ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

понеділок, 2 травня 2011 р.

„ВИПРАВДАЛИ СЕБЕ В НАЙВАЖЧИХ ОБСТАВИНАХ..."

Роман Колісник. „Військова Управа та українська Дивізія Галичина"
(„Ярославів Вал", 2010) 


Це воістину безцінна праця для істориків. Адже саме дивізія „Галичина" - найбільш заспекульований радянськими і російськими істориками, разом із ними й політиками, епізод з історії Другої світової війни. Він постає в їхніх писаннях оточений брудним флером демагогії та найнеймовірніших інсинуацій. Здається, в Росії вже починають канонізувати на роль героїв солдатів із Россійской освободітельной армії (РОА) генерала Власова, а ось із українськими дивізійниками, вже й після розпаду комуністичної імперії, все стоїть, як стояло в перші роки після закінчення Другої світової війни: коляборанти, зрадники і т.д. і т. п.

І той головний аргумент, що дивізійники ніколи не зраджували свій народ, що, навпаки, вони одягли чужинецькі мундири і взяли до рук зброю для того, щоб за сприятливих обставин вибороти для України незалежність, геть замовчується, мовби й зовсім його немає.

Видавництво „Ярославів Вал" кількома накладами оприлюднювало збірку матеріялів „Українська дивізія „Галичина", в якій докладно викладено ідею та мотивацію створення української війської формації в системі „Ваффен СС". Там вичерпно пояснено, що українські вояки в зелених (загальнопольових) мундирах (справжні есесівці були в чорних) жодного стосунку до каральних операцій та елітних есесівських частин не мали. Дивізію „Галичина" готували для фронту. Українські ж діячі на чолі з професором Володимиром Кубійовичем прекрасно розуміли, що Німеччина вже програла війну, і не рятувати Райх ішли українські юнаки-добровольці на фронт. Прогнозувалося, що після підписання капітуляції дійде до конфлікту між альянтами, як то часто буває поміж переможців. Отоді й стане у великій пригоді така поважна військова одиниця, як дивізія „Галичина", що послужить основою для створення національних Збройних сил України, необхідних їй для виборення державної незалежности. Але події, як відомо, розгорталися за трохи іншим сценарієм, і конфлікт альянтів при розподілі воєнної здобичі вилився в трохи іншу форму - в так звану „холодну війну".

На Заході - і, зокрема, в українській діяспорі, існує чимало видань про передісторію та історію Першої Української дивізії Укранської національної армії (така офіційна назва дивізії „Галичина"). Там усе належним чином прокоментовано і пояснено. Ніде немає особливої патосности чи теоретичної риторики, жодного політичного педалювання, все переведено в сферу спокійного історичного дискурсу.

Книжка Романа Колісника „Військова Управа та українська Дивізія „Галичина" - з цього ж ряду видань і воднораз на сьогоднішньому етапі підсумкова в цій темі праця. Автор її також далекий од намірів перебільшувати значення дивізії в мілітарних операціях - надто малочисельною була ця формація поміж гігантських потуг воюючих сторін. „Її сила - це сила ідеї, ідеї незалежності України", - пише він у передслові до свого дослідження. І це виразно перегукується зі сказаним у своїх мемуарах німецьким майором Вольфом-Дітріхом Гайке, який свого часу керував у дивізійному штабі воєнними операціями. „Українські вояки Дивізії виправдали себе в найважчих обставинах жорстокої боротьби. їм треба побажати, щоб їхні бойові діла не залишили у їхніх противників лише почуття ненависти. Українські вояки взяли в руки меч з доброю вірою і без ганьби боролися за шляхетну ідею свободи й незалежности. За моїми спостереженнями, вони завжди готові знову вступити в боротьбу за ті самі ідеали".

Сумлінний дослідник простежує в цій праці саму ідею і процес творення дивізії (Як тут не втриматися, щоб не назвати твердження комуністичної і шовіністичної пропаганди про те, що дивізійники розстрілювали євреїв у Бабиному Яру 1941 року, хоча сама ідея створення й саме творення дивізії - це аж 1943-й рік!). Докладно виписано весь шлях дивізії, починаючи від самої вербувальної акції й аж до розформування її. Публікуються без будь-яких купюр протоколи Військової управи, на яких розглядалися питання, пов'язані з виникненням та існуванням дивізії і її стосункам з німецьким командуванням. Це справді неоціненна лектура для істориків - „голі" документи, цілковито позбавлені інтерпретаційного забарвлення. Тут тільки доктрини, оперативні повідомлення, факти, тогочасні коментарі до них і докладний довідковий апарат.
Така праця зробила б авторитет будь-якому історику. Але цікаво, що автор її - не дипломований історик. Роман Колісник - письменник і журналіст. Ось уже впродовж тривалого часу він редагує один із найцікавіших поза межами України часописів „Вісті комбатанта".

Широко знаний він і як сатирик та гуморист (має з десяток псевдонімів-„масок", починаючи з Ро-Ко й закінчуючи Волтером Кепом і Денисом Депутатом). В Україні побачили світ його книжки „Від Леоніда І до Леоніда ІІ" (гумор та сатира) й збірка подорожньої прози „Довкола світу". Але вершинні його твори - це повість „Останній постріл" та оповідання „Еріка", в яких на рівні Ремарка, Олдінґтона, Осипа Туринського змальовано людину у війні, розстріляну юність ідеалістів, спалені в небувалій пожежі мрії і сподівання тих, чиє життя лише розпочиналося.

Звичайно ж „Військова Управа та українська Дивізія „Галичина" (а це вже вдруге її оприлюднив „Ярославів Вал") має бути не тільки в кожній науковій бібліотеці. Вона корисна для кожного вчителя історії, оскільки допоможе йому демітологізувати заспекульовані епізоди тієї світової бійні, яку ще й донині патосно пойменовують „Великою вітчизняною війною".

Михайло Слабошпицький

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації