ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 25 грудня 2011 р.

ДОЛЯ ППОЛК. І. РЕМБАЛОВИЧА

                  Про пполк. І. Рембаловича ми випустили листівку, спеціяльно присвячену його життєпису. (Див.„Герой Базару - підполковник Іван Рембалович", "Вісті комбатанта", ч. 1, 2002, ст. 45 ). Але після прочитання книжки М. Андрусяка „Брати грому" і розмови з ним та колишнім сотенним УПА М. Симчичем, прийшлося розповіді п. Вардзарука і п-і Свистульницької вважати недостовірними. Розмова в Києві з істориком В. Сергійчуком, ознайомлення з документами київського архіву, розмова в київському Головному Управлінні СБУ, звернення до Івано-Франківського і Київського СБУ, звернення до Івано-Франківського обласного прокурора не дали нічого. Тоді я звернувся до головного прокурора України п. Васільєва (за рекомендацією Івано-Франківського облпрокурора), але той знову повернув заяву в Івано-Франківськ. Із останнього листа виникає, що наше покоління ніколи не познайомиться з особистою „справою" І. Рембаловича. Бо хто з нас проживе ще майже 25 років, або 75 років від рішення суду. Із власної практики і досвіду знаю, як „органи" МГБ і НКВД проводили слідства і допити І. Рембаловича, тоді 53-х річної, двічі пораненої хворої людини. Мені вдалося неофіційно довідатися про це, що в в архіві СБУ в Івано-Франківську написано, що робив І. Рембалович в УПА. Отже в УПА він не був. В битві під Бродами він був поранений в ногу. Його підібрали якісь милосердні люди і відправили у Львів, де якийсь лікар був змушений ампутувати йому цю ногу. Можна собі тільки уявити, як ця старша віком людина з сивою довгою бородою, без ноги, а може і без протеза, бо в той час їх там не виготовляли, може він мав прив'язану до ноги, як тоді називали - дерев'яну кулю, як ця людина в підпільних умовах мандрувала від села до села, переважно в Прикарпатті, і жила на правах жебрака. Неофіційно мені сказали, що підчас німецької окупації керівники УПА, яку тоді почали організувати, намовляли І. Рембаловича вступити в УПА, але він відмовлявся, що, як колишній старшина армії УНР, підпорядковується тільки президентові УНР в екзилі. Коли почалась організація дивізії „Галичина" він вступив до неї добровільно. Мандруючи від села до села після битви під Бродами, він мав зв'язок з Проводом ОУН (керівниками ОУН, як це написано в архівному витягу) і отримував звідтіля матеріяльну допомогу, поки не був схоплений „органами" 6 листопада 1949 р. Як я довідався, І. Рембалович був одружений і мав троє дітей, на час арешту дружина і дочка померли, а старшого сина, який служив у поліції, німці розстріляли. Молодший син пішов в УПА і пропав безвісти. Це мені розказала людина, якій вдалося прочитати всю „особисту" справу І. Рембаловича. Думаю, що цьому можна вірити, бо і минулого року одна з працівниць музею Визвольних змагань в Івано-Франківську, якій дозволено було знайомитися зі „справами" реабілітованих, переглядала випадково і справу Рембаловича та говорила майже це саме. Де мешкав і чим займався І. Рембалович за польських часів, покищо не вдалося мені довідатися.

Володимир МАЛКОШ

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації