ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

субота, 2 травня 2009 р.

"ЕНІҐМА"

Спомини

Харон

Пройшло більше 25-и літ від закінчення війни, аж щойно тоді довідався світ, що розгром армії Ромелля в Африці це не так результат геніяльної тактики англійського фельдмаршала Монтґомері, як його кожночасна докладна поінформованість про положення і пляни Роммеля скоріше, як про це знав Гітлер чи Головна Команда німецьких військ. Це був вислід невтомної праці американських криптографів і польської розвідки, які розкрили тайну німецької шифрувальної машини "Еніґма". Нею шифрувались радієві депеші між командами, почавши від дивізії вгору. Черчіль свідомо дозволив на великі втрати в людях під час бомбардування Ковентрі, про яке довідався заздалегідь із переловленої депеші, щоб евакуацією чи запобіжними заходами повітряної оборони цього міста не остерегти німців, що їх шифр розкритий. Цієї таємниці однак не ділив зі совєтами які, хоча війна добігала до кінця в їх користь, не жалкували зусиль, щоб і собі придбати цю здобич.
Нагода, щоб дістатись ближче до цієї машини і викрасти таємницю, трапилась осінню 1944, коли наша Дивізія опинилась на Словаччині, а штаб дивізії й її штабова сотня зв'язку заквартирувала в Жіліні.
Як кожна німецька, так і наша дивізія, розпоряджала однією машиною, якою на Словаччині, де гористий терен утруднював радієві передачі, не користувалися; зв'язок з корпусом у Братіславі виконували кур'єри.
Вправ з вжиттям "Еніґми" було всього кілька, до яких допустили тільки експертів. Повсякчасно "Еніґма" була під опікою сотенного-капітана німця. В цей час на Словаччині війни якби не було. Крамниці в місті повні товарів, включно з золотом і іншими люксусами, тільки щоб були гроші-корони. Перша декадна виплата вояцького жолду була коронами. Думаючи, що так буде далі, гроші негайно розійшлися - та не всім.
Один стрілець, літ тридцять, русявий, поставний, на прізвище, мабуть, Орлов, належав до моєї чоти. Прізвище і поправна українська мова вказували, що він не галичанин, але як він дістався до штабної сотні зв'язку і звідкіля він прийшов, не пригадую собі, щоб когось це цікавило, бо по поразці під Бродами склад Дивізії не був уже такий гомогенний як первісний; наплив вояцтва був з усіх областей України, тож він не був одинокий, що був "не наш". Помітним однак було, що словацьких корон у нього було немало. Із щоденниих казармових обов'язків, як чищення, чергування в обслузі і т. п. виручав його галицький "наш" стрілець, що став мов би "пуцером"-джурою, чи радше денщиком грошовитого побратима Орлова. Знаним було його знайомство з нашим сотенним, від якого діставав часті перепустки до міста.
Хоч братання старшин з рядовим вояцтвом в німецькім війську не було заборонене, але загально не практиковане, та для нашого сотенного, що мешкав поза казармами і не "на оці", очевидно, терпів на брак вартісного гроша, знайомство з багатим "кумпаном" до пиячення чи інших розваг, які організував проворний Орлов, що до того ще володів бездоганно німецькою мовою - було корисне. Орлов також мав свою в тім ціль.
Одного дня Орлова і його денщика не стало. Заалярмована військова жандармерія і ще якась німецька частина почали розшуки по місті і околиці і по двох днях їх зловили. Облава такого маштабу за рядовими дезертирами виглядала пересадною, але виявилось, що пропали з-під капітанської опіки кружки (з п'яти кружків величини гокейного "пак-у" три одночасно входили в машину) - мізок шифрувальної машини "Еніґма".
Воєнний суд судив їх за дезерцію. Кара як звичайно у війні - розстріл (тоді ще не вішали).
Ранком сотня вимаршувала поза місто. Уставилася підковою зверненою до стрімкого узбіччя гірки, під якою вже були готові вкопані в землю два стовпи. Всередині підкови десять стрільців у ряді, а поруч комендант екзекуції пор. К. Оподалік, на горбах уставлено кілька кулеметних гнізд на евентуальну оборону перед партизанським наскоком.
Відкрите вантажне авто привезло арештантів, що сиділи на незугарно збитих з дощок трунах разом з німецькою командою охорони. Німці розсміяні - їм оповідає жарти Орлов. "Наш" хлопчина заплаканий, перелякані очі, ледве притомний. Зводять з авта, прив'язують до палів; Орлов відмовляється від зав'язування очей, нашому зав'язують без жодної реакції.
Неочікувано Орлов звертається до нашого сотенного: "Auf Wiedeisehen - wir treffen uns noch wieder." До своїх товаришів, що стрілятимуть: "Ребята, только хорошо попадайте!" (це вперше відколи в дивізії сказав щонебудь по-російськи) і почав свистати відому мелодію російського романсу "Как много дєвушек хороших".
Сальва з рушниць увірвала пісню. Хлопці виконали його бажання. Мертве тіло зсунулось безвладно на землю. З ним упав кусок стовпа, відтятий кулями. "Нашого" чекав ще coup de grace - прикрий обов'язок коменданта екзекуції пор. К. Невже стрільці думали, що недобрий приціл врятує життя побратима, чи, може жаль було його наївного й довірливого, що дався заманити легким життям і світлим майбутнім при боці свого опікуна.
По майже півстолітті багато призабулося, та цей інцидент все свіжо стоїть у пам'яті. З людиною як Орлов - зустріч не часта й остались питання: був він очайдух чи герой? Де він сподівався стрінути сотенного, а найцікавіше хіба, чи його останнє завдання він виконав успішно, бо про долю кружків - найважливішої частини "Еніґми" мені не відомо. Вспів він їх передати партизанам чи знайшли їх при ньому?
Цю таємницю - як і його особу-еніґму, чи не останній хіба розділ в історії машини "Еніґми", може вияснять тепер архіви совєтської розвідки. □
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації