ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

понеділок, 19 березня 2018 р.

З ФРОНТУ ДО НІМЕЦЬКОГО ЯБЛІННОГО


Мих. Шавала


(Спогад)

У половині травня 1919 р. я дістав наказ від сот. М. Мацієвича, коменданта групи Старий Самбір, негайно ліквідувати фронт у Нановій, у пограничній місцевості, в західній частині повіту Старий Самбір та східній частині повіту Ліского, шукати зв'язку з куренем сот. Петрикевича, який повинен був бути у селі Волошиновій на захід від Лаврова, й долучитися до його куреня.

У Волошинові я зустрів свого товариша Василя Фарилу, який повнив обов'язок адьютанта сот. Петрикевича. Він запитав мене, чи я не знаю старшину австрійської армії, Курмановича. Я заявив, що тільки чув про нього, й тоді він показав мені газету "Стрілець", у якій писалось, що Курманович не знає української мови й встидається свого походження. Рівночасно автор статті надіявся, що уступаючий командир Вітовський повернеться на своє становище.

На квартирі сот. Петрикевича я зголосився й показав йому статтю. Це його дуже схвилювало, хоч він був лагідної вдачі, й він негайно написав спростування до "Стрільця", вказуючи, що Курманович свідома людина, з українськими старшинами радо говорить по-українському, а до мужви постійно вживає української мови.

В той час поляки, при французькій допомозі, почали офензиву. Вони розбили ліве крило фронту ген. А. Кравса, а на правому крилі осягнули Хирів. Шлях на Самбір був відкритий. Польські сили завернули на полуднє, щоб здобути Стару Сіль та Старий Самбір, посунутися далі в Карпати, щоб в той спосіб відтяти можливість сполуки гірських бійців з українськими частинами. Такий хід фронтових боїв — на мою думку — був причиною нашого переходу до Чехо-Словаччини.

Будучи в постійному відступі, я опинився у Стрілках, де застав вояцьке муравлище, у повному безладі. Мене покликав сот. М. Мацієвич й дав наказ піти з моєю сотнею у напрямі Лаврова, зв'язатися з сотнею в тилі й разом вернутися до відступаючих відділів. Як підкріплення призначив ще сотню чотара Шайдицького (молодшого). Я не дуже був задоволений, бо щойно прибув з цього напряму.

Під вечір я довідався від цивільного населення, що в Стрілках вже поляки, а наші частини відійшли у напрямі Сколе. Ніхто не бачив і не чув, щоб наші війська вибиралися в сторону Турки, а вислані патрулі також не зустріли ніякої сотні під Лавровом. Ми переночували в о. Гички в одному селі й ранком пішли в дальшу дорогу, залишаючи Стрілки й Турку на північ від себе.

На залізничих рейках зустріли панцирку хорунжого Сигерика, який також твердив, що не зустрічав ніяких наших частин. Врешті ми пішли дорогою відступу наших частин, яка була встелена військовим добром. По дорозі почали падати стрільна польської артилерії, але кілька наших сальв змусили ворога до мовчанки. Відомим шляхом ми прийшли до села Веречки, але його наші частини опустили ще передполуднем й перейшли чехо-словацький кордон.

У Веречках ми переночували й рано треба було приготувати наше стрілецтво до переходу до чужої держави. При перегляді крісів, я почув, як сльози підкочуються до моїх очей, й передав дальше командування чот. Шайдицькому. По переході кордону я віднайшов сот. М. Мацієвича й здав йому звіт. Нашим старшинам було запропоновано взяти участь в боротьбі проти угорського большевика Белі Куна, а, після відмови, нас перевезли потягом до Німецького Яблінного ("Дойч Ґабель"), німецького містечка, положеного в німецькій околиці. Тут нас примістили в чистих, але ще не докінчених бараках, в яких за австрійських часів жили полонені російської армії.

Чехи, втративши свою самостійність в 1620 р., опинилися під німецько-австрійськими впливами. Шукали допомоги й ніби знайшли її в царській Росії. Тому майже всі стали русофілами. Не можна сказати, що вони всі були проти українських визвольних замагань. Ми, вправді, прийшли з усім своїм військовим майном й за це чехи нам віддячилися. В таборі вони дали нам повну автономію і трактували нас нарівні з чеським військом. Заборонялося тільки вправляти крісами. Ще перед закінченням кварантани дозволено нам утворити окрему частину т. зв. "Українську бриґаду". Її комендантом був спочатку сот. М. Мацієвич, а згодом полк. А. Варивода та ген. В. Курманович. Наші старшини, від майора вгору, мали доступ у назначених годинах до їх командирів, в ролі дорадників.

Для малограмотних і анальфабетів українських вояків зорганізовано в "Українській бриґаді" різні курси. Також були курси вищих народніх кляс та гімназії. Воякам, яким не багато бракувало до закінчення студій, команда Бриґади радо давала відпустки, для старших зорганізовано однорічний торговельний курс, а на доклади приїжджали професори з Торговельної академії з Ліберця ("Райхенберґен"). Д-р Юліян Костюк очолив театральну секцію, старенький Білоґрам піднявся вести музичну секцію (духова оркестра), а проф. Терлецький — історичну ділянку.

"Українською бриґадою" почали більш цікавитися не тільки свої, але також чужинці. Французькі старшини почали заходити до нашого табору, німецький мандрівний театр "вичистив" кишені не тільки нашим старшинам, але також стрілецтву. Чехи зверталися до Бриґади про проведення трусів серед самих чехів. До нас прилучились майор Друмалик, добрий віськовий педагог, та майор Дяків, який служив у німецькому штабі на французькому фронті. Їх включено до штабу Бриґади.

До Бриґади завітав також О. Кошиць із своєю капелею, яку вітали дуже щиро, а з Америки гостював Січинський.

Під проводом майора Дрималика зорганізовано т. зв. "Відділ старшинського перевишколу" для молодших старшин, що не були ніде приділені. Від нього я дістав признання для своєї сотні, з якою я проводив вправи, а він з своїми старшинами, для мене невідомо, обсервували нас на наших зайняттях.

Про конечність та доцільність переходу гірських частин на чужу територію повинні сказати свою думку покликані до цього люди.


Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації