САВКА

Ген. Омелюсік

Звичайний собі поліщук, в сірому вбранні з доморобного полотна та постолах, підшитих шкірою-сирівцем, років 35. Звався Савка. Виріс і жив серед поліських лісів і багон, що зробили з нього пристрасного мисливця.
Був рік 1943, коли вся Україна захопилася боротьбою проти окупантів, а Полісся стало дуже важливим тереном найактивніших дій. Савка був серед тих найактивніших борців. Коли він приходив до штабу й здавав звіт, його карі очі світились якимсь незвичайним блиском впертого завзяття й жадоби боротьби та помсти. Глухе Полісся розбурхалось і давало доказ, що воно не є спокійною аморфною масою, але національно свідомою частиною української землі, що станула активно до бортьби за свою волю.
Після приходу німців, Полісся, як і ціла Україна, поставило збройний спротив. Московські большевики почали скидати своїх партизанів-парашутистів, які були спеціяльно вишколені й складалися з росіян-військовиків, до яких долучувались місцеві нечисленні комуністи та поляки. Ми мали на це різні докази, в тому і здобуту відділами УПА летунську пошту. Виходило, що большевики хочуть захопити Полісся в свої руки і там закріпитися, спершися на невдоволене німцями населення. Це їм не вдалося. Вже пройшли роки 1939, 1940 і 1941, роки кривавої окупації совєтами Західньої України. Полісся, як і вся Україна, мали досвід. Це був такий же ворог, як і німці. Большевики мусіли добувати собі харчі та засоби пересування збройною силою і винищували при тому опірне населення.
До речі, большевики на Поліссі воювали лише з відділами УПА ти з місцевим населенням, але не робили жадної шкоди німцям і не намагались її робити, за вийнятком провокативних підривів залізничних рейок у районі сіл, що ніякої шкоди німцям не приносили, а села наражували на знищення. Увесь крик большевиків про величезні шкоди німцям, що їх робили совєтські партизани на Волинському Поліссі, — це була одна пропаґандивна містифікація.
Полісся беззастережно стало по стороні УПА в її кривавій боротьбі з обома наїзниками. Воно понесло великі жертви й дало велику кількість бійців-героїв в рядах УПА. Одним з них був малописьменний Савка. Він зголосився в ряди УПА й отримав завдання за своїми здібностями.
Ніхто не міг так добре виконати це завдання як Савка. Він знав кожний кущик, кожне болотце, з'являвся і зникав як тінь, ходив нечутно мов дух і бачив вночі як кіт. Стріляв із свого коротенького карабіна по-мисливськи. Кохався у своєму легенькому кавалерійському карабінові і казав, що «емпі» і «фінка» — це зброя для тих, що не вміють стріляти, «а я з цього», — і він любовно поплескував долонею по цівці, — «вцілю туди, куди мені схочеться».
Одного разу Савка дістав доволі важне й важке завдання. Досить сильна частина большевицької партизанки висадовилась в Цуманському лісі, недалеко села Сильно (Рівенщина), що лежить серед величезних лісів, і там зробила собі фортецю, замінувавши всі підступи так, що тільки командир та спеціяльні провідники знали проходи, які вони зробили для себе на випадок потреби. Це була група полків Медведьова, силою двох куренів, що мала диверсійно-розвідче завдання й мала свої шпигунські станиці в м. Рівному й околиці. Найвідважніший їх диверсант лейт. Кузнєцов, що досконало володів німецькою мовою, зробив замах на заступника Коха — Даргеля, і підкинув на місці замаху в м. Рівному виказку на ім'я українського націоналіста і спровокував розстріл усіх в'язнів Рівенської в'язниці (в жовтні 1943 року). Большевщькі партизани з того дуже тішилися. Він же вбив заступника Губернатора у Львові.
Ця група партизанів намагалась утримувати зв'язок з головними силами большевицької партизанки, що розташувалася над Прип'яттю, головне в районі Морочного, недалеко Пинська, серед величезних болот. Реґулярно цього зв'язку робити вони не могли, бо терен був контрольований УПА, але час-від-часу вони намагались прориватися, користаючи з великої смуги лісів і багон, що розтягалися на десятки кілометрів між згаданими районами.
Савка мав за завдання контролювати ці рухи ворога. Він знав усі доріжки й стежки серед лісів та багон, мав свої знаки й приміти, і від нього нічого не могло скритися. Коли він не міг покликати на допомогу якийсь найближчий відділ, то сам, з'являючись і зникаючи, як невидний дух, нищив ворога, вириваючи з рядів його чи то по одному, чи по кількох його бійців.Ніколи він не приходив до штабу, щоб не приніс із собою якихось документів, чи листів, що знайшов при забитому ворогові.
Одного разу Савка, скінчивши звіт, каже:
— Сьогодні я вже маю п'ятдесятого... але тих "п'ятдесяток" буде ще не одна,— і очі його заблищали.
Начальник штабу питає:
— Скажи, друже Савка, чи бувають випадки, коли большевики, несподівано заатаковані тільки тобою, роблять облаву?
— Майже ніколи, пане полковнику, — каже Савка, — вони не знають, кого мають перед собою, бояться влізти б засідку, і або швидко стараються відійти, або негайно залягають і відкривають скажену стрілянину впродовж 10 - 15 хвилин. Але стріляють «Богові в двері», бо ж не бачать в кого стріляти. Потім зриваються, швидко відходять і знову за кілька кілометрів повторюється те саме, аж поки не підійде на стріли наш відділ і тоді вирішується їх доля в цілости. Бо серед наших лісів, в нашій хаті, їм не сховатися.
Пройшов деякий час, тиждень чи два, не пам'ятаю. Савка прийшов і здав звіт. На запит начштабу, що ще скаже, відповів:
— Маю вже більше, як копу...
Більше ми Савки не бачили. Надійшов звіт від командира відділу, з яким Савка черговий раз переслідував ворога, в котрому сповіщалось, що ворожа куля перервала йому біг життя, яке він був присвятив для найсвятішої мети.