ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

вівторок, 25 серпня 2009 р.

СТЕПАН БАНДЕРА І ДИВІЗІЯ „ГАЛИЧИНА"

До історії 1-оїУД УНА
Володимир МАЛКОШ

                     Немає сумніву, що ідею організації дивізії „Галичина" підхопили комбатанти УСС, й армії УНР, які, маючи досвід визвольних змагань часів Першої світової війни, вважали, що вибороти незалежність Україні зможе тільки добре озброєна і вишколена військова формація, а розсварені й розрізнені повстанські загони, без вишколу і доброї зброї, цього зробити не зможуть. Також, вони взяли до уваги досвід сусідніх та інших народів, які за допомогою леґіонів, створених за сприяння противників їх ворога, домоглися незалежности.

                                  Україна в Другій світовій війні перебувала в дуже важкій ситуації. Дві імперії, які боролися між собою, фактично, щоби колонізувати Україну, не хотіли допустити її незалежности. Комуністична Росія фізично й духовно нищила український народ, а нацистська Німеччина поділила Україну на дві зони. Одна з них була Галичина, де окупаційний режим для українців був лагідніший, ніж у так званому райхскомісаріяті, де правив Еріх Кох, відомий україножер, після війни виявилося, що він був більшовицьким агентом. Отже, на Волині ОУН розпочала організовувати УПА, щоб боротися як проти німців, так і проти більшовиків, яких підтримували поляки. Коли Німеччина почала програвати війну, то перша була змушена вдатися за допомогою до окупованих нею європейських народів. І галичани вибрали „менше зло" та погодилися на формування дивізії „Галичина", надіючись, що після того, як Німеччина програє і західні альянти будуть змушені боротися також і проти СРСР, бо комуністи намагалися завоювати весь світ, вони виборять воєнно свою державу. Це саме думали й в обох фракціях ОУН. ОУН(м)  відразу погодилася з організацією дивізії „Галичина",  а ОУН(р),  намагаючусь поширити свою діяльність на сході України, де населення відразу виступило проти нацистських репресій, вирішила не боротися, але й не підтримувати концепцію організації дивізії. Після того, коли 30 червня 1941 р. ОУН(р) проголосила Акт відновлення незалежности України, а Гітлер на це не погодився, гітлерівці почали репресії проти українських націоналістів і запроторили С. Бандеру, А. Мельника та багатьох інших у концтабір Заксенгаузен.

                              Отже, Степан Бандера не міг довгий час працювати у Проводі  ОУН. Про дивізію „Галичина" розмова велась аж у 1943 році. Батько Степана Бандери як священик був під час визвольних змагань капеланом в УГА і як її комбатант виховав своїх трьох синів українськими патріотами й, очевидно, теж не виступав проти концепції дивізії. Ми не маємо документів, які б підтвердили факт, що С. Бандера був проти організації дивізії „Галичина" .
Після битви під Бродами дивізія допомагала УПА зброєю, військовим спорядженням і медикаментами. Багато вояків дивізії перейшли до УПА, і ніхто тоді з українців не виступав проти дивізії. Багато українців утікало на захід, до Німеччини. Німці це і дозволяли, через дивізію „Галичина", а також УПА, які борються і проти спільного ворога - більшовиків. Адже Роман Шухевич, свого часу друга особа в ОУН(р) і пізніше в УГВР, навіть сам посилав у дивізію своїх людей, бо розумів у той час, що вона потрібна. Вже перед цим багато чільних урядовців і високих офіцерів німецької армії усвідомлювали, що політика Гітлера помилкова, і старалися усунути його від влади за допомогою атентатів, але це їм, на жаль, не вдалося. Вони переважно були прихильні до українців. І Гітлер на переломі 1944-1945 років був змушений пом'якшити свою політику. Генерал Власов за згодою німців створив „Комитет Освобождения Народов России" і організував РОА-Русскую Освободительную Армию, в яку затягнули чимало українських полонених. У російському комітеті були підкомітети з усіх республік і СРСР. Очевидно, що українці не хотіли з цим погодитися, бо могли і потрапити з-під комуністичного ярма під біле російське. Президент УНР в екзилі Андрій Лівицький почав із німцями переговори, до яких долучив Степана Бандеру, полковника Андрія Мельника та колишнього гетьмана Павла Скоропадського. Їх підтримали білоруси, прибалти та грузини, що теж не хотіли бути підпорядкованими росіянам. Ішлося про програму Українського Національного Комітету та вибору його голови. Вибір голови зайняв багато часу. Врешті А. Лівицький запропонував на голову позапартійного колишнього петлюрівського генерала Павла Шандрука. Інші погодилися, тоді П. Шандрук почав вести переговори з німцями, які намагалися затягнути українців до Власова. Довелося генералові П. Шандруку з ним говорити. А. Мельник був проти переговорів із Власовим, але С. Бандера довіряв П. Шандруку, кажучи: „Ми не боїмося, що він може Вас обдурити, і нашим обов'язком є говорити навіть з ворогами, щоб довідатися про їхнє бажання". Переговори з Власовим відбулися 30 січня 1945 року, і П. Шандрук рішуче відмовився піти в російський комітет. Врешті німці визнали окремий Український Національний Комітет і погодилися, що буде створена окрема Українська Національна Армія, до якої ввійдуть усі українські військові формації чи поодинокі вояки, які служать у німецькій армії. Узгоджено, що в Комітеті буде п'ятеро осіб: голова П. Шандрук, заступник проф. В. Кубійович, що представлятиме Західну Україну, адвокат О. Симоненко - Східну Україну, секретарем зі сходу П. Терещенко. А. Мельник з помічниками радили П. Шандруку, що коли червоні будуть перед Берліном, а альянти перейдуть Райн, тоді найкраще було б іти на захід і чекати на альянтів. Цим самим він застеріг собі право вийти з УНК. Степан Бандера зайняв протилежне становище: „Без уваги, що станеться, ми вповні піддержуємо вас до кінця" - це були слова, які він сказав генералові Шандруку.

                                  У своїх мемуарах П. Шандрук написав: „Організація ОУН(б) та її членство завжди були доброї волі і помагали до припоручених мені рішень та завжди давали свою підтримку так довго, як довго існував УНК". 12 березня 1945 року німецьке міністерство західних справ проголосило свою деклярацію визнання УНК і УНА. 15 березня 1945-го президент А. Лівицький назначив генерала П. Шандрука командувачем УНА. Дивізію, яка вже мала назву „1-ша українська" включено до УНА. Почалась організація Другої дивізії. Обидві вони прийняли присягу на вірність Україні. Але Німеччина капітулювала, і Перша дивізія перейшла в англійський та американський полон.

                                  Альянти зрозуміли роль Першої дивізії (Друга існувала коротко і не змогла проявити себе так, як Перша) і не видали полонених дивізійників на знищення більшовикам, як це зроблено із власівцями і козаками. Між першим українським легіоном УСС і другим - дивізією - є суттєва різниця. Після програних у Першій світовій війні визвольних змагань їхнє перебування в польському і більшовицькому полонах було набагато гірше, ніж у Другій світовій війні в англійському й американському. Але довкруги них був ореол героїв - свої й чужі визнали їх борцями за волю народу, а стосовно дивізійників, то їм довго приписували клеймо коляборантів і злочини, які вони не чинили, дехто й сьогодні так до них ставиться, особливо у Східній Україні. Не всі хочуть зрозуміти, що з армією, яка має літаки, танки, артилерію, ракети, могла боротися тільки така ж повноцінна збройна сила. Це свого часу розумів Степан Бандера, і дивізійники вдячні йому за це. Як відомо, більшовики, відкинувши з Галичини німецьку армію, негайно мобілізували понад 170 тисяч галичан у Червону армію і через тиждень-два послали їх на фронт у Карпати, на Дукельський перевал, під німецькі танки - ненавчених, слабоозброєних, навіть некомплектно одягнених, де вони масово гинули, як гарматне м'ясо. Тоді, коли так звані фашисти, програючи війну, протягом року вчили вояків дивізії, добре їх одягнули і надали їм найновіше спорядження і зброю, яку мали на той час - усе, крім танків і літаків, яких брак відчували самі. Насамкінець процитую сказані Головним Командиром УПА Василем Куком в лютому 2007 р. слова:

                                  „І УПА, і дивізійники боролися проти совєтської комуністично-більшовицької чуми, яка ордою сунула на Україну. Безумовно, треба знати різницю поміж УПА і дивізією „Галичина",  але треба трактувати їх однаково, як героїв України. Указ Президента України В. Ющенка 879/2006 від 14 жовтня 2006 року проливає світло на відтворення справедливості стосовно воїнів УПА, але, на мою думку, це треба розуміти, що повинна бути відтворена історична справедливість стосовно всіх учасників національно-визвольного руху в Другій світовій війні, в тому числі повинні бути й дивізійники".

Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації