ДЕЯКІ УРОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

До історії 2-ої світової війни

Василь ШПАРИК
ветеран-фронтовик Другої світової війни

Війна супроводжувалася глибоким падінням моралі

У ході воєнних акцій мораль військ, що брали участь у війні з Німеччиною, яскраво проявилася у відношенні до цивільного населення противника, військовополонених, переміщених осіб тощо.
На теренах Східної Прусії німців не було - вони подалися на північний захід - за Одер. Із цими втікачами зустрілися на дорогах Померанії. Радянські солдати проводили у їхніх фургонах чи автомобілях : „ревізію", нелюдських моральних наруг зазнало молоде жіноцтво. Оскільки це був танковий рейд, то „очищали" дорогу від цих транспортних засобів ударами танків.

За Одером лише у прифронтовій смузі не було цивільного населення - воно подалося на захід. У подальшому всі залишалися на місці - робилася ставка на участь цивільного населення в обороні своїх міст і сіл - Volkssturm. Практично в містах і селах при підході радянських військ усі ховалися по сховищах і підвалах. Видалені звідти (наче з метою пошуку солдатів) вони намагалися продемонструвати прихильність, вимовляючи „Гітлер капут!". Та не всіх це могло спасти. Найогиднішим було відношення до німецького жіноцтва.

Єдиними, хто нас радісно зустрічав, були військовополонені та наші співвітчизники, вивезені на примусові роботи - остарбайтери. Але не так сталося, як гадалося - усіх їх вважали зрадниками Батьківщини. Ми не вчиняли з ними жодних заходів, зате за нами йшли війська НКВД, контррозвідка „Смерш". Ось вони військовополонених після принизливих допитів відправляли у табори ГУЛАГу „іскупіть віну перед Родіной", а остарбайтерів-чоловіків польові військкомати скеровували на фронт, як правило, на найважчі ділянки. Жінки зазнавали великих моральних наруг. Уже у Східній Прусії появилося знайоме у подальшому кожному солдату і офіцеру слово „трофей". З ним пройшли по всій Німеччині, „вдосконалюючи" прийоми.

Перебування вояків у чужих державах породжує  зміни у їхньому сприйнятті реалій життя

Відомо, що до вступу СРСР у Другу світову війну 17 вересня 1939 р. народ тримали у повній ізоляції від зовнішнього світу. А тут величезні маси „запертого в льох" народу в особі солдатів та командирів опинилися на теренах інших держав. Побачене на німецькій землі вже у Східній Прусії, а згодом - у Померанії і за Одером, було настільки несподіваним, що буквально виявилося психічним шоком. Усі (а це була п'ятимільйонна армія) переконалися, що Німеччина зовсім не така, як її змальовувала радянська пропаганда. Стали порівнювати життя в СРСР із тим, що на власні очі побачили в Німеччині. У психіці солдатів і командирів спостерігалося „роздвоєння душі": одне говорили в офіційній ситуації, зовсім інше - у довірливій товариській, усе частіше обмінювалися поглядами на побачене, не скриваючи при цьому позитивних емоцій.

Зміни відбулися і в моральному стані військ: спостерігалися байдужість, мовчазна впертість, недисциплінованість, солдати носили цивільне вбрання, залишаючи статутними лише шинель чи ватник, не носили погонів, не віддавали „честь" незнайомим офіцерам, а своїм - нижче майора тощо. Пригадується вислів замполіта: „не пішітє, что здесь дома кірпічниє, а криші - черепічниє" Отже, були великі намагання засліпити мільйони, але зробити це вже було неможливим, і безумовно, кожен солдат і офіцер, повернувшись у Радянський Союз, привіз зі собою і враження від Німеччини і Заходу.

У відносинах між державами не буває вічних ворогів, а є лиш вічні інтереси

У тридцяті роки минулого століття гітлерівська Німеччина і сталінський Радянський Союз вважалися ворогами. Був створений навіть антикомінтернівський пакт, куди ввійшли Німеччина, Італія та Японія.

Та 23 серпня 1939 року Москва прийняла згоду Гітлера на укладення політичного союзу. Саме згоду, бо ініпіятива виходила від СРСР (і це - важливо), про що свідчить текст телеграми Гітлера до Сталіна.

Ворогів здружила жадоба розширення своїх володінь за рахунок низки країн Европи. Адже за таємним додатком до Пакту Молотова-Ріббентропа СРСР отримував Фінляндію, Естонію, Латвію, Литву, Західну Білорусію, Західну Україну, Північну Буковину і Бессарабію, а Німеччина - половину Польської держави і вільні дії у Західній Европі та на Балканах. Проте дружба дружбою, а в 1941 р. верх взяли політичні інтереси Німеччини, і 22 червня 1941 року розпочалася найкривавіша війна в історії людства - німецько-радянська війна (Велика Вітчизняна - за радянською історіографією). Над Радянським Союзом нависла смертельна загроза, і тоді принципову політичну і ідеологічну ворожнечу із „ненависним капіталізмом і імперіялізмом", який уособлювали в Европі Великобританія, а в світі - Сполучені Штати Америки, Сталін замінив на дружні, союзні відносини з ними. Була створена антигітлерівська коаліція СРСР, США та Великобританія.

В архівних даних можливі спотворення

У викладенні подій минулого часто посилаються на архівні дані. Але ж чи сам архів формувався не без спотворення ситуації. Беру до уваги події фронтового життя. Хіба військові штаби не старалися викласти події у корисному для них дусі? Доходило навіть до замовчування реальних втрат, щоб цим не викликати на себе „санкції" зверхників.

Пишу про це з особистого досвіду, здобутого протягом шестирічної служби у війну на фронті та після війни у високих армійських штабах. Хіба у фронтових щоденних „Боєвих донєсєніях" не прикрашалася справжня ситуація „героїчними вчинками", а замовчувалися невдачі і навіть реальні втрати особового складу. Достовірно знаємо, що при проходженні бойових дій на території України масово заганяли в окопи зовсім не навчених і навіть не обмундированих, а значить, належно не облікованих місцевих жителів. При проходженні бойових дій на території Німеччини військові частини Червоної армії вдавалися до поповнення особового складу солдатів за рахунок залучення громадян СРСР, які були вивезені на примусові роботи. Це вони повинні були заповнити втрати особового складу солдатів, формально не будучи „прибулими".

Отже, треба мати на увазі, що неточності у висвітленні подій закладаються в зародку їх виникнення.