ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 19 лютого 2017 р.

ІЗ ЩОДЕННИКА ГЕН. КОРДІЯНА-ЗАМОРСЬКОГО

                        (Продовження після 1971 № 5, 1972 № 1, 1972 № 5-6, 1974 № 1)     


                   6.XII.1933.   Вчора відбулося перше засідання пропагандивної  секції Т-ва  Приятелів  Гуцульщини, на яке прийшли: (полк. Тадей Ружицькі, капт. Адам Ковальскі, Юрій Мацєєвскі, Вєруш Ковальскі, майор Збіґнєв Осостовіч, майор Антін Богуславскі, п-і Яніна Стшелєцка. Був і ген. Каспшіцкі. Із запропо-1 нованих не з'явився Мервін. В терені мають бути представниками полк. Норберт Околовіч, радник воєвідства з Станиславова, п. Самбор, заст. шк. інсп., п. Кольпрехт з Надвірної.

                   11.XII.1933. Рано у ген. Каспшицкого в справі національної політики в державі й війську (Полісся-Лемківщина-Гуцульщина).  

                   Наш адміністративний поділ числиться вже з ліквідацією ДОК X. (к-да Корпусної округи) видання інструкцій для молоді, що їде на Гуцульщину. Я поставив питання праці в той спосіб, що доки по наших полках не буде національностевих референтів, регулярно вишколюваних і оплачуваних, ціла робота не варта фунта клаків.*)

                  16.XII.1933.   Полювання у Дембського. Між іншим був присутній директор державних архівів, Суховольскі. Він оповідав, що "в архіві є кореспонденція російською мовою між Лосіньским, єпископом з Келєц, і генерал-губернатором, в якій є доволі багато денунціяцій. Рівнож там знаходяться акти справи Костки-Бєрнацкого, які треба добре пильнувати, бо багатьом особам, які тепер в Польщі займають високі становища, а особливо, які одержали польські відзначення, може залежати на тому, щоб усунути компромітуючі сторінки про їхню колишню діяльність".

                   18.XII.1933.    Засідання генеральського суду чести, в склад якого входили: ген. Конажевскі, ген. Дрешер, ген. Бургард-Букацкі, ген. Кутшеба і я (Заморскі). Кутшеба реферував справу ген. Ґорецького проти Євгена де Геннінґ Міхеліса**), а саме: в 1930 р., коли рішалася справа вибору Ґорецького на "презеса" "ФІДАК-у", Міхеліс написав до його контркандидата, сербського полковника Радославлевіча, що Ґорецкі не може бути "презесом", бо не був фронтовим старшиною, але тільки інтендантом; воював він по стороні коаліції, як також розбивав народній рух в Польщі, творючи Союз Оборонців Вітчизни для цілей маршалка Пілсудського. Той лист був переложений на французьку мову і розданий членам інших делегацій на кораблі, що плив до Вашінґтону. Лист той викликав загальний несмак, а з французького боку зустрівся з гострою реакцією, при чому один член делегації написав листа до ген. Міхеліса, заявляючи, що внутрішні польські політичні непорозуміння не повинні бути предметом експорту назовні.

                    Кінець-кінців, ми рішили віддати Міхеліса до суду чести. Невідомо тільки, чи він доживе до вирішення тої справи, бо правдоподібно має поважну склєрозу.

                    29.XII.1933. Капітан Ґрошек, колишній мій підвладний з часів української війни, просить мене, щоб я його піддержав у справі авансу.

                     8.І.1934. З новим роком в штабі є той сам, або й гірший маразм, ніж був минулого року. Авторитет шефа ген. штабу ніякий. Цілковита перевага адміністраційного чинника над командуванням. В тому випадку бюро загальної адміністрації з ген. Лянґнером у проводі є всім і робить з мобілізації пірамідальні "ґлупства". Задивлені у власний пупець, уважають себе за середину світа.

                     24.II.1934.    Приїхав з Річки Околовіч. Спроваджуємо гуцульський театр. Нам удалося розвинути гуцульський домашній промисл — виріб дрібних предметів, напр.: горшки, миски, касетки, рукавички, шапки і т. п. Скарбовий уряд вже зареєстрував і взявся до оподаткування того промислу.

                     25.II. Ген. Кордіян-Заморський був у Закопанім на посвяченні "Дому мистця".    Приїхав також през. Мосьціцкий з дружиною. Про цей побут у Закопанім він згадує при кінці ось так: "... А крім того жиди, жиди, жиди — то однак є каста, чи група, чи раса, котрій в Польщі добре поводиться. Рожеві випашені писки, усміхнені й повні свідомости сили гроша і безличности. Хочеться кричати "Гайль Гітлер". То стерво за 10 років нас залляє, задусить і ми зійдемо до ролі жидівських "пахолків".

                      26.II.    Був чудовий день і генерал вибрався на лещата. Хоч є легка відлига, їдуть на вершок Цирля.

                     "На вершку Цирлі жиди сидять і лежать лавами, грубі випашені Рухлі і "цибухи" вигрівають до сонця випашені "бондзюхи"."

                      В поворотній дорозі до Варшави, ген. Вєнява Длуґошевскі, який їхав з Заморським в одному переділі, оповів одну зі своїх пригод:

                      "У Каспровіча причепився до нього якийсь цивільний, який його зануджував своїми "дупарельками". Знетерпеливлений Вєнява витягнув 100 зл. і дав йому на відчепного. Гість взяв і відійшов. Тоді Швайцер і ще якийсь старшина пішли за ним. За хвилю повернулись з грішми. Вєнява перечислив і з острахом ствердив, що є 190 зл., а не 100, як він дав. На то Швайцер відповів львівським жаргоном: "Та ми не знаємо, гість віддав гроші, то ж ми й взяли". — Почали шукати за незнайомим, але показалось, що він десь зник. Не було іншої ради, як надвишку 90 зл. пропити".

                      5.III. Зимові маневри випали досить добре. Шеф штабу (майор Мєщанковскі, який недавно повернувся зі школи ген. штабу з Франції) цілі ночі пересиджував в кабареті, забавляючись з фордансерками. Що дивніше, говорив їм, що ідуть рапорти (про нього О. Г.) до Парижа, Берліна й Москви, як то польський шеф головного штабу бавився цілі ночі в "байзлю". Дивуюсь, що не рахується з упадком власного авторитету. Питав Козолубського, чи чуд у Варшаві поголоску, що Ґонсьоров-скі розводяться. Зауваживши, що Козолубський не танцює з насиланими йому дівками, сам пішов у танець.

                    8.III. Приїхали гуцули. Мають ставити "Карпатські верховинці" (Ґураля). Організатором і режисером театру є Стефан Корибутяк, родовитий гуцул — судовий урядовець в Жаб'ю. Вистава під оглядом фінансовим — повна невдача. Варшава прийняла той театр гробовою мовчанкою. Гурток наших знайомих, кількох старшин, багато військових і дітей — самі гуцули — захоплені, як діти. Ми показали їм Варшаву; прийняв їх також президент (Мосьціцький — О. Го.) Один з них, виїжджаючи, сказав, що (запис є зроблений українською мовою) — "треба зревідувати свої погляди". Повернулися очаровані прийняттям і сердечністю поляків.

                   18.III. Остання вистава українського мистецтва була заповажна, як на варшавську публіку. Закінчилась дефіцитом у сумі 1000 зл.***)

                    27.III. К.-3. описуючи розповідь Левінського про "махльойки" деяких працівників персонального відділу в справах підвищень, закінчив запис твердженням, що "Коменданта (Пілсудського) в справах персональних окружили драні" (драбуги, нечесні люди. — О. Го.)

                     4. IV. В бюрі чекають на мене Околовіч, Ковальскі, Козолубскі і Ружицкі в гуцульських справах. З доповіді Околовіча виходить, що українці збільшили свою чуйність, використовують нашу роботу і збирають плоди. Ген. Каспшицкі виявив себе підскакевичем, який розбабрав роботу, людям наобіцяв багато і нічого ніде не додержав. Словом — ми є на найкращій дорозі до компромітації.

                    З того всього постають для нашої секції такі напрямні: працюємо над вже здобутими осередками, а в першій мірі над гуцульським театром, далі над конкретною піддержкою дрібного гуцульського промислу і врешті над виданням календаря. Позатим, про існування та працю нашого товариства не розголошуємо "урбі ет орбі" (всюди, всім і кожному). Не оголошуємо ніяких комунікатів і не займаємося пропагандою лікувальних місцевостей.

                     5. IV. Заморський вислав до ген. Складковского письмо у справі дефравдації Хмєлєвского. "Уявляю собі, що то буде патик устромлений у муравлисько".

                     8.IV. Ходять поголоски про великі й засадничі зміни в уряді. Тільки Бек і Пєрацкий мали б остатись, навіть міністер військових справ мав би передати маршалок (Пілсудський) ген. Соснковському. То мені видається майже неправдоподібним.

                     Єндрей Страх мав дістатись завдяки моїм старанням до ДОК — Львів, дістав приділ на к-ра батальйону до Пінська. К-ром полку там є Завісляк, псевдо Тунгуз, по фаху муляр, здав матуру по війні, "неврастеник", брутальний. Я є певний, що вони так з собою "пожеруться", що тільки хвости остануться.

                      Полк. Гулевич, привернений в ласках, одержав дивізійну піхоту 26-ої дивізії в Скєрнєвіцах. Думають, що беручи до уваги командний склад, там розіграється ряд драматичних історій. К-р дивізії Мацкєвіч, улюбленець коменданта, дурень з православної армії, який не може стерпіти інтеліґентних людей, в короткому часі викінчив Садовского, Бортновского, Фіялковского, Камского. Командиром піхоти буде Гулевіч, чоловік в очах армії понижений комендантом, його найближчим, бо на місці співпрацівником буде Оцеткєвіч, хворобливий садист і дурень, якого заступником є здібний інтеліґентний лінюх "пеовяк" (член кол. Поль. Орган. Військової. — 0. Го.) Ґатадик, неоцінений на власну думку геній. Хіба комендант розстанеться з своїм улюбленцем і вишле його на кілька років командувати корпусом, щоб дещо відпочав перед емеритурою і наробив багато дурниць, для яких в Дивізії поле обмежене.

                     Якщо ходить про любимців, то є ще один на заході, а саме ген. Томмс, званий старшинами "ні то ме — ні то бе", брутальний і хам у відношенні до підвладних, дурний буфон, який безцеремоніяльно заховується перед зверхниками. Ненавидить дипломованих старшин, погорджує ними, але й боїться, бо їх потребує.

                      9.IV. Був я у полк. Місьонга, шефа прес. бюра, з його листами, в яких домагається впровадження змін до інструкції мобілізації старшин. Я його повідомив, що маю категоричну заборону брати яку-небуть участь у працях над мобілізацією старшин і тому, хоч на всі його пропозиції погоджуюсь, не хочу наражувати ані себе ані його, а головно мого зверхника, на гнів Коменданта, тому не можу видати ніяких письм, з чим погоджується також і ген. Ґонсьоровскі.
З огляду на конечність полагоджування тих справ, пропоную йому вияснити справу в Коменданта.

                     Старшинський корпус нашого війська очеркнув, як дуже поганий і без твердого ідейного ядра: я маю полки, в яких молодий старшина, замість набирати ідейного змісту, пересякає гнилим процесом, який розкладає старших віком старшин. В одному з полків є вже три підпоручники, кандидати на викинення з війська. Важко повірити.

                     (Та сама дата) ... Полк. Арчиньскі з пполк. (нечітке) в справі саперських таблиць. Видана є нова воєнна організація, видання таблиць є, отже, конечне. Зрозуміло, мене не треба в цьому переконувати. Дзвоню до шефа, який мені каже, що ген. Фабрици, у зв'язку з авансами, одержав від Коменданта вказівки щодо організації підчас миру; він тих таблиць не підпише, бо шкода їх видавати, якщо мирна організація зміниться.

                     Говорю про це Арчинському. Він знає про це, хоч би з тої рації, що Комендант не дав цього року ні одного авансу для саперів. Запитаний після конференції Фабрици, заявив, що ще не передумав тих напрямних і не порадився з інструкторами. Арчинський твердить, що ефект тих напрямних виявиться не скорше, як за 2 роки. Правдою є, що цьогорічний настрій серед старшин-саперів є фатальний, тому що підпоручники не одержали авансів на поручників, сапери стоять перед катастрофою персонального складу з причини старіння і браку затруднення старших командирів, які в майбутньому ніхто не направить.

                    Не краще виглядає справа з вишколом. Ніхто не знає, що ми хочемо мати з тих саперів і до чого хочемо їх ужити. Нічого, отже, дивного, що ніхто не знає, як їх вишколювати.****)

                    9. IV. 1934. Ген. Вєнява-Длуґошевскі*****) старший від мене бодай на 10 років. Уроджений в Бобовій, пов. (нечітко), тим самим мій краян. Чоловік, що має однаково багато фантазії, як і каботенства, стільки правдивого запалу, що й пози, безумовно, непересічний тип. Але великою його хибою є те, що він легко й погано впивається.

                    Я вже поминаю ряд фантастичних анекдот, які про нього кружляли, повторяю те, про що я сам переконався власними очима і вухами. За щорічним звичаєм вищі старшини варшавського гарнізону з ген. Фабрицим, 1-им віцеміністром, складають в замку свої побажання панові президентові. Зрозуміло, що не бракує і Вєняви, як коменданта кавалерії Варшавської дивізії. Того року, на жаль, прийшов "заллятий в картку". Вже під час складання побажань в посольській залі грубо висловлював різні завваги у відношенні до поодиноких старшин, брязкаючи своїми острогами. Коли закінчилося складання побажань і ми, старші, перейшли на сніданок, розпочалася правдива Содома і Гомора. Вєнява сидів поміж мною і молодим священиком Мосьціцким. Напроти нього сидів назначений канцлер єпископської курії о. Манерсберґер, від котрого на право сидів міністер пошти й телеграфів Калінські, мін. рільництва Клюковскі, мін. скарбу Завадскі, єпископ Ґавліна, п-і президентова, прем'єр Януш Єнджеєвіч. По нашій стороні, наліво від мене, сидів ген. Орліч Дрешер, хтось з цивільних достойників (чи ж Славек) і президент.

                  Зрозуміло, що всі ті, що я їх вичислив, мимоволі мусіли чути кожне слово п'яного Вєняви, який розпочав розмову гратулюючи о. Манерсберґерові, а опісля перейшов до справи обмацування жінок. Жертвою став о. Мосціцкі, від якого Вєнява бажав дізнатися, чи він мацав жінки, чи ні. Я мав нещастя його успокоювати, прохаючи, щоб він говорив тихше, бо п. Президент все те чує. На те Вєнява мені відповів, що його генеральський стаж є довший, ніж президентура президента. За порадою ген. Дрешера я перестав його упоминати, бо то Вєняву ще більше роздражнювало.

                    Коли Вєнява завважив, що мін. Клюковскі зміряв його гострим поглядом, він звернувся до нього з запитом: "Замість так гостро глядіти на мене, скажи краще, як то ти робиш, що над столом видно те, на чому ти повинен сидіти?" Не одержавши ніякої відповіді, бо ніхто не бажав тягнути чорта за хвіст, але побачивши, що прем'єр розмовляє з дружиною президента, Вєнява сказав досить голосно ніби до мене: "То мусить бути досить інтеліґентна розмова, вона (глупа) дурна, а він попросту кретин; подивись на його уха". Дійсно, вуха нашого теперішнього прем'єра відстають, проте він є людина дуже мудра.

                     Маршалок Світальські любить оповідати жарти і за кожним разом голосно і глуповато сміється. Цим разом він також щось там оповів і сам почав сміятися, а з чемности сміялося і найближче товариство. Не сміявся тільки єпископ Ґавліна. Це завважив Вєнява і сказав: "Пане біскупе, (щось в роді "пане капітане." — О. Го.), ваша кар'єра страчена". — "Чому?" — питає єпископ. "Тому, що п. маршалок оповідав дурні жарти, а ви не сміялися".******)   
                           

________________
                   *) На перший погляд можна було б розуміти, що він старається прийти з моральною допомогою воякам непольської національности що, однак, було б далеке від правди. Ген. Заморський не мав до тих національностей ніякої симпатії, а вся праця була подумана на денаціоналізацію.

                      Підчас останньої війни поляки дуже обурювалися, коли німці "творили" племена ґуралів чи мазурів. Виглядало, що німці покористувались були польською тактикою, при помочі якої відривали від українства лемків, бойків, а головно гуцулів. (О. Го.)


                   **) Євген де Геннінґ Міхеліс, генерал рос. армії, після вибуху революції в 1917 р. зорганізував з польських вояків і старшин кол. царської армії ІІІ-ий Польський корпус. В незалежній Польщі був деякий час предсідником Воєнної ради і віце-міністром військових справ, також не належав до прихильників політики марш. Пілсудського. Той запис яскраво вказує, які були великі внутрішні непорозуміння між поляками, що довели аж до такої несмачної денунціяції перед неполяками. (О. Го.)

                   ***) На жаль не пояснив ген. Заморські в чому та "поважність" полягала. На мою думку, це був пасивний опір польських шовіністів у відношенні до тої вистави. О. Г.


                   ****) Я спеціально навів досить багато цікавого запису в щоденнику, що відноситься до військових проблем. Вже з тих мінімальних записів можемо зорєнтуватися, який стан існував на найвищих щаблях польської військової адміністрації. В такому майже стані поляки з своїм "моцарствовим" наставленням вступили у війну з німцями. Польська історіографія нерадо віднотовує в історії своєї прогри власну непідготованість. Все є краще складати вину на когось. Коли зважимо, що ще гірше представлялась внутрішня політика, головно у відношенні до національних меншин — то деклямація про "моцарствовосьць" виглядає на неповажну мегаломанію.

                        Видно, що ген. Заморський мав дещо більше часу, коли описував "пригоди" ген. Вєняви Длуґошевского так детально. Презид. Мосьціцкі, після письмової резиґнації, на нараді в Кутах 17 вересня 1939 р. назначив був одним із кандидатів на еміґраційного президента. Вєнява в той час був польським амбасадором при Ватикані. Акцію проти його кандидатури повів був ген. Сікорскі і закінчив її успішно. Ген. Вєнява Длуґошевскі поповнив в Нью-Йорку самогубство.

                    *****) Тут автор помиляється, бо Болеслав Іґнаци Вєнява-Длуґошевскі народився в селі Максимівка в Україні (22 серпня 1881 р.), по професії лікар; в часі війни служив у Леґіонах Пілсудського, а по війні був комендантом 2-ої Дивізії кавалерії; від 1938 р. амбасадор, спочатку в Римі, а потім на Кубі, з рамени еміґраційного уряду. 1942 р. поповнив самогубство в Нью-Йорку.
                    ******) Можна собі уявити, скільки то ще кращих історій ходило про Вєняву. Вказує це також і на моральний стан військової верхівки. У цьому зшитку щоденника є записаних багато скандальних історій, дефравдацій (Хмилевського), але вони для нас мало цікаві. (О. Го.)
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації