ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

понеділок, 31 травня 2010 р.

ПРО ДЕЩО МАЛОВІДОМЕ ВІДНОСНО ДИВІЗІЇ „ГАЛИЧИНА"

Роман КОЛІСНИК 
            
                               Дивізія „Галичина" - це унікальне явище. Бо така собі звичайна дивізія, без геройських подвигів, створена з українців і названа проти їх волі „галицькою", зайняла таке визначне місце в післявоєнній публіцистиці. І тим самим популярності?..

                                Про неї написано дуже багато книг, статтей, оцінок, опіній англійською, німецькою, еспанською, російською, польською мовами, створено фільми - правдиві і фальшиві - інтернет повний світлин, пропаґандивних афішів і статтей. Також нахабних невиправданих або брехливих нападів. Величезна більшість позитивно представляє Дивізію та її вояків.

Чому?

                               Багато залежить від поширення відомостей, тобто пропаґанди. І так першу „пропаґанду" зробив для Дивізії Сталін зараз після війни на конференції у Потсдамі, вимагаючи від англійського прем'єр-міністра Черчілла видачі дивізійників, що були в той час у таборі в Італії. Про Дивізію Черчілл почув вперше. І від того часу вісті про Дивізію сипалися, як зерно з діравого мішка. Були й серйозніші причини, а найважливіше це те, що то була єдина українська дивізія у Другій світовій війні, яка колола гостро, як колька спину, ворогів українства.

                              Ось деякі дані про Дивізію, які часто перекручують або пишуть протилежне. І то навіть українські історики. Наприклад, В. Косик.

                               Твердять, що проф. Володимир Кубійович став ініціятором Дивізії. Написав навіть прохання в тій справі до губернатора Галичини Вехтера у Львові. Дійсно, проф. Кубійович старався про створення не дивізії Ваффен СС, а військового українського з'єднання. І писав у тій справі не до Вехтера, а до генерал-губернатора Ганса Франка у Кракові. Однак не отримав жодної відповіді.

                                Ініціятором був Вехтер. Бо прийшов до переконання, що тогочасна німецька політика на Сході Европи, без участи й прав ненімецьких народів, принесе крах Німеччині. Тому він найперше добивався дозволу на творення української дивізії. Але Гіммлер вперто наполягав, що вона буде „галицька" в рамках військ СС. Це затвердив і Гітлер, бо без його дозволу нічого не робилося. Перед проголошенням творення Дивізії Вехтер звернувся до проф. Кубійовича, провідника Українського Центрального Комітету, єдиної леґальної української організації у Генеральній Губернії, про підтримку, даючи до зрозуміння, що німці створять дивізію й без участи УЦК, але тоді українці не матимуть жодного впливу на її вояцтво. Це було можливим, бо німці вже проводили в Галичині т. зв. „дикі набори" до своїх військ. Після наради з іншими організаціями, головно з ветеранами Визвольних змагань, УЦК погодився підтримати творення Дивізії. Тоді українська сторона висунула певні вимоги, які Вехтер не всі прийняв, бо не мав на це повноважень. Але деякі були прийняті, напр., українським греко-католицьким священикам дозволено бути капелянами в Дивізії. Також створено Військову Управу.         

Завдяки Дивізії були деякі користі.

                               Дивізія дала можливість патріотичній молоді до певної міри вибирати своє майбутнє. А воно було: йти в УПА, яка не могла прийняти більшої кількості добровольців; бути покликаним до будівельної служби на тяжкі роботи; бути вивезеним на роботи в Німеччину, що була під постійним бомбардуванням альянтів; чекати на прихід більшовиків і загальну мобілізацію. Це стало критичним після приходу більшовиків до Галичини на весну 1944 р. На засіданні Військової Управи 21 червня 1944 р. зголошено новий наплив добровольців. „Переходять навіть фронт і йдуть у Дивізію". „З Бучаччини вже є добрий полк , - звітував сот. Володимир Марків, уповноважений ВУ на Бучаччину.

                                Добровольців до Дивізії ніколи не бракувало. У Запасному полку зареєстровано від червня 1944 до квітня 1945 - 20 тис. добровольців.

                                Інша користь - це та, що дозволила багатьом українським діячам і патріотам виїхати на захід у транспортах, організованих ВУ і УЦК, і так врятуватися від каторги, а то й смерти перед совєтами. Також так склалося, що підчас дислокації Дивізії у Словаччині, було врятовано багато українських біженців, яких комуністичні партизани захопили. І, врешті, на заході опинилося понад 15 тисяч молоді з Дивізії, що сильно скріпило діяспору, бо велике число з них осягнули вищу освіту й стало у проводі й активі еміграції.**
                                 
Щодо загально прийнятої назви „СС Дивізія Галичина".

                                 Чужинцям у військах СС Гіммлер заборонив називатися СС-манами. Він твердив, що вони тільки тимчасово служать у військах СС. Замість ,,СС-ман", чужинців та їхні формації називали „Ваффен". Наприклад, назва німецької дивізії почаналася: SS-Panzerdivision... А українська чи пак галицька: Waffen-Grenadierdivision... Так само називали військові ранґи. Німець був SS-Unterscharfuehrer, а український десятник -Waffen-Unterscharfuehrer. (Військо СС мало свої особливі назви ранґів, відмінні від вермахтівських). В українському розумінні така практика виглядала нікудишня, а навіть смішна, бо як переложити, наприклад, підстаршинську ранґу Waffen-Unterscharfuehrer: „Збройний десятник"?

Назви Дивізії.

                             Напочатку Дивізія називалися „галицька ч. 1", але в листопаді 1944 її офіційно дозволив той же Гіммлер переназвати на „українську ч. 1".

Закидають, що вояки Дивізії присягали вірність Гітлерові.

                             Українські вояки, як і вояки інших ненімецьких формацій, присягали послух
 головнокомандувачеві збройних сил, яким у той час був Гітлер, з додатком: „у боротьбі проти більшовизму". Вермахтівці присягали головнокомандувачеві і канцлерові (голові німецького уряду). Знову ж німецькі „СС-мани" присягали вірність особисто Гітлерові.

                               Наприкінці війни Дивізія вийшла формально з лав війська СС, коли генерал Павло Шандрук заприсягнув її вояцтво на вірність українському народові й назвав 1-ою Українською Дивізією Української Національної Армії.

Чому така назва: Українська... Української...?

                               Бо в той час ген. Шандрук переговорював з Білоруським Національним Комітетом щодо переведення 1-ої білоруської дивізії з військ СС доУНА.
                                                                                     .
Злочини, приписувані Дивізії.

                                Провірювали Дивізію різні комісії західних держав, включно з канадською Комісією під головуванням судді Жулья Дешена. Вислід: всі ствердили, що нема жодних доказів про злочинність Дивізії.

                               Совєтські чинники, поза пропаґандою, не подали ані одного випадку злочинної поведінки дивізійників. На вимогу видачі, у відповідь їм, цей факт підкреслювали західні власті.

                                Зрештою, дивізійникам дозволено леґальну еміґрацію до усіх держав на Заході, включно з Канадою і США.

Трагедія під Бродами.

                                Ходили різні чутки: пропало 15 тисяч українського цвіту, німці невишколених вояків Дивізії післали під Броди як гарматне м'ясо ітеде. Насправді під Бродами було 11 тис. вояків (полки мали по два батальйони), яких вишколювано цілий рік, і її озброєння для такого типу дивізій - було модерне.

                                З-під Бродів до Дивізії повернулося понад три тисячі (Польово-запасний батальйон не був оточений). У совєтський полон попало понад 2 тис, як було подано в тогочасних радянських часописах. До УПА перейшло прибл. 3 тис, що подано на конференції в Києві 1992 р. з нагоди 50-річчя створення УПА. Полонених дивізійників при переслуховуванні СМЕРШ-ом розстрілювано на місці. Тому деякі перебиралися у вермахтівські уніформи й змішалися з німецькими полоненими та повернулися до Німеччини, коли німців звільнювано.

                              Деякі змішалися з населенням, яких згодом сексоти видалали.

                               Деяких мобілізували до Червоної армії. Бодай двом вдалося повернутися до Дивізії з фронту. (Олег Островський написав спомин Водила молодість. Василь Петровський написав спомини: „До історії 4-го полку").

                               Геврик Григорій, учасник боїв під Бродами, став героєм СРСР.*** У Дрогобичі стояв його пам'ятник, який здемонтовано влітку 2009 року.

                               Все таки, в 1992 році Галицьке Братство начислювало коло тисячу членів, хоч не всі дивізійники вступили в його члени.

                               Для порівняння українських втрат по другому боці фронту: мобілізованих українців при приході совєтів брали й часто уже через тиждень неозброєних і часто неуніформованих, посилали у перші хвилі наступу проти німців. О. Довженко дивився один раз на таких „чорносвитків" (в цивільному одязі) у наступі й... заплакав. А відомий радянський письменник Анатолій Дімаров вважає, що в Украні було два масштабні геноциди -1932-33 і коли радянські війська визволяли УРСР.


Яка сьогодні ситуація в Україні?
                  
                              Упівців і дивізійників не визнано ветеранами Другої світової війни. Зате було визнано, очевидно для пенсії, приблизно 12 мільйонів „ветеранами Великої вітчизняної війни і праці", включно з каґебістами й карателями українських патріотів. Ходив жарт, що ветеранами війни вважають усіх, які були народжені в Україні до 1945 року. Їх очолював член ЦК СРСР і КПУ росіянин, генерал-лейтенат Іван Ґерасімов (нар. 1921 р. Башкирський АР СРФРС, помер 2008 р. в Києві). Тепер Організацію ветеранів України очолює комуніст Петро Цибенко (нар. 1949 р.). Вчитель Цибенко є уже „поствоєнний ветеран". Під час останніх президентських виборів рада Організації офіційно заявила, що підтримує кандидатуру Комуністичної партії Петра Симоненка.

                                Від 1997 року існує Всеукраїнське об'єднання ветеранів, до якого належить теж Братство кол. вояків 1-ої УД УНА. Його очолює академік Ігор Юхновський. Основна мета Об'єднання - осягнути примирення між усіма ветеранами Другої світової війни в Україні.

                                Володимир Малкош, голова Станиці дивізійників в Івано-Франківську, писав, що влада в незалежній Україні поставилася до дивізійників гірше, ніж комуністи. Бо указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 вересня 1955 року дивізійників було амнестовано „як ізммєнніков Родіни".

                                 А щодо президента Ющенка. Коли його запитали про УПА і Дивізію, він відповів: Та що ви, це небо і земля!

                                  Але останній головнокомандувач УПА Василь Кук, немов Президентові у відповідь, в лютому 2007 року, заявив:

„І УПА і дивізійники боролися проти совєтської комуністично-більшовицької чуми, яка ордою сунула на Україну. Безумовно, треба знати різницю поміж УПА і дивізією „Галичина", але треба трактувати їх однаково, як героїв України. Указ Президента України В. Ющенка 879-2006 від 14 жовтня 2006 року проливає світло на відтворення справедивості стосовно воїнів УПА, але, на мою думку, це треба розуміти, що повинна бути відтворена історична справедливість стосовно всіх учасників національно-визвольного руху в Другій світовій війні, в тому числі повинні бути й дивізійники".****


Часи міняються.

                                  У Тернополі є „Вулиця вояків Дивізії Галичина"; В Івано-Франктвську - дві вулиці: „Української Дивізії Галичина" і „Дмитра Паліїва". В Україні Дивізія тепер набирає популярности, особливо серед молоді. Дивізійний левик став „класним".

 _________________________________
* Д-р Василь Верига у книзі За рідний край, за нарід свій. (В-во ім. О.Теліги, Київ, 2006) зібрав короткі дані про понад 900 кол. дивізійників, які відзначилися у діяспорі.

** Володимир Ґоцький: „Рекрутський кіш "Вісті комбатанта, ч. 5-6,1993.

*** Народився 30 листопада 1925 року в Дрогобичі. Був мобілізований до Червоної армії, в якій став командиром чоти кулеметів. Згинув 29 березня 1945 року.  29  липня 1945 року був   нагороджений  званням  Героя Радянського Союзу.

**** Див. Військо України, ч. 10, 2008. Див. новий указ Президента Ющенка, ст. 16.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації