ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

субота, 2 березня 2019 р.

ЩЕ ПРО "ТИТУЛОМАНІЮ"



НАМ ПИШУТЬ:



На мою статтю про титуломанію появилася відповідь у "ВК" ч. 4/76 А. Нущинського і М. Петруняка. (До речі, оба генерали). Сподівався я, що відповідь чи вияснення буде вдержене у відповідному тоні і на відповідному рівні, однак у тому я розчарувався.

Замість писати про ранґи, панове генерали накинулись у першу чергу на мене. Ціла стаття це "поучення дітям" Мономаха. У досить довгім вступі вони вияснюють, що автор статті виказує брак знання основних відомостей ранґів та гонорових звань УВК. Все те він через незнання, через тенденційність та через брак відповідних матеріялів змішує та робить грубі помилки. Зрештою, що можна сподіватися від молодшого (!) старшини. "Молодець" із 60-ою на карку.

Тому, що автор підписався під статтею "підп. (або хор.)", вони весь час титулують його "підпоручник або хорунжий". Це мав би бути поважний арґумент проти автора статті, що як може людина говорити про ранґи, коли сама не знає своєї ранґи в українській мові.

Заки перейду до інших закидів, хочу дати вияснення у справі назовництва ранґів. На жаль, у новіших часах ми не мали одної української армії, тому й не маємо тих справ узгіднених. Хорунжий, підпоручник.а навіть чотовий означали першу старшинську ранґу. Пам'ятаю, що в полоні в Ріміні велася на ту тему широка дискусія й деякі виступали проти ранґи "хорунжий", мовляв, це польонізм. Добре було б, як би Військовий Ресорт при УНР, (чи якесь інше тіло військового характеру) видав правильник українських ранґів. (У тім правильнику повинно теж бути зазначено, як носити медалі, хрести та відзначення та як уживати прапори при різних святкуваннях).

Чи це не тенденційність називати автора статті молодшим старшиною скороченого курсу німецької старшинської школи, (із малої букви). Рівночасно пишуть, що члени Армії УНР закінчили в таборі інтернованих у Вадовицях в 1921 р. Військову Школу (з великої букви) і деякі із них добились пізніше без вишколу ранґи підполковика.

Німецька старшинська школа мала відповідних викладачів, підручники, військовий виряд, вправи. Не могла того всього мати т. зв. старшинська школа в полоні, бо на це не дозволяє Женевська конвенція. Отже, все зводилось тільки до теоретичних викладів принагідних старшин. Однак панове генерали УВК цю школу беззастережно акцептують.

Далі закидається мені, що я говорю про ранґу "майора", а такого звання в УВК ніколи не надавалось. Тут ранґу я знайшов у наказах ч. 3 і 11 із 1970 року та у правильнику, де коло ранґи "курінний" подано теж (майор).

Одначе мене "оправдано" за те, що я назвав "Академію Генерального Штабу" високою старшинською школою генерального штабу, бо я мало служив при війську і не встиг про те довідатись.

Вкінці п-ве генерали твердять, що мимо тяжкого вишколу, я лишився по духу звичайною цивільною людиною.

Тут признаю рацію. Для мене війна скінчилася із хвилиною капітуляції Німеччини в 1945 році, коли я попав до полону. З тою хвилиною я перестав бути вояком, став колишнім вояком або ветераном. Вже 32-ий рік живу цивільним життям, думаю по-цивільному і сприймаю всі ті справи реально. Здаю собі справу з того, що з моїм передавненим військовим знанням та віком я вже активної військової ролі відіграти не можу.

Тут якраз ми дуже різнимося з генералами із УВК. Хоч їм уже по 70 чи 80 літ, але вони займають до тих справ зовсім відмінне становище: "УВК є парамілітарною формацією,... яка у важких моментах історії прибирала характер збройної частини, що діяла у складі регулярної армії". (Наказ ч. 3 —1975).

Отже, УВК уважає себе частиною українського війська, яка в разі потреби повинна включитися у збройну боротьбу. Ба, що більше — УВК находиться у перманентній боротьбі із ворогами. У своїй статті вони твердять, що коли 30 червня 1924 р. наказом Головного Отамана Симона Петлюри Армія і Фльота демобілізувалась і з тим днем припинено принимання на військову службу, надавання і підвищення ранґів та нагородження орденами і відзнаками, це не відносилося до УВК (?).

Якщо є боротьба, то мусить бути військо, а якщо є військо, то мусять бути ранґи. "УВК поєднує у своєму організаційному житті громадські демократичні засади з чисто військовим способом оформлення і провадження своєї чинности, звідси виходить потреба встановлення козацьких ранґових звань"  (Наказ  ч. 3 —1975).

В УВК всі розпорядження видаються наказами подібно як при війську. Про що ж пишеться у тих наказах? Крім деяких адміністраційних справ, львину частину наказів становлять підношення ранґів та надавання відзначень.

Одним із закидів до мене було те, що я неознайомлений зі справами УВК. Тому то я завдав собі труду і запізнався зі статутом УВК, переглянув "Вільне Козацтво" та цілий ряд наказів і обіжників за останніх 9-10 літ.

Із тих матеріялів я довідався, що козацтво відродилося у 1917 році. Воювало самостійно або в інших формаціях. По програній війні велика частина козаків подалася на еміґрацію, де, за словами А. Кущинського, продовжує своє безперервне існування  ("Бо ми браття козацького   роду" - "ВК", ч. З — 1973).

5-та точка статуту говорить: "Метою УВК на чужині є: а) творення з відповідних елементів лицарських кадрів станового козацтва на традиційних засадах з 1917-18 років...". Я б покликався радше на 16-те і 17-те століття, бо традиційні засади 1917-18 років не дуже світлі. Згадати б хоча про полки, що мали імена славних гетьманів, однак у критичнім моменті проголосили  невтралітет і під Крути пішла і гинула невишколена молодь.

А очевидець подає слідуюче про участь козаків у бою під Крутами: "Відділ Вільних Козаків у бою під Крутами участи не брав, коли перед наступом Муравйова Вільні Козаки побачили велику силу ворожу, то вони залишили район Крут і розійшлися по околичних селах, з яких вони походили". ("Правда про Крути" — полк. В. Зарицький, "Нова Зоря", 30 січня 1977, ч.  5).  Це я так тільки мимохідь кілька слів про ті лицарські традиції.

Дальше в "ВК" неодноразово із гордістю згадується про 60-ліття праці УВК. Тут заходить якась неув'язка. Як можна говорити про 60-ліття існування чи діяльности УВК, коли між двома світовими війнами козацтво не проявляло жодної діяльности. Зачало організуватися щойно по Другій світовій війні.

А тепер пригляньмося, якими силами розпоряджає УВК. Згідно зі звітом за 1974 р., Українське Вільне Козацтво нараховувало 545 членів у 30-ох куренях у 6-ох країнах (ЗСА, Канада, Венезуеля, Англія, Німеччина і Австралія). Із того 318 у ЗСА, а 170 у Чікаґо, отже аж 31%. Члени поділяються на 430 козаків, 87 козачок (16%) і тільки 28 юнаків і юначок. (Ледве 5%). Коли головною ціллю УВК є плекати козацькі традиції і передавати їх молодшому поколінню, то тут вражає мале число молоді. Кому ж тоді передавати традиції?

Замість звернути свою увагу на молодь, УВК звербувало у свої ряди частину старшин із Першої світової війни, деяних із Другої, як рівнож деяких знатних цивілістів (єпископів, священиків, науковців, професіоналістів тощо). Всім їм дано відповідні ранґи та відзначення.
Переглядаючи списки померлих членів УВК, виявляється, що це, із малими винятками, люди у 70-их і 80-их роках, але всі із високими рангами УВК. І тут мимохідь насувається питання, чи часом УВК не затратило своєї первісної цілі і старші люди, замкнувшись у вузькім колі, підносять собі ранґи, надають відзначення, вітають себе із нагоди різних святкувань і, коли вмирають, з відповідними почестями похоронені.

Дехто скаже, що УВК має деякі видання, свій журнал. Це позитивна праця. Але пригляньмося ближче журналові. Пренумерує його тільки 383 члени (за звітом із 1974 р.), видає його одна людина. Сама пише, часом 2-3 статті на число. Про що ж пишеться у "Вільнім Козацтві"? Крім внутрішних справ УВК, журнал поміщує багато статтей на історичні теми, переважно із княжої та козацької доби. Однак найбільше місця присвячується спогадам із 1917-18 років про відроджене козацтво. Зорганізованість та ідейність Українського Вільного Козацтва протиставляється  урядові УНР, який захоплений соціялізмом, не уважав за доцільне організувати військові сили. Із великим респектом відноситься "ВК" до гетьмана П. Скоропадського. Про переворот пише А. Кущинський у статті "Українське Вільне Козацтво в 1917-18 роках" ("ВК", ч. 2, 1972) так: "29 квітня 1918 року стався наш внутрішний політичний переворот. Замість Укр. Центральної Ради і республіканської форми правління відновилось гетьманство, на чолі якого став Військовий Отаман Вільного Козацтва ген. Павло Скоропадський, що проголосив себе на бажання з'їзду хліборобів гетьманом всієї України і Військ Козацьких, а Україна почала зватись замість Укр. Нар. Республікою — Українською Державою". Але не згадується, що переворот допомогли перевести німці. Часи гетьманату ідеалізується, але даремно будете шукати там відомостей про союз Гетьмана із Москвою. Не обходиться тут і без взаємної адорації і "славословія" для новоспечених "старшин" та їхніх  заслуг.

На підставі моїх дослідів я ствердив, що УВК має 11 генералів (1975), отже 1 генерал на 50 козаків. Решта це переважно старшини високих ранґів. Рядового козака дуже рідко стрічається, але він скоро авансує, бо в УВК дається ранґи за військову службу, освіту, звання та працю в УВК.

Коли взяти до уваги, що жодна армія не візьме до служби людей у віці 60-70 років, тоді ті ранґи жадного військового значення не мають. Надається їх тільки для почестей.

Далі не бачу, які ж у тому козацькі традиції. Не пригадую собі з історії Козаччини, щоб там так багато часу і уваги присвячувало справам ранґів.

Ці справи дуже добре підмітив полк. Віктор Дяченко, якого УВК піднесло до ранґи генерала та зробило отаманом. До нього козацтво відносилося із великим респектом, а А. Кущинський у статті "Поховали Пана Отамана" ("ВК", ч. 3 — 1971 р.) подає таку його опінію про ранґи: "Дуже насміхався над скороспеченими полковниками, а то й генералами без належного стажу, а то й дехто і без закінчення військових старшинських шкіл, а просто з "прапорщиків запасу" або і без того. Таких старшин в приватних розмовах називав "старшинами без ранґів", а коли то були його особисті приятелі, то їм в очі витикав їхні "фанфарні" ранґи та дорікав брак совісти і субординації і знання елементів вояцької дисципліни". Дуже здорові думки. Чому Козацтво не пішло за його вказівками і тоді напевно втішалося б більшою повагою серед української спільноти.

Ми шануємо та з великим респектом ставимося до учасників нашої визвольної боротьби. Видання "Червоної Калини" розбуджували нашу національну свідомість та скріплювали наш патріотизм. Коли вибухла Друга світова війна, ми пішли їхніми слідами. У несприятливих обставинах ми старались так, як колись Українські Січові Стрільці, набути військове знання, щоб ужити його пізніше для відбудови нашої армії.

Ми шануємо всі організаці на еміґраці, що приносять яку-небудь користь українській  спільноті та служать нашій загальній справі. Те ж саме відноситься і до УВК. Ми здаємо собі докладно із того справу, що малочисельна та зложена переважно зі старших людей організація не є спроможна проявляти великої діяльности ні в загально-українському житті, ні у своїй організації, але безконечне підношування ранґ та надавання відзначень нічого позитивного  українському загалові не дає.


Роман Б. Припхан, підпор. 1 УД УНА



Замітка редакції "Вістей  Комбатанта":
Автор листа уживає снорочення "ВК". Ради Бога на змішуйте з "Вістями Комбатанта". Автор цитує "Вільне Козацтво", а УВК це "Українське Вільне Козацтво".


Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації