ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

субота, 1 серпня 2009 р.

ДІЇ БОЙОВОЇ ГРУПИ БАЄРСДОРФА, 4-го і 5-го ПОЛКІВ ТА РОЛЯ СОТ. ДМИТРА ПАЛЇЇВА


Юрій ТИС-КРОХМАЛЮК

Друкуємо статтю, яка появилася у книзі „Дмитро Паліїв" (Львів, 2007), з поправками й доповненнями на основі найновішої архівної документації.

Автор подає, що ніби штаб дивізії плянував дії полків 4-го і 5-го, але фактично дивізія не мала жодного відношення, бо всі командири, офіцери й підофіцери були німці порядкової поліції. Теж подано неправильні числа сотень, бо пропущено т. зв. тяжкі сотні (4, 8,12), які були приділені до окремих піхотних сотень як підкріплення. Інж. Юрій Крохмалюк в той час ще не був у дивізії, а вступив на службу до неї в червні 1944 року.

Редакція


На початку лютого 1944 р. прийшов наказ від вищого фюрера СС і поліції в Кракові до штабу Дивізії негайно зорганізувати бойову групу в силі одного полку з наміром не допустити радянських партизан на Холмщину, в райони Любліна, Ярослава й Перемишля. У той час командир Фрайтаґ перебував на курсі вишколу командирів дивізії, і з ним було неможливо порозумітися; майор Гайке відповів, що виконати наказ неможливо. 15 лютого прийшов другий наказ зорганізувати зменшену групу за поданим пляном і вислати проти партизанів Ковпака.*

Тут слід звернути увагу на назву, яку німці вживали для радянських партизанів: „партизани Ковпака" Ковпак у 1943 р. мав свою групу партизан і старався з Волині перейти у Карпати, що йому частково вдалося; але там був розбитий німецькими з'єднаннями і згодом відділами Української народної самооборони. Ковпак утік літаком до Москви. Від того часу він більше не появлявся, але найкращий партизанський відділ, до якого входили вишколені для підпільної боротьби вояки і старшини Червоної армії, мав назву ім. генерала Ковпака.

Група Баєрсдорфа охоплювала: штаб з охороною, батерію польової артилерії, кінний розвідувальний відділ, відділ постачання, санітарно-шпитальний, ветеринарний та інші допоміжні відділи. З українців були в команді групи ад'ютант командира Баєрсдорфа поручник Качмар (полонений під Бродами), сотник І. Рембалович (учасник обох зимових походів, загинув під Бродами), командир артилерійської батерії майор Й. Палієнко (загинув під Бродами), командир постачання поручник Поляків, командир кінного розвідувального відділу сотник Р Долинський, ветеринар д-р Кішко, капелан В. Дурбак. У штабі зв'язковим старшиною був сотник Дмитро Паліїв.

Окремо вели акції дві німецькі групи.

Згідно з наказом поліційного генерала з Перемишля, групу розділено на дві частини: одна мала оперувати в районі Любачі-Чесанів-Тарногород-Білгорай-Замостя, друга в районі Рава-Руська-Томашів.

Згаданий генерал не мав жодного бойового досвіду, ні знань із тактики боротьби з партизанами та ведення такої групи, і тому його накази були нездарні. Це стверджує майор Гайке. На противагу досвідченому партизанові, вишколеному у спеціяльних школах, наші новобранці без бойового досвіду не могли мати ніякого тактичного значення. На щастя, командири підгруп були високі українські старшини з досвідом партизанської війни у роки Визвольних змагань з тим самим ворогом.

Крім того, вояцтво не мало зимового одягу, терпіло від особливо суворих морозів у тому році. Обидві німецькі групи не підлягали поліційному командирові з Перемишля, і через це не було ніякого відповідного зв'язку для спільних операцій, не зважаючи на те, що наша група була введена у бої ніби у співдії з групами „вермахту".

Паліїв добровільно зголосився брати участь в акції проти партизан, хоч міг спокійно перебути той час у штабі дивізії. Але його наявність у групі та його обсервації невдалого ведення акції, хоч не змінили дійсних негативних фактів, мали своє значення у рапорті Палієва генералові Фрайтаґові на обговоренні цілої акції. Тоді Фрайтаґ зденервований і згірчений сказав, що він, якщо був би на місці, не виконав би наказу з двох причин: по-перше, тому, що міг би довідатися, що Гіммлер не давав такого наказу, а по-друге, що він добре знає, яких негідних засобів вживають партійні бонзи для власної кар'єри.

Паліїв звернув увагу командира на основний недолік операції: брак потрібних інформацій про силу ворога, розташування його сил і щонайважливіше знання скорости і засобів руху ворожих з'єднань.

Акція 4-го і 5-го полків.

Коли бойові акції Баєрсдорфа залежали від шефів німецької поліції у Кракові і Перемишлі (проти чого гостро, хоч спізнено, протестував командир Фрайтаґ), то наступна акція проти партизан залежала від командування Порядкової поліції, яка вишколювала добровольців у т. зв. СС галицьких добровольчих полках ч.ч. 4-8. Порядкова поліція – SS-Ordnungpolizei – не належала до військ СС і діяла самостійно, одначе головнокомандувачем обох служб був райхсфюрер Гайнріх Гіммлер. Терен проти партизанських акцій сягав від Холма до Збаража.

Приблизні дані були відомі з рапортів німецьких відділів, які оперували в районах Волині. Це були бойові операції німецьких поліційних дивізій проти УПА, які стояли під командою досвідчених командирів. В останні місяці 1943 р. німці зорганізували дві сильні операції дивізіями-СС фон Баха Зелевського, а після невдачі цілої операції генерала-СС Пріцмана наміром було тотально знищити Українську Повстанську Армію.

Німці зазнали великих втрат у людях і військовому матеріялі та вирішили покинути терен Волині і зрезиґнувати з того роду акцій. З'єднання УПА перекинено на схід від ріки Буг проти сильних відділів радянських партизан та регулярних відділів радянського війська, яке без великого спротиву німців зайняло більшу частину Волині.

Тоді вільні ще від більшовиків землі Західної Волині і Полісся були тереном великих рейдів радянських, польських і польсько-комуністичних відділів, які мали різні завдання. Вони посувалися у напрямку Любліна, Перемишля і Борислава, щоб якнайскоріше зайняти нафтові терени та південну гірську частину Східної Галичини з карпатськими перевалами на Словаччину і Мадярщину. Інші групи комуністичних партизан мали два напрямки руху: на Янів попри Львів до Карпат і з Волині на південь попри Броди теж аж до Карпат.

У перші два місяці 1944 р. стратегічно важливі терени Карпат частково були уже обсаджені вишколеними кадровими частинами УПА і чисельно скріпленими членами Самооборонних кущових відділів Полісся і Волині, та Української народної самооборони в Галичині.
Але ці дані були загальні і не давали ясної картини розташування ворожих сил, тим паче, що все було в русі, і шляхи походів постійно змінювалися.

Українські партизанські відділи УПА теж були у русі на південь, а головні сили у ті місяці протистояли сильним з'єднанням радянських парашутистів на півночі.

Щоб вибрати відповідний терен для успішних дій обох полків, слід було докладно провести розвідувальну роботу. Це завдання перебрав на себе Дмитро Паліїв і виїхав у терен, вступаючи по дорозі до Львова і Військової управи. Д. Паліїв оглянув документи Українського Центрального Комітету у Кракові, у яких звітували про події поодинокі голови і працівники Українських допомогових комітетів. Ті громадяни мали можливість дати правдиві оцінки подій на місцях та потреби і стан власних збройних організацій, зокрема самооборонних.

Про це завдання Палієва знали деякі німецькі старшини штабу дивізії „Галичина". Знали теж і ті українці, до яких у тих справах він звертався, особисто чи посередньо. Ціллю ініціятиви Палієва було те, про що він турбувався постійно: не допустити до непотрібних утрат і пролиття крови, боронити український збройний потенціял перед непродуманою або навмисною недбалістю німецького командного персоналу.

Повертаючись з терену, Д. Паліїв був присутній на нарадах Військової управи. Натякаючи на можливу бойову акцію обох полків, він звернувся до членів ВУ щоб вибрали з-поміж себе делеґатів, які повинні відвідати ті полки. Зголосилися М. Хронов'ят, Л. Макарушка, Ю. Крохмалюк. Повернувшись, делеґати склали звіти про ситуації у 4-ому полку на засіданні Військової управи 7 березня 1944 р.

Полки від 4-го до 8-го дехто називає полками поліційними, мабуть, з тієї причини, що добровольців вишколювала СС порядкова поліція.

Українських вояків усіх полків перенесено до дивізії „Галичина".

__________________

* Див. Вольф-Дітріх Гайке. Українська Дивізія Галичина, 1970, ст. 41-45.

Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації