Ким поляки воювали з українцями в Галичині 1919 року? Дітьми-„орленятами" що сьогодні заборонено міжнародними законами й окреслюється як випадки суспільного звиродніння. У боях за Львів група молоді складалася з 1134 особи, 244 були нижче 14 років, а наймолодший мав 9 літ.
Події, які розпочалися 1-го листопада 1918 року - важливі дати в українській історії. В Галичині дійшло до проголошення української незалежности у формі ЗУНР, як наслідок політичних перемін в Австро-Угорщині. Але труднощі зайшли величезні. Треба було негайно боротися з існуючою місцевою владою, яка після надання автономії Галичині (1861 р.) опинилася в польських руках. Бо, мимо великого розвитку письменности, культури й поступу в поширенні особистої свободи у XIX ст. в Европі та осягнення політичних прав поодиноких народів, ті поняття ще не були докотилися вповні до провідних кіл польського народу. Це була боротьба з противником, що не визнавав українців окремою нацією, а вважав, що це все було тільки наслідком якоїсь німецької чи австрійської інтриґи, а не емансипація поневоленого народу (так як чехів чи словаків). Інші народи успішно з'єдналися в одній державі (Італія, Німеччина). Тому західні українці (галичани), мали незвичайно важке завдання виступити проти дуже небезпечних заїлих та заздрісних противників, які використовували - тяжко навіть подумати - дітей на більшу скалю під час громадянської війни, в яку фактично перемінилася боротьба між українцями й поляками у 1918 році. Того роду спосіб ведення війни сьогодні став знову у центрі світової уваги, бо сильно поширився останніми часами, головно в міжетнічній боротьбі серед примітивних народів Африки й Азії. Тому його заборонено міжнародними законами й окреслено як характеристичний випадок суспільного звиродніння.
Незвичайно, що ініціяторами такого звироднілого способу політичної боротьби були польські ксьондзи. Тут спеціяльно добре відомим був активний у родинному місті автора цієї статті, Перемишлі, ксьондз Панась. Він зорганізував з молоді 14-17 років (пізніше знаних як „орленята"-„орлєнта" по-польськи), боївку для виступу проти українців, яка зірвала існуюче тоді перемир'я між двома народами. Внаслідок того дійшло до здобуття міста поляками 12 листопада. Бо протилежно до того, що сталося у Львові, в Перемишлі перебрання влади українцями скінчилося перемир'ям, а саме місто було поділено рікою Сяном, як демаркаційною лінією. Зрештою, перебрання влади деінде пройшло безкровно.
Тому слід згадати, що внаслідок перемир'я українці випустили з полону - в добрій вірі - ген. Пухальського та більшу групу польських офіцерів, взятих у перших днях зриву, який був для поляків цілком несподіваним. Так Перемишль був втрачений, стратегічний міст, що вів до Львова, де якраз мали місце важкі бої, залишився непошкодженим і використаний поляками для постачання і підкріплення військ, і Львів поляки здобули 22 листопада.
Втрата ключових (як показалося) міст Галичини, з їхніми боєприпасами (як запілля колишнього австрійського фронту), стало рішальним для евентуальної програної ЗУНР.
Про паралельні виступи „орленят" у Львові подає деталі польський часопис Нови Дзєннік від 14 листопада 2008 року. Під час перших 20 днів оборони Львова згинуло 439 жовнірів, з того 103 хлопців нижче 17 року, а немало навіть 14 років. Назагал, група молоді 14 до 17 років складалася з 1134 особи, майже половина чинних оборонців, а з загального числа 6 022 жовнірів 244 були нижче 14 років, а наймолодше „орленя" мало тільки 9 літ!
Сьогодні поляки, замість хоч трішки повстидатися (з ретроспекту таких неймовірних виступів) з гордістю згадують їхнє 90-ліття. Відомим є, що тоді поляки широко розголошували всім, що „українці воюють з польськими дітьми та жінками".
Відомою є теж контроверсія із відбудовою пам'ятника „орленят" у Львові, яка ще дотепер не була остаточно врегульована. Такий пам'ятник в Перемишлі зруйнований німцями, недавно відбудовано. Один із генералів, визволених „орленятами" видав про свої переживання брошуру, де каже (цитує автор із пам'яти): ,,Wyzwolilismy Przemysl z newoli strogiej, z newoli dzikiej, z newoli hajdamackiej". Скрайньо аґресивна політика супроти всіх своїх сусідів (може тільки з винятком Румунії) довела Польщу з її „моцарстовою" (тобто великодержавною) політикою до програної війни 1939 року*, та втрати незалежносте на 50 років, а виховання населення у скрайньо
шовіністичному дусі сильно причинилося до ряду ексцесів супроти національних меншин підчас Другої світової війни, та зараз після війни - супроти українців. З тих подій найбільше відомі є виступ проти німецької меншини в Бидґоші 3 вересня 1939 та погром у Єдвабному в червні 1941, який недавно вийшов на денне світло.
В загальному можна ствердити, що перебрання влади українцями у Східній Галичині було цілком успішне та зустрілося з певним зрозумінням зі сторони місцевих польских, більше уміркованих, кіл.
„Листопадовий зрив" (як він перейшов до історії) спочатку був дуже успішним та неприємно заскочив наших ворогів - це як доказ доброї співпраці серед широких кіл української громадськости та виконування вказівок свойого політичного проводу. Також назавжди розвіяв наставлення наших ворогів, що українці є народом нездібним до самостійности.
_____________________
* Зешити гісторичне, том 64, як подає Нови Дзєннік, 31 жовтня 2008 р., заява останнього міністра закордонних справ Польщі Ю. Бека (як був інтернований у Румунію, 1944 р.): „Були ми народом великим...а будемо ще більшим... тільки треба йти вперед... як показав пан Ю. Пілсудський".
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар