ДОКУМЕНТИ З ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ

З АРХІВІВ МИНУЛОГО    

Упорядкував д-р Степан Ріпецький

(Мова і правопис зберігаються з оригіналу)

                               Жовтень 1914. Автобіографічна нотатка сотника УСС Івана Коссака, зокрема про бойові дії його сотні в Карпатах в місяці жовтні 1914 р.

                                                     Автобіографія сотника Івана Коссака

                                    Народжений в Дрогобичі 11 вересня 1876. Професор учит. семинарії в Чорткові, голова "Сокола" области Чортків, голова "Сільського Господаря", директор кредит. тов. "Народний Дім", основник укр. прив. гімназії в Чорткові, перевів стрілецьку організацію в Чортківщині, а в дні інвазії мос: ковської в Чорткові — пробився з 200 чортківськими стрільцями через Бучач, Станиславів до Стрия, місця загальної збірки УСС. ("Волося ясне, очі пивні, 10. IX. 1914 іменов. сотником УСС". З Гол. Книги УСС).

                                   1. X. 1914 сотня під моїм проводом стає в бойову лінію на північ від Сваляви (Закарп. Україна). 14. X. сотня перша переправляється коло села Тишівниці через ріку Стрий, обсаджує верхи на лівім березі і хоронить переправу через Стрий 129-ої бригади. Відтак сотня приділена до відділу "Нахріхтендеташма", що стоїть під командою отамана Грицька Коссака — переходить через Орів, Урич, Східню, Борислав, Трускавець; Стебник, Гаї. 19. X. сотник І. Коссак з 8 уланами, щоб основно пізнати московські сили і позиції, старається через Стебник, Солець дістатися до Дрогобича (рідного міста). На Гірці під Дрогобичем сотня І. Коссака з 8 уланами розбиває сотню донських козаків і в неділю о год. 11-ій в полуднє сотник І. Коссак в'їзджає бравурно до рідного міста Дрогобича, витаний ентузіястично населенням цілого міста. Освободжує полонених австр. вояків, між ними 5 УСС. Конферує з управою міста і збирає дуже важні відомості про силу і позиції ворога. (Відвідує стареньких родичів).                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    

                                В два дні опісля бере участь в битві під Дрогобичем, де УСС під проводом отам. Г. Коссака добули московські позиції і зайняли лівий беріг Тисьмениці.

                               В кілька днів опісля в великій битві під Дрогобичем стоїть зі стрільцями на лівім крилі 129 бригади на узгірях між Губичами і Держичами, маючи проти себе кілька батальйонів російської піхоти і 2 сотні козаків. Зручним і рішучим маневром рятує сотню від загину, боронячи опісля спільно з батальйоном ляндштурми відвороту цілої бригади. В битві під Уличним боронить моя сотня відворот разом зі сотнею Букшованого.

                             1. XI. 1914 приділений до штабу 129 бригади, як ординансовий офіцер.

                                                                                                      Архів УСС. Оригінал.


                                  УСС в Карпатах, листопад-грудень 1914 р. Лист полоненого російського солдата-українця, Дмитра Шабали, до Українського Січового Стрільця, Степана Ріпецького із сотні Дідушка, писаний з австрійського табору полонених в Кніттельфельді дня 8 грудня 1914 р. на фронт в Карпатах.

                                                                                                               Кніттельфельд, 8 декабря

                                   Шановний Друже!
                                   Звідси, з полону пишу я вам другого листа, од вас же не одержав ні одного; се я собі пояснюю тим, що першого листа я віддав, щоб вкинути в почтову скриньку в непевні руки: а се я зробив тому що самому, не знаючи німецької мови, не можна було попрохати кого небудь вкинути в почтову скриньку, так мусів віддати нашому полоненому жидові, щоб той попрохав цивільних людей на сю послугу. У нас в лагерях є почтова скринька, але тут кожен лист передивляються московські товмачі, позаяк листи звідси всі пишуть в Росію. Віддать же листа їхній операції я не хтів, бо там були висловлені думки за котрі мені в Росії загрожує арешт, а то ще вони могли би його знищити.

                                     В тім листі я Вас прохав, щоб ви, коли маються в Вас або в Ваших товаришів не потрібні Вам книжки, або хоч старі числа часописів, переслали нам для читаня, за що ми будемо дуже вдячні. А то тут страшенно нудно сидіти склавши руки і чекати на їжу. Та і взагалі се мені найзручніший мент набіратись свідомости, котрої маю не много, і з котрою може
я бувби більш корисніший рідному працюючому людові. Крім мене тут читачів знайдеться досить. Раніш я мріяв передплатити газету і навіть в листі до Вас я запитував: скільки буде коштувать передплата на місяць? І прохав також, переслати її адресу. Тепер же не маю за що передплатити, позаяк спершу їжі ми одержували за мало то приходилось докуповувати хліба: таким чином я витратив гроші на котрі мріяв передплатити ґазету.

                                    Тут є багато українців полонених, з російської України свідомих, із них суть вчителі народні, і взагалі люде інтелігентних посад. З деякими мені часто приходиться говорити з приводу того, під чією владою нам Українцям краще і легше здобути волю і самостійність. Я їм довожу, що краще під Австрією, позаяк ми тут позбулисьби денаціоналізації, котра так стоїть упорно на нашім шляху до культурного розвитку і презавзято піддержується кацапським ярмом. Вони ж доводять мені ніначому не стоючи твердо, що краще під Росією добитись собі прав, припускають навіть і революційний переворот в Росії; забуваючи зовсім про шибениці і про те, що всякий, хто здумає прилюдно забалакати про волю, той рискує житям, а хоч принаймні загрожує йому засланя, каторга, а найменше так се декільки років вязниці. (Я не кажу, що в Росії революція неможлива, вона можлива, але з многими жертвами, і не їхні інтелігентні плечі винесуть ввесь тягар її, а плечі працюючих фізично пролетарів, за допомогою (з розумового боку) людей інтелігентних, котрі ввесь час працювали над зорганізованєм робітництва). Вони мене доводять до обурення: бояться й думками розлучитись з тією нацією, котра не хоче вважати нас нацією, а наш національний рух сміє взивати затією "кучки мазепинців". Та не тільки так на нас дивляться ріжні московські ліберали, а й робітництво їхнє, чи краще сказати московські с. демократичні робочі партії не припускають нам права на самостійність і на національно-територіяльну автономію (через що в останні часи загострились відносини наших і їхніх робочих організацій).

                                     Я стою на своєму завзято, але за браком свідомості мені приходиться важко, позаяк вони ж таки "переступили поріг" вищої від мене освіти, де чому більше від мене знають.

                                     Недавно знайшов тут лікаря Українця з Галичини і маю маленьку надію діставати в його українські газети, бо він хоч і носить вчителям газети, але в їх вже мені взяти трудно, позаяк з всіх ними одержаних газет я насилу взяв у їх одне найстарше число, тай те порване, останіж не відомо, де вони й поділи. (Мушу зауважити: вони в окремому помешкані і раніш мене познайомились з лікарем). Маю надію познайомитись ще тут з галичанськими Українцями.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      

                                                                                                       З пошаною                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 
                                                                                                                                Дмитро 
                                                                                                                                           
                                         Дмитро Шабала, полонений в листопаді 1914 р. стежею УСС сотні Дідушка на фронті в Карпатах коло села Климець. Походив з Катеринослава, робітник, свідомий українець, член Укр. Соц. Демокр. Партії. В полоні став передовим організатором українських полонених. В 1915 р. був висланий Союзом Визвол. України потаємно на Україну, як емісар, для зв'язку з провідниками українського руху. Правопис листа справлено.

                                                                                                      З архіву С. Ріпецького, оригінал.                                                                                                                                                                                                                                                                                

                                        19 вересня 1915. Протест старшин Леґіону УСС проти виступу мадярського політика, графа Дюлі Андраші, на сторінках віденського щоденника "Neue Freie Presse" з дня 12 вересня 1915 р., з пляном утворення польської держави з включенням в її склад цілої Галичини і частини українських територій кол. Росії.

                                                                                             Місце постою Українського Легіону,
                                                                                                          дня 19 вересня 1915

                                     Ваша Ексцеленціє, Вельмишановний Пане Графе!
                                     Серед щоденних зайнять у наших воєнних обставинах мало остається нам часу на прочитування преси.

                                     Та однак Ваша цінна стаття, п. з. "Польське питання", що появилася в "Neue Freie Presse", з 12 вересня ц. р., так своєю правильною аргументацією, як також і тим, що вона порушила найбільш вітальні проблеми української нації, на довший час полонила нашу увагу та довела до довготривалих дискусій серед старшинського корпусу та серед інтеліґентних стрільців, що творять 80% Леґіону Українських Січових Стрільців.

                                     Всі ми згідні в тому, що Ви, Вельмишановний Пане Графе, теперішнє політичне положення з його неминучими наслідками якслід розвинули й оцінили.

                                     Зовсім слушним являється твердження, що забезпечення Середньо-европейських держав з рівночасним удержанням миру в Европі залежить від ослаблення Росії в теперішній війні.

                                     Правдою є також, що в часах загальнообов'язкової військової служби годі числити на революцію більшого формату. Не дається однак вкінці заперечити, що невідповідною поведінкою можна національні ідеали прогнати на ворожу сторону та викликати в майбутньому невпинні непорозуміння. А що в нас нуртують такі самі погляди, дозволяємо собі звернути увагу Вашій Ексцеленції на те, що правильність вище згаданих поглядів повинна захопити значно ширші кола, як це сталося у Вашій цінній статті.

                                      Тут мусимо заявити, що ми з найбільшою увагою слідимо за кожним голосом угорських державних мужів, що своєю працею в такому короткому часі принесли своїй рідній угорській державі неоцінені здобутки, а це головно з того часу, коли ми, — майже від року, — обороняємо в Карпатах своєю кров'ю границі Угорської держави разом, плече об плече, з угорськими вояками та користуємося її правом гостинности.

                                     Ваша Ексцеленція не візьмуть нам цього за зле, коли ми по-вояцьки, отверто й гідно займемо поставу до того місця Вашої цінної статті, що порушує життєве питання українського народу, а саме тої його частини, що замешкує більшу часть Галичини, цілу Волинь і Холмську область та, — згідно з Вашою пропозицією, має знайтися і остати в границях майбутнього польського державного новотвору.

                                      В цей спосіб змішаються два національні елементи, що ніколи не могли й не можуть себе взаїмно знести, а їхнє співжиття в колишній польській державі спричиняло безупинні конфлікти, які розкладали цю державу та стали вкінці головною причиною її упадку.
Ці два національні елементи ніколи не дадуться стопити в одну цілість, бо вони в своїй історії, релігії, в своїй культурі, мові та своєму побуті й економічній структурі, а вкінці у своїй, віками виплеканій, воєнній традиції стали в своїй основі супроти себе різно і ворожо настроєні.

                                   Як важко український елемент піддається асиміляційному процесові, стверджує історична дійсність, а саме, що на протязі півтисячки літ співжиття (з чого 400 літ у спільній державі) українська погранична полоса виказує польського елементу лише 2-4%.

                                   Насильне пов'язання цих двох національних елементів мусіло б спричинити упадок цього польського державного новотвору вже в самих його початках, і це не принесло б ніякої користи ані польському, ані жадним іншим середньоєвропейським народам.

                               Цю похибку використала б російська політика та зачала б свою розкладову підривну роботу не лише в новому польському державному новотворі, але також, — немов через міст, — в інших сусід них слов'янських народів.

                                 Росія вже й тепер зачинає при помочі різнородних півофіційних чинників звертати увагу на українське питання, що його давніше з цілою рішучістю поборювала. Звернім увагу на засідання Думи та на різні конгреси в Росії.    

                                  Впрочім бажаного ослаблення російського колоса не осягнеться ані при помочі відірвання польських провінцій, ані при помочі відірвання невеличкої частини української території від Росії, про що зовсім слушно — натякає Ваша Ексцеленція.

                                   В такому виді створений польський державний новотвір мусів би ґравітувати до Росії, а то з економічних і політичних причин.

                                    Індустріяльна Польща мала б в аграрній Росії свій природний простір збуту. З другої сторони мусіла б політика майбутнього польського державного новотвору йти рука-в-руку з політикою Росії, а то з тої простої причини, щоб Росія не підпомагала в розвиткові українського питання в його границях. Вкінці новий польський державний новотвір стоятиме в природному спротиві й боротьбі з німецьким райхом за Балтійське море.

                                      Змушена цими обставинами, в такому вигляді Польща навіть проти волі й плянів своїх творців, а навіть проти своєї формальної злуки з осередніми державами, цілими століттями тяготітиме до Росії й там добачуватиме свій ідеал у злуці з нею аж до часу повного злиття українців тут з поляками, а там з москалями. Маймо на увазі зміст і ціль Андрусівського договору, що його заключила Польща з Москвою 1667 р., повну зависимість Польщі від Росії від часу діяння цього договору та вкінці повний розвал польської держави.

                                     На основі цих історичних подій можемо зрозуміти в цілій своїй величі трагічні наслідки тих похибок, що українську націю, яка із-за свого географічного положення, економічної структури, як також із-за своїх політичних аспірацій мусить жити в тісному зв'язку з центральними державами, або зовсім поминається, або з великою шкодою для народів Центральної Европи віддається на поталу полякам і москалям.

                                      Того роду помилки бувають лише тому можливі, що на відносини у Східній Европі з призвичаєнням споглядається крізь польські, або російські окуляри та оцінюється їх на основі польських, або російських інформацій.

                                      Звертаючи увагу Вашої Ексцеленції на недавну появу історичної праці проф. Ст. Рудницького п. з. "Україна й українці",

                                                                       остаємо з правдивою до Вас пошаною
Д-р Осип Назарук                                                                                     Д-р Мих. Новаківський                                                                                                                                                                                                                         
підхорунжий                                                                                                  посол до Гал. сойму
                                                                                                                                                                                                                   
                                        Цей протест винесли старшини УСС на своїх зборах, що відбулися в Коші УСС дня 19 вересня 1915 року.

                                        Переклад з німецької мови. Оригінальна копія в Архіві УСС.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          


                                        29 листопада 1918. Номінаційна грамота Державного Секретаріяту Військових Справ Західньо-української Народньої Республіки, з дати Тернопіль, 29 листопада 1918 р. за підписом полк. Дмитра Вітовського, яким іменовано проф. Івана Боберського — четарем.

ч. 47.
                                       До Івана де Боберського, референта Письменничого Відділу Державного Секртаріяту Військових Справ — Тернопіль.

                                       Тернопіль, 29 падолиста 1918.

                                        Нинішною грамотою іменую Івана де Боберського четарем Українського Війська.
                                        Державний Секретаріят Військових Справ.
Печатка Д.С.В.С.
                                                                                                                         Вітовський
Архів УСС. Оригінал.

                                    Січень 1919. Звернення полковника Дмитра Вітовського, державного секретаря військових справ, до українського вояцтва з нагоди рішення Української Національної Ради в Станиславі з дня 3 січня 1919 р. про злуку земель Західньої Української Республіки з Східньою Україною.

                                                                        ЖОВНІРИ!

                                     Після чотирьох з половиною років муки, ридання і жалоби сповнилась народня воля! Зі сльозами радости сповіщаю Вам велике слово: Вчера упав кордон між українськими землями і від вчера ми всі вже громадяне великої Народної Республики.

                                     Українська Національна Рада ухвалила у Станіславові однозгідннми оплесками злуку всіх земель західної Української Республики з наддніпрянською Україною!

                                     За що гинули на крівавих судах батьки, діди і прадіди наші, за що проливали кров століттями покоління за поколіннями, за що скородили ребра ворогів герої від пятьсот літ і не діждалися, сходючи до могили без просвітку — те присуджено діждати нам під велику годину народження нового світа!

                                     Ще хвиля кривавого зусилля — і слово станеться ділом! З крові і пожежі та руїни встане велика Україна, що принесе Вам землю і волю!

                                                                  Жовніри Укр. Нар. Республики!

                                     Землю і волю присуджено Вам добути, або дома не бути! Вороги наші пани Ляхи хочуть загарбати нашу землю, наші села, наші лани і прилучити до своєї Польщі, цеї тюрми робочого люду! Вони палять наші села, рабують наші маєтки, мордують батьків, сестер, дітей Ваших без пощади, без спожаління і без милоосердя! І кричить до Вас кровавим плачем вся поневолена країна: Ратуйте нас із каторги найтяжчої неволі!

                                      І очі цілого Народу звернені на Вас, жовніри Української Народної Республіки! У Ваших крісах, у ваших багнетах, у ваших скорострілах лежить наша воля і слава, або ганьба і неволя довічна!

                                     А тепер хай гордість громадян великої держави завітає у Ваші серця і всякий скаже собі по приміру батьків наших, що гинули на кострі, сміючись, у бою: Краще в полі порубаним бути, як уступити перед неситим панами Ляхами! Тепер або ніколи!

                                    Тепер, або ніколи — приналежати нашим землям до великої України, де буде усему народові робочому земля і правда і воля!

                                                          Або рай на Вкраїні, або пекло в Польщі!

                                    Що буде з нами, — рішиться кровю і залізом! Кровю і залізом мусите рішити, що буде з нами — мусите рішити Ви, жовніри, без страху, без надуми і без вагання!

                                     Кожен з Вас тям, що зложив Ти присягу Українській Народній Республіці жертвувати кров і кість свою за волю, за правду, за щастя дітей своїх навіть серед голоду і холоду! Серед голоду і холоду мусиш побідити тих, що обдерли тебе з одягу і хліба — щоби діти твої не гинули з голоду і холоду "на своїй несвоїй землі!"   

                                       І хто впаде з Вас, того імя не вмре, не загине, вічно горітиме у памяти Народу імя кождого, що погиб у боротьбі за волю!

                                      А хто схилиться зранений серед кровавого поля, тому серед слави до смерти Нарід подасть підмогу, щоби жив він без журби, без муки, без трівоги про завтра!

                                      Хто ж вийде ціло, того чекає честь і слава бути першим між першими визволеного народу!

                                     А всі діти Ваші славитимуть Вас і обсиплять квітками кроваві чола Ваші і благословитимуть Вас вольними устами, що Ви здобули їм землю і волю з пятьсотлітної тюрми лукавого польського панства!

                                     Нехай же не буде між Вами ні одного млявого ні втомленого, нехай ніхто не задрімає ні засне та не уступить перед боєм з кровавого поля, поки не здобудем земель наших, загарбаних нам Ляхами!

                                     Відвага мед пє, а кайдани тре, та про побіду рішає послух, порядок і сповнення приказу тих, що кермують ділом!

                                     Кожен з Вас, на якім небудь місці поставлено Тебе, мусиш підчинятися дисципліні, удержувати порядок і виконувати прикази старшини без критики, без відклику, без проволоки! На кожнім становищі від сповнення кожного приказу може рішитися для нас "доля величезної війни", — в руці кождого з Вас лежить щастя, або горе цілих поколінь Твоїх сестер дітей, і родичів Твоїх, український жовніре! Не за царя воюєш Ти, а за своє добро за свою правду, за свою державу!

                                    І ми віримо, що Ви постоїте як оден муж твердо, рішуче, непохитно за правду і волю і здобудете землю своїм дітям та увінчаються Ваші чола вінцями повної побіди! Недалека хвиля, що усі землі українського народу зіллються в одну державу і у весільнім вінку України не бракне листочка ні з одної української землі! А тоді щойно зі збірної душі намученого українського люду вирветься велика пісня:

                                           Радуйся, радуйся з'єдинена Українська Земле!

Державний Секретар військових справ:

Вітовський в. р. 

Архів УСС. Ориґінал.