Роман Герасимович народився в родині промисловця 10 жовтня 1924 року у Львові, де вчащав до Рідної Школи ім. Т. Шевченка та Академічної Гімназії, а по матурі, 5 травня 1943 року добровільно зголосився до Дивізії.
Покликаний в липні до Брна (Чехія), пройшов рекрутський вишкіл у Гайделяґрі, потім підстаршинський вишкіл від вересня 1943 до березня 1944 року в Ляуенбурзі, після якого призначили його чотовим 1-ої чоти, до 5-ої сотні ІІ-го батальйону 30-го полку.
В травні 1944 року покликали Романа до старшинської школи в Кіншляґ (Kinschlag, чеське: Procecnice), яку він закінчив у вересні в групі відмінників, та доповнив вишкіл ще додатковим одномісячним вишколом командирів сотні.
В половині жовтня 1944 року хор. Роман перебрав 1-шу сотню, ІІ-го батальйону, 30-го полку в Пречині (Precin) на Словаччині, якою командував до кінця війни, тобто до 8 травня 1945 року під Фельдбахом в Австрії, здобуваючи Залізний Хрест 2-ої кляси (ЕК 2).
***
Хочу тут apropos поділитися з деякими думками про тих молодих, „свіжо спечених" старшин Дивізії, яких часто в нашій Дивізії називали „пістолетами" і які завжди дуже успішно перейшли дуже суворі режими німецького вишколу найкращих військових інституцій Німеччини. Ця справа прийшла мені на думку читаючи короткі, але дуже прецизні і компактні спомини Романа, які він написав літом 1947 року в Bathhorn Bavaria, коли вернувся з полону.
В нашій бібліографії Братства колишніх дивізійників є дещо споминів, видань іншомовних, ювілейних альманахів, збірників, одноднівок та неперіодичних видань, але наскільки знаю - немає ніякої книжки, де була б проведена серйозна оцінка впливу тих старшин, на характер „побрідської" т. зв. „другої" Дивізії.
Тим молодим „пістолетам" пересяклих ідеалізмом, який штовхнув їх бути добровольцями до Дивізії, повних щирого захоплення і ентузіязму, довелося командувати стрілецьким елементом та багато гіршими обставинами, які були в 1943 році. Велика частина тих вояків „по Бродах" не прийшли до Дивізії ... добровільно, а трагічна повна матеріяльних браків дійсність, можливостей кінця 1944 року дошкульно давала себе знати.
Сотні мали прекрасний склад команди - знаменито вишколених старшини і підстаршини, але не мали повного складу стрільців, брак мундирів, черевиків і навіть зброї. Це були проблеми, які повинні ці старшини розв'язувати, що вони надзвичайно добре виконали.
В своїх споминах хор. Роман Герасимович пише:
„До кінця листопада 1944 року сотня була, як на тодішні відносини, зорганізована. Кожний вояк мав кріса, кожна група один кулемет, вповні була споряджена чота тяжких кулеметів та кожний підстаршина мав пістолет і машинову пістолю. Велику частину зброї становила зброя здобута на частих акціях проти партизан".
Ці мої думки, які висловлю тут, — в надії, що хто-будь, але більше кваліфікований і евентуальний дослідник контроверсійної „Res-Dyvisionerum" зацікавиться тим феноменом в історії Дивізії та розвине - як вже згадав - більше в професійну і глибшу аналізу цього цікавого факту.
Ще одна цитата з Романа споминів:
„Майже всім членам 1-ої сотні вдалося відступити з большевицького фронту до англійців, або американців".
* * *
Хор. Роман Герасимович попав у полон в американській зоні в Радштаті (Radstadt). Пізніше перенесли його до Ріґзее, пізніше до Бад Айблінґ, Ауербах, Реґенсбурґ, Дармштад і на кінець до Людвіґбурґу (всі ці місцевості в Баварії), звідки в січні 1947 році звільнили його з полону.
...
Орест С. Слупчинський
Голова Станиці Нью-Йорк
Братства кол. вояків 1-ої УД УНА
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар