ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

вівторок, 22 вересня 2009 р.

„МАША" - МАРІЯ ШАФРАНСЬКА ЛОГАЗА

Мабуть, залишилося небагато дивізійників, які пам'ятають п. Машу (Марію Шафранську) з УСХС (Українська Санітарно-Харитативна Служба) в Мюнхені. У споминах одного з них, так її представляли побратими по зброї, які поверталися з полону: „Не журися, в СХС там є пані Маша. Знаєш, що якби не вона, то хто-зна, чи ми не сиділи б ще дотепер, або виздихали по тих Авербахах". 

Її життєва дорога не була встелена пелюстками троянд, але їх колючками. Народилася в Коломиї, 14 грудня 1912 р. й уже 3-літною дівчинкою стала півсиротою, бо її батько, проф. Гриць Головка згинув на італійському фронті, й мама з трьома дівчатками (Маша була середущою) опинилася без даху над головою (бо й хата згоріла) і перебула на приходстві о. Ковальського в селі Ваневі, а після війни переїхала з дітьми до Львова, де вони вже задомовились на постійно й почали „нормальне життя". Дівчатка ходили до школи, мама працювала. Маша, бо так її завжди кликали, від наймолодших літ була дуже активною пластункою, спортсменкою і членом ОУН. Закінчила у Львові гімназію Сестер Василіянок, потім студіювала право. Кілька разів була арештована за приналежність до ОУН. Сиділа у львівських Бриґітках.

Щоб зійти з очей польської поліції, Маша переїхала на працю до Любліна. Працювала в банку й включилася в діяльність дуже сильної Української Студентської Громади, де познайомилася з своїм майбутнім чоловіком, Богданом Шафранським, з яким одружилась в 1942 р.

Коли приїхала в серпні 1939 р. до Львова на вакації, вибухнула Друга світова війна й зараз польська тайна поліція арештувала Машу, її вивезли, як потім показалося, до польського концентраційного табору Берези Картузької. Зморена, голодна, в подертих черевиках, пішки добрела додому, що було в родині великою радістю.

Але знову покинула окупований більшовиками Львів, щоб не попасти в руки НКВД. Після мандрівки опинилась в Берліні, звідки ранньою осінню 1941 р. з'явилась вдома у Львові. По кількох днях вирушила з похідними групами ОУН на схід, була арештована в Бердичеві й по кількох тижнях вернулась до Львова.

В 1943 році народився її синок Ігор, а вже у квітні наступного року, коли ціла родина покидала Львів, вона з дитинкою переїхала до Мушини, біля Криниці, а звідтам далі на Словаччину, бо домовилась з чоловіком, який служив у війську, що зустрінуться в Каринтії. Але в Словаччині йшла партизанська війна, аж наші дивізійники очистили терен, а біженців перевезли до табору, до Штрасгофу біля Відня.

З великим трудом і прямо з чудесним збігом обставин, була звільнена і з великими перешкодами дісталася з синочком Ігорем до Відня, а звідтам до Берліна, де була більшість нашої родини.

Війна добігала до кінця, Берлін був щоденно бомбардований, місто горіло. І в одну таку страшну ніч помер на її руках дволітній син після комплікацій по хворобі кір.

Зразу після похорону (ледве можна було роздобути домовину!), ціла наша родина покинула Берлін, бо Червона армія була вже на передмісті столиці. Їхали в незнане, поїздом, пішки, як попало і з труднощами дісталися до міста Авсбурґ у Баварії. Там було багато біженців, спали по школах на брудній соломі.

Після капітуляції Німеччини розмістили біженців в хатах баворів (фермерів), а згодом в таборах, які зорганізувала американська влада. То також був дуже небезпечний час, бо довго шаліли большевицькі репатріяційні комісії, люди ховалися, а то і відбирали собі життя, божеволіли.

Маша постійно шукала свого чоловіка або принаймні вістки про нього, а як уже довідалась що він загинув підчас бомбардування, поїхала до Мюнхену і посвятилася з питомим її ентузіязмом, як голова допомогової секції СХС, допомагати втікачам, старалася з'єднувати розгублені під час війни родини та помагати дивізійникам в таборах полонених.

Коли вже устабілізувалося життя колишніх біженців, люди роз'їхалися в різні сторони земної кулі. Маша переїжджає до США, де вже була родина, й у 1952 році одружилася з д-ром Михайлом Логазою. Вони поселяються в Сиракузах, Н. Й. та активно включаються в суспільно-громадське життя. Маша зорганізувала Пластовий осередок, провадила Курінь Юначок, їздила на пластові табори, була директором-вчителькою Школи Українознавства. Допомагала дисидентам в Україні, маючи в особливій опіці свою товаришку Катрусю Зарицьку-Сороку та її родину. Одним словом, жила Україною і для України.

На превеликий жаль, кілька років по смерти чоловіка, д-ра Михайла Логази (1989 р.), важко захворіла, була прикована до ліжка, майже не могла говорити, в розмові її відповіддю був похит голови та усміх.

Померла 27 вересня 2008 р. Похована на цвинтарі св. Андрея в Савт-Бавнд-Бруку,Н. Дж, біля свого чоловіка.  

Коли в „Свободі" появилася клепсидра, сповіщаючи про її відхід до вічности, прийшов на адресу родини цікавий, вже трохи пожовклий лист та альбом з висловами подяки за її працю в СХС і кількома знімками. Дата листа 14 липня 1946 р. Читаємо:


„Високодостойна Пані референтка відділу полонених при Українській Санітарно-харитативній Службі, Марія Шафранська, Мюнхен.


Подяка полоненх українських старшин табору полонених-Реґенсбурґ С.І.Е. #22.


Високодостойна Пані!


В почутті глибокої вдячности й повні признання для Вашої невтомної праці для українських полонених таборів полонених - Auerbach PW #24, Langwasser PW #13, Regensburg DEFC #22, складаємо Вам, Високодостойна Пані, слова нашої щирої подяки і признання за Ваші дотеперішні труди. Хай це скромне дякувальне письмо донесе Вам й остане згадкою Ваших успішних трудів для українськх полонених.


Слава Україні!"

 Слідує 36 підписів.- сот. [Степан] Гуляк, сот. [Роман] Бойцун, пор. [Любомир] Ортинський, пор. Д-р. [Богдан] Теслюк, чет. [Валдемар] Горко, чет. [Любомир] Білик, чет. [Ярослав] Войтович, чет. [Роман] Герасимович, чет. [Юрій] Гнатюк, чет. [Олекса] Горбач, чет. Грабовський, чет. [Орест] Яримович, чет. Д-р. [Ми-рон] Качала, чет. [Федір] Климів, чет. [Роман] Колісник, чет. [Евген] Коваль, чет. [Ярослав] Кубшевський, чет. [Михайло]Лудчак, чет. [Ярема] Луців, чет. [Евстахій] Музичка, чет. Д-р. [Олександер] Радивші, чет. [Іван] Скіра, чет. Сташків, чет. [Роман] Тимкевич, чет. [Евген] Хмільовський, чет. [Володимир] Зуляк, чет. [Мирослав] Шарко, чет. [Евген] Шипайло, бул. [Дмитро] Залізняк, бул. [Володимир] Козак, бул. [Теофіль] Конецький, ст. бул.[Володимир] Сліпак, бул. [Роман] Тицький, ст. бул. [Михайло] Цегельський, віст. Литвинчук, віст. Слива.


У невеликому альбомі є написана в квітні 1950 року подяка М. Шафранській за її працю як члена управи УСХС з підписами знаних в нашім супільстві осіб - А. Андрієвський, І. Мірчук, д-р.Нестор Процюк, Лозинський, М. Сердюк та інші. Дві картки дальше - подяка сестрі від Ірини Павликовської, голови ОУЖ в Німеччині, знімки з вручення пропам'ятної Медалі Архистратига Михаїла ген. Павлом Шандруком. (Див. „Вісті комбатанта',' ч. 4,1965).
Отець д-р Борис Ґудзяк, ректор Українського Католицького університету, у „Свободі" про св. п. Марію з Головків Шафранську-Логазу м. і. написав: „З дитинства вона виховувалася в родині високої свідомости й жертовного патріотизму. Зазнавши болючих втрат у особистому житті вже в юності та в молодих роках, вона повністю віддалася праці для добра української спільноти. Особистого не існувало, все було спільним.


Покійна належала до тих осіб, які не лякаються жодних викликів, не складають рук перед труднощами й борються за будь-яких обставин. Пережила вона дві світові війни, вимушену болючу еміграцію, трагічну передчасну смерть своїх найрідніших. її активна участь у „Пласті" (вільному та підпільному) і українському визвольному русі в 1920-1940 роках, її багатогранна праця на громадській ниві, зокрема з нашою молоддю, належать до найкращих прикладів суспільної діяльности".


Іванна ҐОРЧИНСЬКА,
сестра

Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації