ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

субота, 29 грудня 2018 р.

З БОЇВ ПРОТИ ЗБРОЙНОГО ПІДПІЛЛЯ


в-во Міністерства народної оборони, Варшава, 1966. 

Z WALK PRZECIWKO ZBROJNEMU PODZIEMIU 1944-47, Wyd.   Ministerstwa   Obrony   Narodowej    1966,   Warszawa.

Ця книжка — це опис боротьби комуністичних польських партизан, часом на спілку з совєтськими, яку опрацювало кілька авторів. Подаю цікавіші фрагменти й уваги.

Керівництво Армії Крайової (АК) з лондонським делегатом зайняло становище, щоб з приходом большевиків все підпілля себе виявило. Бур-Коморовський в рапорті до Лондону доказував, що цей наказ незгідний з інструкціями Лондонського уряду (26. 11. 1943). Після відступу німців не слід стати недіяльними, бо АК є мілітарним чинником Лондонського уряду і Польщі й тоді всі дії АК проти німців москалі записали б на свій рахунок, пояснюючи, що це зробили партизани на услугах совєтів. Знову неможливо втримати так широко розбудоване підпілля під совєтською окупацією. Тому рішено виявити перед совєтами тільки малу кількість відділів і командного складу, а решту вважати за формально розв'язане підпілля. На випадок совєтської окупації приготовляється скелетну команду нового підпілля (не зв'язаного з АК, яка буде вповні здеконспірована чинниками на совєтській службі), що буде до диспозиції уряду в Лондоні.

Автори обраховують, що в 1945 р. до СССР репатріовано 341.000 українців, а в 1946 р. — 176.000; в 1944 р. в Польщі жило коло 8,000.000 українців. УПА не мала великого впливу. Багато відділів УПА прийшло з-поза Сяну, а літом 1947 р. недобитки 90 людей з сотень Бора, Хріна, Стаха, вернулися до СССР. 160 людей із сотень Бурлаки, Громенка, Романа перейшли на Словаччину, маючи намір дістатися до Західньої Німеччини. Сталося це після виселення 150-200.000 українців на західні й північні землі Польщі операційною групою "Висла" від половини квітня до половини липня 1947 р.

Наказом Польського корпусу в СССР з 18 жовтня 1943 р. зорганізовано "внутрішні війська", за зразком совєтських військ безпеки, для майбутньої боротьби з підпіллям. Спочатку створено Самостійний штурмовий батальйон, який мав вишколювати кадри для диверсантних дій в запіллі німців. Батальйон складався з чоти зв'язку, чоти жандармерії, чоти саперів, трьох сотень десантної піхоти, сотні мінометів (82 мм), сотні важких кулеметів і сотні протитанкових рушниць. До батальйону добирано найкращих вояків з польського корпусу, які мусіли пройти політичні, моральні й фізичні перевірки.

В січні 1944 р. в Москві рішено створити бойові партизанські загони в Польщі для підкріплення слабких комуністичних груп й тому батальйон став вишкільним пунктом для них і його збільшено до сімок сотень, а саме: радіотелеграфічної, мінометів, важких скорострілів, протитанкових рушниць, мінерів та дві розвідчі. Крім поляків у батальоні служили 4% жидів, 3% українців, 2% білорусів і 4-ох еспанців. 80% всього складу мало закінчену чи незакінчену високу освіту.

Батальйон мав базу біля Рівного, звідкіля скидано партизанів у німецьке запілля. Скинені партизани верталися назад до бази після "визволення" околиці або залишалися до диспозиції Польського партизанського штабу, який там створено. Керівне значення у вишколі мали совєтські старшини, яких приділено з Українського штабу партизанського руху.
На звільнених від німців теренах Польщі батальйон перейшов до диспозиції ресорту публічної безпеки й мав за завдання охороняти діяльність комуністичної адміністрації. Тоді він дістав нову назву "внутрішні війська" (ВВ) й почалася нова мобілізація. Коли батальйон зріс до 2.000 вояків, він почав діяти проти АК і УПА.

В половині 1944 р. ВВ мали 4 батальйони, а в грудні створено Бриґаду ВВ в силі 4.300. Спочатку ВВ діяли малими відділами, але згодом мусіли висилати в околицю щонайменше 1-2 батальйони. Перші акції полягали на перешукуванні хат, арештах підозрілих, дезертирів і співробітників німецького окупанта. Звичайно села обставляло військо вночі, а досвіта робили обшук. Усіх чоловіків від 16 до 50 року життя притримувано й проводжено над ними слідство. У перших двох місяцях не було збройного спротиву.

Згодом проведено мобілізацію, надаючи їй "добровільний характер", і на початку 1945 р. ВВ переорганізовано до потреб боротьби з підпіллям. Воно вже налічувало 10 оперативних і 3 охоронні батальйони. Пізніше додано ще моторизований батальйон.

Один такий самостійний оперативний батальйон брав участь в боях разом з відділами міліції, уряду безпеки й НКВД в районі Любачева. Бої були завзяті, криваві й часто жорстокі з обох боків. Не без впливу на поведінку ВВ супроти українського населення були звірські вбивства, які поповнювали українські націоналісти на поляках. Часто порахунки за тодішні й попередні злочини накидали форму боротьби з українським підпіллям та українським населенням. Нерідко стосовано методу збірної відповідальности. Дало це зайві жертви та знищення майна із польської та української сторін.

І так, наприклад, 26 лютого 1945 р. вислано групу вояків ВВ і МО до підозрілої у співпраці з УПА Кобилиці Руської з завданням захопити усіх чоловіків до 60 року життя. Під час втечі забито 30 осіб. Село спалено. Під час операції проти бункрів УПА вбито 38 повстанців, спалено село Масюки і частину Сенівки. По нападі 23 березня на постерунок в Люблинці Старому, вислано туди карну експедицію в силі 60 люда.

В сутичці з місцевою "самообороною" згинуло 11 вояків, а 9 поранено. 25 березня знищено Люблинець Старий на 70%, забито  540  осіб-повстанців  і  припадкових  свідків  цієї  події. 6 квітня під час дій в місцевості Ґораєц, де мав перебувати штаб  "сотні"  (УПА — Ю.Т.К.),  здобуто село й його спалено. Впало коло 400 забитих. Крім цього спалено Качори й фільварок Гетиків. З Любачева зголошують напруження між поляками й українцями, панує страх перед відплатними акціями УПА. Населення хоче масово виїхати на "відзискані землі".

Після того командир батальйону просить про поповнення зброї, головно мінометів та машинової зброї. Теж брак умундирування служить противникові до протидержавної пропаґанди. Багато вояків у цивільному одягу, що викликає брак дисципліни і мародерство.

Автори признають рацію Ґергардові, який пише, що відділи УПА були нечисельні і це було їхньою силою. "Чим меншою була бандитська ватага, тим трудніше було її викрити в лісисто-гористій околиці і тим більш вона була рухлива й скора".

Поява праць Блюма не відповідала дійсності і на ній не можна спиратися, як на джерело студій про УПА. У книжці пишеться, що УПА в час офензиви совєтських військ літом і осінню 1944 р. була майже вповні розбита. Розпалися операційні групи: "Південь" з Батьком (Омеляном Грабцем) на чолі в червні 1944, та операційна група УПА-"Північ" зорганізована Шелестом (Василем Сирором). У вересні 1944 р. згинули Гончаренко (Леонід Ступницький), Клим Савур (Роман Клячківський) із своїм штабом (12 листопада 1944). Після визволення західньої України, сконфісковано склади зброї, розбито штаби і курені УПА в районі Львова, Станиславова і Стрия.

Осінню 1945 р. шеф головного штабу УПА Перебийніс (Дмитро Грицай) старався перебитися через ЧСР до Західньої Німеччини, але був зловлений. Рештки розбитих совєтськими військами сотень УПА перейшли до Польщі і Словаччини, де переводили мобілізацію, не завжди вдало.

Весною 1945 р. вислано зі Львова на Закерсонський край Стяга (Ярослав Старух) на пост керівника ОУН. В західніх областях Україну діяли далі головний командир ОУН і УПА Чупринка (Роман Шухевич), Шелест, Лицар (О. Гасин) й інші. Шефом безпеки ОУН був Дальнич. Осінню 1945 р. прислали зі Львова Ореста (Мирослава Онишкевича), який став командиром УПА на Закерсонський край.  Він переорганізував  УПА, усталив ієрархію, поділив терен на відтинки і створив командний склад. Літом  1947 р. недобитки сотень  Гриня  (Хріна), Стаха, Біра, повернулися на терени зах. України. 160 людей із сотень Бурлаки, Громенка і Романа пішли рейдом на південь з наміром дістатися до Західної Німеччини. Сталося це після виселення решти українців (150-200000) операційною групою "Висла" на  західні і північні землі Польщі. Автор твердить, що УПА постійно співпрацювало з німецьким  окупантом.

Війська "внутрішньої безпеки" не були як слід вивінувані, не мали достатньої кількості зброї і харчів. Це викликувало деморалізацію і дезерцію. Вони воювали проти решток німецької армії, які крилися в лісах, проти АК і НСЗ, які мордували поляків, що співпрацювали з совєтами, і теж з УПА. Часто вісті про ворога були фальшиві і неточні. Дії проти УПА були жорстокі з обох сторін і поносили великі втрати.

Ті дії характеризувалися тим, що був брак розвідки з околиці дії, звичайно в діях оминалося ліси, методи дії не завжди відповідали силі загроження, з УПА не було більших боїв, бо вона оминала зустрічі з ВВ.

Під час акції вбито коло тисячу людей — українського населення і УПА. Крім цього багато сутичок було з неокресленим противником, отже могли це бути відділи УПА, АК або інші.

ВВ діяли малими відділами під командою старшин уряду безпеки. Ця система не мала успіху й пізніше поодинокі чоти діставали конкретні накази і стояли під командою бойових старшин, а не співробітників служби безпеки, які не мали ніякого бойового вишколу. Труднощі були в обсаді старшин. Постачання було погане. Бракувало одностроїв, зброї, взуття. Вояки в деяких полках ходили босі. Були дезерції цілими батальйонами, наприклад, в Любачеві (300 людей) та інший в Соколові біля Ряшева (квітень 1945 р.)

В діях проти дезерції і підпілля від листопада 1944 р. до травня 1945 р. арештовано 2634 особи, в тому 82 дезертирів, незголошених новобранців — 272, АК — 474, НСЗ — 97, УПА — 24, німців і фольксдойчів — 1084, підозрілих — 601.

У книжці є осібний розділ авторства Яна Чаплі п. н. "Валька з ОУН-УПА в лятах 1944-47" ("курень Желєзняка"). У книжці цей розділ має 65 сторінок (стор. 359-424). Автор спирається на джерелах з центрального архіву польських військ, міністерства внутрішніх справ і корпусу внутрішньої безпеки, а далі архівів і судів у Ряшеві і Перемишлі та реляції учасників боротьби проти УПА. Він подає докладно історію УПА, її організацію тощо спираючись на джерелах теж виданих на еміґрації: Мірчука і Армстронґа, зізнань полонених упівців, а теж матеріялів польської групи, що діяла в Любачівщині, "Вісла".

Акція польських військ проти УПА почалася в Любачівщині 1947 року, після ліквідації польського національного підпілля і партизанки. Тоді можна було зібрати до акції проти ОУН-УПА більші сили військ. До ліквідації "Залізняка" вжито аж 2 дивізії піхоти в Любачівському і Ярославському повітах. Сили УПА "Залізняка" сягали одного куреня! Автор ділить акцію на 3 періоди:

1.  липень 1944 — грудень 1945: початкові бої з групою Залізняка,
2.  січень 1945 — березень 1947: поважніші бої, перехід УПА до оборони і тактики бункрів,
3.  квітень 1947 — липень 1947: ліквідація УПА в тих повітах.

Головним завданням Залізняка було в 1944-45 рр. здезорганізувати запілля совєтських і польських військ і тим понизити повагу до влади. УПА виконує засідки і напади на представників влади, на військові частини і транспорти, виконує численні саботажі тощо. Коли почалася репатріяція українців до СССР, Залізняк не робив перешкод, бо це виїжджали люди прихильні совєтам. Але коли репатріяція "поширилася" почав протиакції. Розвиває пропаґанду проти виїзду, мобілізує молодь до відділів УПА і розбудовує сітку ОУН. Рівночасно палить покинені села, щоб туди не могли осідати поляки.

В квітні 1944 Залізняк мав з собою 20 людей, а в липні 1945 уже 600. В основі не нападав на військові відділи, діяв сотнями і тільки для більших виправ ішов цілим куренем. Після закінчення акції курінь вертався на свої терени. В осені 1945 р. курінь мав уже 4 сотні по 80-100 вояків. Його відтинок мав назву "Бастіон". Але вже в березні 1946 р. виступає до акції одна сотня у силі 197 вояків.

Тактика польського війська полягала на розміщенні відділів у силі сотень і чот у відповідних районах, а важливі точки контролювали постійно сильні патрулі. Далі організовано рейди і прочісування лісної околиці. Негативною стороною був брак резерв, так що поодинокі відділи часто не могли віддалюватися далеко у погоні за відступаючими відділами УПА. Хоч боротьба з УПА не була як слід зорганізована, за 1946 р. Залізняк втратив забитими 123 вояки, полонених — 88, зловлених без зброї — 51.

В серпні Залізняк прибрав тактику розпорошення відділів, а на зиму будову бункрів з припасами харчів, зброї для роїв. В осені 1946 р. відділи УПА побудували понад 300 бункрів. Вони могли помістити 5-12 людей, але були і великі на 200 людей. В 1947 р. збільшується число вояків у куренях, а позатим організують далекі рейди.

Після засідки на ген. Свєрчевського, польська влада приступила до широкої операції проти УПА. Проти Залізняка створено операційну групу з тою самою назвою "Вісла", яка мала діяти в Люблінській, Ряшівській і Краківській областях. Далекі рейди УПА утруднювали полякам окруження і шукання за відділами УПА. До цього потрібно було багато більше війська, ніж згадані 2 полки піхоти. Тому до "Вісли" приділено п'ять дивізій, кожна по 3 полки піхоти, одну дивізію Безпеки, 1 полк піхоти, 1 полк саперів і полк авт. До цього треба додати ще відділи совєтського і чехословського війська.

Спочатку рішено зліквідувати курені Рена і Байди, а Залізняка залишити на пізніше. Проти нього стояла одна дивізія піхоти. В травні 1947 р. приходить ще одна дивізія, разом 6 полків піхоти проти одного куреня Залізняка (Ю.Т.К: це означає 18 куренів піхоти і різні етапові відділи обох дивізій, разом 20 куренів!).

До осені 1947 р. поляки звітують знищення 75% "банд", решта діє у розсипці. На Любачів залишено для акції около 1800 вояків піхоти і сотню кінноти. Тактика полягала на тому, щоб відкрити і знищити місце постою і бункри штабів відділів УПА. У вересні окружено бункер провідника Закерзонського краю Стяга, залога не піддалася, поповнила самогубство. Курінь Залізняка дістав наказ перейти у цивільне життя та переселитися на польські західні землі, сотенний Туча подався в Україну, сотенний Крук перейшов рейдом до Зах. Німеччини, Залізняка арештували в Чехословаччині 1958 р. і передали полякам, які засудили його на досмертню в'язницю.

Тактичних даних про операцію і спротив УПА майже нема.                      


                                           Ю. Т. К.

Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації