ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 27 квітня 2011 р.

БРИТАНСЬКЕ „ДЕМОКРАТИЧНЕ ПЕРЕВИХОВАННЯ"

Спомини

Юліян ЧОРНІЙ

Внизу копії перекладу на англійську мову секретного документу, якого 27 лютого 1948 року послало посольство СРСР до британського міністерства закордонних справ та одного коментаря на цьому листі. Долучено теж список 124 старшин Української дивізії. Між ними є моє прізвище під ч. 113. Правда, воно перекручене й подане як KHORNI замість СНОRNIJ.
Один з коментарів. Переклад листа й коментаря на українську мову подаємо наприкінці статті.



Хто міг подати персональні дані про українських старшин у таборі ч. 17 у Шеффілд? Я майже на 100 відсотків певний, що це зробив заступник коменданта табору капітан Ґолдман, єврейський втікач з нацистської Німеччини. Він ненавидів українців і часто завдавав нам шкоди. Я це персонально пережив разом з двома вищими старшинами, нашими провідниками, які протестували проти нелюдяного трактування британськими вартовими нашого табору.

Пізньою осінню 1948 мене під ескортою заведено до капітана Ґолдмана. Він мене привітав криком: „Ти проклятий (bloody) український есесмане! То ти писав про свою ненависть до Англії!?" І показав мені мою поштову картку, яку я післав до мого товариши Петра Антонишина в Лондоні. Стандартна картка для полонених мала тільки 9 рядків на письмо. Я мав Петра адресу ще будучи в таборі в Італії і тепер написав йому про своє місце перебування та згадав, що не люблю англійської погоди. Це було досить для Ґолдмана, щоб назвати мене „проклятим ворогом Англії".

Я не очікував інших конфронтацій з Ґолдманом. Однак два тижні пізніше два британські вояки прийшли до бараку й наказали забрати всі мої речі та йти з ними. Перед тим по таборі кружляли поголоски, що нас мають депортувавти до Радянського Союзу. Тепер, побачивши двох при повній зброї вояків, я був переконаний, що ці поголоски можуть бути правдивими. Коли я пакував свої речі до мішка, я секретно розлупив лезо до голення на дві половинки, які я заховав в горішньому рубці моїх штанів. Я постановив поповнити самогубство, розтинаючи жили в моїх руках перед переданням мене російським комуністам.

В канцелярії Ґолдмана вже були два старшини, дуже засмучені. Це були колишній комендант табору в Ріміні - майор Яськевич Савелій і підполковник Малець Віктор.

Тепер я вже був певний, що нас передадуть москалям. Вояки ескортували нас до залізничої станції, ми всіли до поїзду. Трьох нас пильнувало сім вояків з одним офіцером. Навіть вживаючи туалет, два вояки стежили за нами, при відчинених дверях. В Лондоні нас посадили на вантажне авто й завезли до триповерхового будинку в Гайд-Парку. Будинок був оточений високим муром, з колючим дротом наверху.

Коли ми вивантажувалися, я викинув мій мішок й скоро зіскочив ззаду вантажівки, але Малець, старший чоловік (53 роки) повільно рухався, заповільно для вояків. Тоді один з них йому „допоміг", копнувши його в зад. І Малець впав лицем додолу на кам'яний хідник. — Ось як трактуватимуть нас,—подумав я собі.

Нам наказали, щоб ми на коридорі в будинку, якщо хтось буде йти навпроти, відразу зупинялися, поверталися вбік і притискали обличчя до стіни. Йдучи коридором, я зауважив обернених до стіни декілька німецьких високих офіцерів. Згодом нас завели до кімнати, де англійський офіцер розказав нам німецькою мовою, як ми маємо поводитися, підкреслюючи, щоб ми докладно виконували всі накази. Головне завдання: Demokratische Umschulung (демократичне перевиховання). Впродовж наступних кількох днів „демократичне перевиховання" складалося з наступної рутини: піти до пивниці, насипати до відра піску й бігти з ним п'ять поверхів сходів на горище. Тут висипати пісок, знову насипати до відра й бігти з ним надолину до пивниці. Правдоподібно таку рутину вживали під час війни для згашування запальних бомб, скиданих німецькими літаками.

Інший приклад „демократичного перевиховання": коли вояк з'явився на порозі нашої кімнати, ми мусили відразу ставати на струнко. Звичайно вояк кричав: „Я потребую добровольця!" Очевидно до брудної роботи. Це траплялося кілька разів на день. Я перший голосився з огляду на вік моїх співмешканців (Малець — 53, Яськевич — 50), однак вояк вказував пальцем на одного з них, кажучи: „Я потребую старшого досвідченого добровольця!" Звичайно робота була: чищення коридорів, меблів, вікон, чобіт і т. і. Дуже часто це були шикани, наприклад, для чищення туалету давали клаптик тряпки, ложку з зламаною ручкою, стару щітку до чищення зубів і дерев'яні тріски, завбільшки твого пальця.

Однак найбільшої тривоги завдавало нам почуття непевности, чи не депортують нас до СРСР. Але після семи днів „перевиховання" нас повезли знову на залізничну станцію і посадили в поїзд. З великою тривогою і непевністю нашої долі, ми намагалися довідатися куди нас везуть — в сторону морських портів чи деінде? Наші побоювання видачі більшовикам розвіялися, коли ми довідалися, що везуть нас на північ, в сторону Шеффілду.

По тижневі побуту в Шеффілді іншу більшу групу наших старшин повезли до Лондону на таке саме „перевиховання". Цим разом, після кількаденного перебування там, їх повернено то табору після того, як один поповнив самогубство, а інші заявили, що зроблять так само.

24 жовтня 1948 року нам сказали, що ми вільні й перевезуть нас до робочого табору поблизу вальської границі.

Однак багато полонених затримали в таборі ще на два місяці. Це були bad boys (погані хлопці) звезені з інших таборів. Деякі з них сиділи в „калабушу",в більшості за малі провини. Інші не хотіли працювати на фермах.

Одна група чекала на транспорт до їхніх родичів у Німеччині. Інша група була призначена на депортацію до Німеччини проти їхньої волі. Продовження терміну та надмірно сувора поведінка вартових призвела до голодівки полонених. Врешті 30 грудня 1948 року усіх 160 полонених насильно депортовано до Німеччини.

Ці події були широко описані у газеті Express з світлинами закованих в кайданки полонених.


ПЕРЕКЛАД ЛИСТА

Лист отримано у Міністерстві закордонних справ 1 березня 1948

Посольство Радянського Союзу дякує Міністерству закордонних справ і долучує до цього листа список 124 радянських громадян, які перебувають в таборі ч. 17.

Ці особи служили в СС дивізії „Галичина" яка воювала на боці Німеччини і поповнила воєнні злочини в СРСР проти радянських громадян.

Посольство Радянського Союзу просить міністерство закордонних справ поробити заходи для негайного передання Радянському Союзу осіб на долученому списку, згідно з рішенням Ялтинської і Постдамської конференцій, для судової розправи в Радянському Союзі.

27лютого 1948.  


ПЕРЕКЛАД КОМЕНТАРЯ

Цей список, очевидно, був переданий всеціло з табору без жодної евіденції. Посольство Радянського Союзу мусить дати докази: а) що вони є радянські громадяни, б) що вони поповнили воєнні злочини чи добровільно співпрацювали з ворогом. Я не вважаю, що ми повинні брати на себе зобов'язання проводити слідство відносно цих людей.


Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації