁴⁵) Там же, ст. 154.
^45а) Фішер: Голод, ст. 360-361.
⁴⁶) Фішер: Голод, ст. 271.
⁴⁷) Нансен: Росія і мир, ст. 103.
⁴⁸) Бюлетень Центрального Статистического Управлення, но. 72, ст. 91, цитує С. Н. Прокопович: Народное хозяйство СССР. Нью Йорк, Изд-во им. Чехова, 1952, т. 1, ст. 59.
⁴⁹) Фішер: Голод, ст. 555.
⁵⁰) Nation (N. Y.), vol. 115, p. 509.
⁵¹ Там же, ст. 608.