ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

субота, 1 грудня 2018 р.

ПРО НИХ МИ НЕ СМІЄМО ЗАБУТИ!


В. Горбатюк

По закінченні другої світової війни на сторінках української преси та різних видань з військовою тематикою появилося, а також і далі появляється, багато спогадів з життя вояків 1-ої Української Дивізії УНА з часів їхнього вишколу, боїв під Бродами, побуту на Словаччині, Югославії та кінцевого етапу — полону в Белярії, Ріміні та Англії, включно із виходом на волю до цивільного життя. Спогади ці до певної міри творитимуть частинку історії Дивізії в цілості, як також поодиноких частин — полків, сотень, чот чи бойових груп, котрі разом творили ту одну цілість регулярної української збройної одиниці під назвою Дивізія "Галичина", яка згодом стала 1-ою Дивізією Української Національної Армії.

Серед усіх цих спогадів, котрі довелось мені на протязі даного часу з приємністю читати, по сьогодні не стрічав я ніде ані одної згадки про одну тисячу вояків — дивізійників — 4 сотки з Ніршбауму та 6 соток з Нойгамеру що під проводом пор. Фроляка в другій половині липня 1944 р. виїхали на Мадярщину, як було сказано тоді, до частин кавалерії Української Дивізії. Більшість з них були хлопці, котрі з наказу Проводу ОУН, перед приходом большевиків до Галичини останні покинули рідні землі та пішли до Дивізії, творячи мережу організаційних зв'язків ген аж на Мадярщину. Були між ними і такі, які не вспіли отримати військової уніформи і довелось їм їхати в їхньому цивільному убранні, що творило доволі строкате видовище в той час ще досить могутньої німецької армії.

Під час подорожі ескортою транспорту були підстаршини поляки-фольксдойчери, які поводилися з хлопцями по-звірячому. На станціях, де зупинявся поїзд, не дозволяли навіть води напитися, щоб угасити пекучу спрагу, бо горяч липневого сонця була до невитримання. До тих, які не були в силі побороти спрагу й зіскакували з вагонів, щоб напитися води, стріляли, кажучи — для постраху, що спричинило перше нещастя, а саме "уша" (десятник), на ім'я Радке, стріляючи з пістоля, як він казав, на пострах, поцілив прямо в голову сидячого в дверях вагону друга Когута родом зі Львова, (не пригадую собі його імена), якого всі любили за його веселу вдачу та за те, що він завжди піяв, як справжній когут, та розвеселяв засмучених.

Подія ця потрясла кожним з учасників цього транспорту. З любови до втраченого друга в кожного вояка зродилася жажда помсти, яка, здається, і прийшла для "уши" Радке після кількох тижнів, коли хлопці пішли у бій та віддали перші постріли зі своєї зброї. Про це може хтось напише докладніше, бо мені не все докладно відоме, що діялося на тому відтинку фронту, де був унтершарфюрер Радке...

Приїхавши на Мадярщину, після кількаденного постою в містах Тото, Комаром, Лепшин та інших місцевостях, розділено цю тисячу українського вояцтва, проти їхнього бажання,, по частинах німецьких есесів. Після рекрутського вишколу, з причин скорого посування фронтової лінії на захід, разом з їхніми частинами, були кинуті в тяжкі і завзяті бої в обороні Будапешту, де були окружені большевицькими військами.

Пробиваючись з окруження через ріку Дунай, під тяжким обстрілом всекалібрової большевицької зброї, дуже малій скількості наших хлопців пощастило вирватись живими та з тяжкими трудами долучитися до частин Дивізії.

Щоправда, не всі, які вирвалися із Будапештського кітла смерти, зголосилися до Дивізії. Були і такі, які взяли інший напрям та пішли до цивіля. Знаю, що під сучасну пору кількох учасників цієї тисячі українського вояцтва живе в Англії та кількох в Канаді.

В імені всіх друзів, які впали в боях на Мадярщині та тих, які попали в большевицький полон і там загинули, звертаюсь з проханням до всіх тих, яким доля пощастила остатися живими, щоб вони написали свої спогади про цю "забуту" тисячу українського вояцтва, яка почувалася та уважала себе як дивізійники, хоч у чужих частинах боролось не гірше їхніх друзів під Бродами, за ті самі ідеї, щоб Україна стала в рядах вільних держав.



ЗАВВАГА РЕДАКЦІЇ:

"Застріленому" Когутові на ім'я Маркіян і він від років перебуває в Торонті та успішно веде бюро подорожі. Голосно та гарно піє далі, але вже не самітно. В далекій Аргентині знайшов собі "курочку" Таню та разом з малими когутиками Тарасом і Юрком піють аж хата ходором   ходить.

Уша Радке застрілив сина Гуцулії, котрого прізвища наразі не вдалося устійнити. Когут був тільки ранений. Свідком "геройської" смерти Радка був "недостріляний" Маркіян Когут.

      М. Б. Б.

Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації