ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

вівторок, 8 вересня 2009 р.

ПРО ТРЬОХ БРАТІВ У ДИВІЗІЇ: ЯРОСЛАВА, РОСТИСЛАВА І СВЯТОСЛАВА ПЕТРОВИХ

Порядком виміни інформації, ми отримали листа від сина Ярослава-Мирослава, який подає додаткові відомості до статті про своїх стрийків, поміщеній у журналі „Вісті Комбатанта" 1996 року, ч. 1.

Найстарший брат Ярослав помер у Торонті 1960 року. Наймолодший Святослав перейшов з своєю чотою з Словаччини до УПА й відбув каторгу на Сибірі. Ростислав попав у тітовський полон.

Мирослав жив у Торонті до 1990 року, а потім переселився до передмістя Ванкуверу. Тут у різних часах був секретарем, а потім головою Конгресу Українців Канади-Ванкувер, а теж КУК-Провінційної Ради БК. Недавно був відзначений медалею Тараса Шевченка. Він автор повісті „ Скарб Ярослава " (Тернопіль 2003), а ще цікавіше - автор книжки „Yaroslaw's Treasure". Це сучасний англомовний триллер на тему української історії та політики, в якому дія відбувається підчас Помаранчевої Революції.

Редакція


Мирослав пише:

У вістці лише одна маленька помилка. Молодший брат Святослав був зник безвісті аж до 1973 року. Його мати померла, не знаючи чи син живий, чи ні.

А точніше, у другій половині 1973-го року Святослав знайшов мене (племінника-сина Ярослава), і то через посередництво німця, Ґергардта Мартинса, який був на Сибіру разом із Святославом і котрого випустили до Німеччини аж у 1972 році. Я особисто дістав лист від Червоного хреста, передав інформацію Ростиславові, - а Ростислав через посередництво Ґергардта нарешті зв'язався із братом.

Про Ростислава додатково. Залишив студії медицини, мовляв, що зголосився до Дивізії боротися, а не вивчати психіятрію. Був у боях під Бродами. З Брідського кітла він свій рій таки зміг вирвати без втрат! Навіть біля якогось села вдалося „панцершреком" знищити совєтський танк. Перетяли сумнозвісний залізничий насип біля села Княже тим, що знайшли під насипом провід для маленького струмка. Переправляючись тим проводом, Ростислав загубив шолом і наплечник. Опісля, коли підносилися під гору, що на південь від залізниці, вдалося знайти якийсь шолом, але величезного розміру. Хвилинку пізніше снайперська куля вдарила в цей шолом, але тому, що шолом був завеликий, він подався, - тим відбив кулю.

У Словаччині, на самий латинський Свят-вечір 1944 року, майор Вільднер гнав своїх вояків по горах у снігу, шукаючи комуністичних партизанів. Ростислав із своєю групою відбився від головної формації і попрямував дорогою. Побачив перед собою, що на придорожніх каменях сидять якісь жовніри. Впізнав, що це „свої". Запитався першого: хто у вас командир? А цей відповів, що от там пан хорунжий під деревом сидить. Ростислав підійшов - це його брат Святослав! Разом пішли до найближчого села, де їх нагодували та ще й обдарували, та поклали спати на свіжій постелі. Ця ніч була останнім разом, що брати себе бачили!

У тітовськім полоні Ростислава збили так, що вибили всі зуби, і дістав він амнезію. В полоні вдавав був, що він німець Фріц Міллер, (бо українців вбивали), і тому його зчасом переслали до Німеччини. Пам'ять повернулася аж 1953 року. Рік пізніше переселився до Америки, до Боффало.

Мирослав Петрів

Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації