ППОЛК. ІВАН ЛИПОВЕЦЬКИЙ

Іван Липовецький народився 24 березня 1897 року в місті Рівному на Волині. В 1915 році він скінчив середню комерційну школу у Бердичеві і записався до Київського комерційного інституту. В 1916 році його було покликано до війська. Після закінчення 4-ої Київської школи прапорщиків, він був призначений на фронт (83-ій Артилерійський дивізіон, 34-тий Корпус), де застала його російська революція, а вслід за нею і відродження  Української Держави.

Весною 1918  року залишив фронт і включився в український національний рух. Свою національну свідомість він завдячував свому дідові по матері, Пилипові Огнев'юкові, заможньому землевласникові з Бердичева, якого називали  "незмінним мазепинцем", і в домі якого можна було розмовляти тільки українською мовою, а з уст якого було можна почути різні цікаві розповіді про українську минувшину, як також революційним подіям. В той час він уже займав становище командира кінної сотні в Курені Українських Січових Козаків у Бердичеві. З приходом до влади гетьмана Скоропадського його було звільнено з цього становища. Тоді І. Липовецький виїхав до Києва і продовжував свої студії в Київському комерційному інституті,   одночасно працюючи в Міністерстві торгу і промисловости. В 1919 році в Бердичеві почала   виходити, видавана Повітовим Союзом Кооператив, тижнева газета "Селянська Думка", яку провадив гурток студентів. Серед них був і І. Липовецький. Це був початок його громадської і  журналістичної праці.

В 1920 році, коли 6-та Січова Стрілецька Дивізія в марші на Київ на короткий час зупинилася в Бердичеві, І. Липовецький включився в її лави, дістаючи призначення до Культурно-освітнього відділу штабу Дивізії. Тут започаткував він видання дивізійного журналу " Український Стрілець", став керівником дивізійної "Хати Стрільця" (культурно-освітній осередок), а під час перебування Дивізії в таборах інтернованих в Олександрові Куявському і Щепйорні — став керівником дивізійної друкарні, співробітником дивізійної газети "Нове Життя", головою таборової кооперативи і студентської громади, яка дала можливість кільком сотням українського вояцтва передчасно вирватися з табору інтернованих для продовження студій у вищих школах Польщі і Чехо-Словаччини. Активну службу в Армії УНР І. Липовецький закінчив в ранзі сотника.

Звільнившись з табору інтернованих, він записався до Вищої торговельної школи у Варшаві, був секретарем Управи Союзу Українських Студентів у Польщі, видавав і редагував студентський журнал "На Чужині", належав до "Студентської Громади". Незабаром він влаштувався на сталу працю в Головному статистичному уряді Польщі, де згодом очолив Відділ зовнішньої торгівлі. В той час він був сталим коресподентом і представником на Польщу від паризького тижневика "Тризуб", також представником Бібліотеки ім. С. Петлюри у Парижі, в окремих роках був головою Академічної Корпорації "Запоріжжя", головою молодечої секції Клюбу "Прометей" і головою Українського Клюбу у Варшаві, належав до гуртка молоді, який носив назву "Об'єднання Українських Націоналістів-Державників" (цей гурток очолював Микола Лівицький) і т. п. Одночасно з цим він працював як журналіст, дописуючи до багатьох українських і польських видань ("Бюлетень Польско-Українскі", "Проблеми Сходу" і т. д.). У Варшаві І. Липовецький одружився з Марійкою Шинкарик, родом із Снятинщини, яка в той час студіювала у Варшавській консерваторії і тут народився їхній син Микола.

Під час війни, до літа 1944 року, родина Липовецьких перебувала в Люблині, а коли наблизилися совєтські війська, вона подалася через Словаччину до Німеччини, де І. Липовецький включився в лави Української Національної Армії і був призначений до Персонального відділу штабу Армії. Після війни перебував в Авґсбурському і інших ДП-таборах. У Ляйпґамі належав до таборової ради, в Авґсбурзі був директором видавництва "Наше Життя", яке видавало тижневу газету цієї назви, "Юні Друзі", "Господарсько-Кооперативний Часопис" і т. ін. Тут належав він до управ Союзу Українських Ветеранів і Українського Національно-Державного Союзу. Короткий час працював також в апараті Української Національної Ради.

Переїхавши до Канади в 1952 році і оселившись в Торонті, він відразу і тут включився в місцеве українське життя. Він був одним з основоположників і головою УНДС в Канаді, а від березня 1959 року аж до літа 1970 року очолював Генеральну Управу Союзу Бувших Українських Вояків у Канаді. В 50-тих роках дописував до "Українського Голосу" у Вінніпеґу, а в 60-тих роках був кількакратно вибираний до управи Спілки Українських Журналістів в Канаді.

Мабуть, найважливішою працею І. Липовецького в Канаді був журнал  "Дороговказ",  який  він почав видавати ще в 1959 році як "Бюлетень Союзу Бувших Українських Вояків в Канаді" і який виходив до 1970 року. "Бюлетень" і "Дороговказ" — це не тільки хроніка ветеранського життя, це цінний збірник (два грубі томи) матеріялів з Українських Визвольних Змагань. Розуміючи виховну і наукову вартість такого видання, він вкладав в "Дороговказ" всю свою енергію і весь свій вільний час. І ще за його життя дослідники найновішої доби українського народу почали користуватися "Дороговказом", пишучи свої докторські праці.


М. Л.