У ДВАДЦЯТУ РІЧНИЦЮ ВІДХОДУ У ВІЧНІСТЬ ВОЛОДИМИРА КУБІЙОВИЧА

Ярослав КОЛОДІЙ

2 листопада виповниться 25 років від смерти Володимира Кубійовича - незвичайної постаті нашої складної історії. У його особі, як у дзеркалі, знайшли відображення всі перипетії новітньої історії України: і праця в чужих науково-освітніх закладах, і трагічні сторінки Другої світової, і нелегке повоєнне еміграційне життя.

Кожна людина залишає по собі певний слід. В. Кубійович залишив для нас Енциклопедію Українознавства - фундаментальне багатотомне унікальне видання. Енциклопедії укладають великі видавництва з досконалою поліграфічною технікою, належним науковим і технічним апаратом і не менш належним бюджетом. Нічого подібного Кубійович не мав, але мав сміливість, щоб заходитися коло такого видання, розраховуючи тільки на добровільну допомогу співробітників, порозкиданих по цілому світі, і на бюджет з добровільних пожертв українських патріотів.

Володимир Кубійович народився 23 вересня 1900 року у місті Новий Санч на Лемківщині в родині дрібного урядовця. Закінчивши гімназію, майбутній вчений з патріотичних міркувань йде добровольцем до Української Галицької Армії. Після звільнення з УГА у 1919 році, студіює географію та історію в Краківському університеті. Тема його дипломної праці була з антропогеографїї Ґорґанів, а дисертацію захистив з демографії Радянської України та став наймолодшим доцентом у Польщі - викладачем Краківського університету.

У листопаді 1939 р., у Кракові створено Українське Національне Об'єднання, яке в червні 1940 р. реформовано в Український Центральний Комітет, на чолі з В. Кубійовичем. З Комітетом пов'язане Українське Видавництво, яке постало наприкінці 1939 р. і протягом 1940-1945 рр. випустило у світ тисячі книг, періодичних видань та іншої друкованої продукції.

УЦК незабаром організував українські школи, кооперативи й молодіжні групи майже в усіх українських місцевостях. Діяльність Комітету не лише допомогла українцям відшкодувати ті втрати, яких вона зазнала за роки польського гноблення, але й часто полегшувала тяжкі випробування війни та німецької окупації. Протягом усієї війни це була єдина організація, що могла, хоч і дуже обмежено, захищати соціяльно-економічні інтереси українців у Генеральній Губернії.

Ще однією сторінкою діяльности УЦК та В. Кубійовича була підтримка в створенні Дивізії „Галичина",  з метою повторити леґенду Українських Січових Стрільців, які з невеликого легіону в складі збройних сил Австрії стали міцним кістяком Української Галицької Армії. В умовах Другої світової війни, вважали вони, що Сталін, здолавши гітлерівську Німеччину, неодмінно зіткнеться з західними союзниками, а тоді, крім партизанської УПА, нашому народові потрібна буде сучасна, добре вишколена і озброєна регулярна українська військова формація.

У перші повоєнні роки В. Кубійович енергійно бореться за відновлення на еміграції Наукового Товариства ім. Шевченка, оскільки в Україні зліквідувала його радянська влада, а більшість його членів опинилися на чужині. Влітку 1947 року НТШ відновило свою діяльність у Мюнхені, а відтак його перенесено до Сарселю у Франції. Власне тут і виявився талант Кубійовича-організатора, заслуга якого не так у тому, що відновив НТШ, як в іншому: в ідеї негайно знайти для нього конкретне діло, при якому воно не зів'яло б. Цим ділом стала Енциклопедія Українознавства.

У 1948 р. почалася праця над її створенням. Велика, копітка, щоденна праця, що тривала сорок років. Як згадують співробітники В. Кубійовича, він працював сім днів на тиждень по 10-12, а то й 14 годин на добу в складних умовах еміграції, не маючи належного поліграфічного й матеріяльного забезпечення, відповідного задумам штату працівників.

Енциклопедія Українознавства появилася без будь-яких державних субсидій, лише завдяки жертвенності української громади.

На базі „ЕУ" у 1963-1971 рр. вийшов великий двотомний енциклопедичний довідник про Україну. Майже одночасно розпочато видання словникової Енциклопедії Українознавства у п'яти томах. На жаль, навіть десятого тому своєї „ЕУ" йому не довелося побачити. Він помер 2 листопада 1985 року.