ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

пʼятниця, 18 серпня 2017 р.

МАЛОВІДОМЕ — ВИМАГАЄ ВИЯСНЕНЬ


В. Ґоцький


                   Дивізія — це маленька пружинка у тяглості наших визвольних змагань. І аж дивно стає, що по тридцяти роках ми ще не маємо не то історії Дивізії, написаної українським дослідником, але зустрічаємо ще цілий ряд "темних місць" ніким досі не з'ясованих, отже, майбутньому дослідникові утруднюючих працю. А ще живуть учасники, ще живе дехто із штабовиків, які могли б дати достовірні вияснення, або хоч джерела для їх вияснення.

                  Одним з таких "темних місць", це ПЛЯН ПЕРЕХОДУ ДИВІЗІЇ ДО УПА. У принагідних спогадах часто натрапляємо натяки, що, мовляв, Дивізія договорилась з командуванням УПА про перехід із зброєю до УПА.

                  В одних спогадах згадується, що це мало статися після закінчення вишколу, здається, ще у Дембіці. Інші натяки, які я сам чув, згадують про приготування вже до переходу до УПА в час, коли німці хотіли, й вже навіть видали відповідні накази, щоб Дивізію роззброїти, розформувати та вислати до таборів праці.

                  Справа в тому, щоб устійнити, чи справді якісь зговорення були у тому напрямі, а коли так, то хто зі сторони Дивізії їх вів й на чому ті переговори скінчилися. Це ж такий важливий момент, — пройти мовчазно попри нього годі. Ми знаємо про всякі контакти у меншому розмірі, коли Дивізія чи в цілості чи поодинокими одиницями перебувала на терені діяння УПА (над Бугом, під Збаражем — поліційні полки, а потім фронтові частини під Бродами.

                  Творення ДЕСАНТНИХ ГРУП, це друге "темне місце". Колись я читав рецензію на якусь німецьку розвідку на тему війни у запіллі ворога. Там саме була згадка про творення, вишкіл та висилку у большевицьке запілля таких десантних груп. А з власних спогадів можу додати ще таке: До канцелярії "2б" у польово-вишкільному курені прийшло запотребування на добровольців. Вимаганий був основний військовий вишкіл та знання російської, польської та чеської мов. Було це десь у березні 1945 р., коли польово-вишкільний курінь стояв у Предінґу біля Ґрацу. Зголосилось щось 23 чи 25 осіб, з яких пригадую нині В. Саченського зі Львова. Людей тих виділено у окрему групу, вони отримали додаткові харчеві приділи й чекали на виклик. В кінці березня їх відтранспортовано до штабу запасного полку, але наступного дня вони повернулися назад, бо щось з транспортом не виходило (інтенсивні бомбардування). Люди ці чекали ще щось з тиждень часу, а потім цілий плян анульовано і їх розприділено по вишкільних куренях.

                    З німецьких джерел я довідався, що одна група таких добровольців була перешколена десь у Судетах та скинена десь у Карпатах. Але ніяких ближчих даних ані про плян тої акції, ані про договорення у тій справі, ані про долю людей, які брали участь у тій акції — досі нічого певного не знається.

                   Плян ТВОРЕННЯ ДРУГОЇ ТА ТРЕТЬОЇ ДИВІЗІЇ У НОЙГАММЕРІ. У червні-липні 1944 р. у Нойгаммері зібралось біля 6000 рекрутів. Із Ґроскіршбаум мало до нас прибути ще около 5000, а відомим було, що у Дембіці пор. Татарський вишколює щось два курені. Дивізія саме виїхала під Броди.

                   Тоді невідомо, чи з чийогось доручення чи самочинно, на підставі всяких "пароль" — ми отримали доручення впорядкувати городці біля бараків. Дижурні підстаршини ясно натякали, що з нас має бути створена друга та третя дивізії. Друга танкова а третя — гірська. Тому й прикраси з кам'янців та товчених пляшок мали вигляд всякого роду танків то знов смерек на горбах тощо. Від старшин, приділених до польово-вишкільного куреня пор. Руреде (німця) чи хор. Рудницького, нічого в тій справі не можна було довідатись. Також "посли" до штабу до полк. Барвінського нічого не принесли.

                   Тим часом недобитки Дивізії вернулись з-під Бродів. Тепер мова йшла вже про концтабір, а не про другу та третю дивізії, після славного виступу Фрайтаґа на "рінґу" у Нойгаммері.                
                                      
                   Та щось мусіло бути, бо ми незабаром отримали наказ приготовити 1500 людей до 14-ої кавалерійської дивізії на вишкіл. Вони скоро від'їхали під Дебречин на Мадярщині, де після кількох місяців були цілком розбиті. Ледве кількадесят людей вернулося до Дивізії.

                    В той час вислано 300 людей до танкової дивізії "Вікінґ", як говорилось, на перевишкіл. Та їх прямо включено до тої дивізії й вони разом з нею брали участь в боях в Пусткові під Варшавою, а згодом під Будапештом. Із них теж невелика кількість повернулася до Дивізії при кінці війни, вже на Словенії.

                    Тут варто ще згадати, що у вересні 1944 року вислано ще 800 осіб, як нездібних до фронтової служби (БКФ) до вартівничих куренів. Частину десь під Гамбурґ, а другу до Кобурґа. З них мені не доводилось пізніше вже ні одного зустрічати.

                    Тут насувається питання, чи висилка цих людей була пов'язана із пляном творення двох дивізій, чи це лише була самовільна господарка людьми німецького командування, яке нашим коштом латало свої браки у людях.

                     Також до нині не є як слід вияснена ґенеза творення самостійних поліційних полків. Хто на це давав згоду, чи це діялось без всякого узгіднення з нашого боку?

                      РОБОЧІ СОТНІ чи КУРІНЬ при запасному полку. В час масових бомбардувань німецьких промислових осередків та цілковитого рознесення шляхів залізничного транспорту, до польово-вишкільного куреня почали масово напливати всякими засобами наші робітники із розбомблених фабрик Німеччини. Хто пройшов лікарську комісію, був приділений до ви-шкільних куренів. Але великий відсоток був цілковито нездатний до військової служби. Крім того, до нас зголошувались люди всякої національности в надії перебути останні дні війни. Раніше і одних і других відсилано то до уряду праці у Відні, то до Мінсінґен до Власова. Тепер це вже було неможливим. Назбиралось їх ще у Зонеґу, а пізніше у Оберміґер під Кляґенфуртом, щось біля 400 душ. їм видано військові плащі та лопати й вислано до будови протитанкових укріплень. Комендантами призначено пор. Хухру та пор. Олесницького. Де вони працювали, яка дальша їх доля була — мені не відомо.

                     Знаю однак, що до тої групи долучено ще в перших днях квітня т. зв. "ненадійний елемент". Командир кожної частини мав призначений контингент й сам добирав людей та їх, той спосіб усував з Дивізії. Хто знає щось ближче про дальшу долю робочих сотень та про наказ усувати з Дивізії "ненадійний" елемент — повинен доповнити чи спростувати мої завваги.

                   Чота КІННОТЧИКІВ існувала при польово-запасному курені, чи радше при штабі запасного полку під командою пор. Клевчука. Було їх там від 22 до 35 людей. Яке було їх призначення, куди їх відсилали — мені невідомо. Існував теж якийсь кінський шпиталь, звідкіля поповнявся запас коней для згаданої чоти. Ближчих даних ніде я досі не стрічав, крім загальникових згадок.  

                     ПІДСТАРШИНСЬКА ШКОЛА при штабі запасного полку під командою сот. Тіссо існувала ще у Нойгаммері. Зустрічав я учасників тих курсів теж у Чадці. Маємо теж згадку про роззброєння тої школи тітовськими партизанами за Ноймаркетом, коли вони прикривали наш відступ в напрямі Юденбурґа. Але скільки та школа випустила підстаршин, про це немає згадки.

                    Доля РУМУНСЬКИХ ЮНКЕРІВ, приділених до Дивізії. У вересні 1944 р. до Нойгаммеру прибула школа румунських юнкерів у складі щось 38 людей. Були це переважно сини професійних військовиків або румунських вищих державних службовців. Мало котрий вмів розмовитися по-німецьки. Їх приміщено при польово-вишкільному курені на автономних правах. Вони користали тільки з нашої кухні.

                   Після виїзду на Словаччину їх порозміщувано по вишкільних сотнях 11-го вишкільного куреня, де вони мали сповняти функції помічників-інструкторів. Але незнання німецької та української мов унеможливили це й тому їх приділювано до вартівничої служби. Постепенно ці гарні молоді хлопці в чужому оточенні, на безділлі почали деморалізуватись і штаб мав з ними немало мороки. Що з ними сталося в останніх днях війни? Куди і як вони від нас відійшли?

                     Доля ДИВІЗІЙНИКІВ, які після Бродів залишились як цивілі під большевиками. Деяким із них пощастило уникнути полону. Вони були змобілізовані до Червоної Армії та вислані на фронт під Дуклю або під Тарновом. Деяким із них удалося перебігти на німецький бік. Один такий транспорт перебіжчиків у Чадці був умондирований та розісланий по вишкільних куренях. Було їх 131 людей. Між ними я знайшов двох бувших дивізійників, які однак не признавались до того, бо вже звідкілясь дізнались, що німці з недовір'ям ставляться до таких бувших дивізійників.

                      З розповіді вістуна Олійника (з Перемишля) знаю, що коли йому вдалося переховатись після Бродів, його подорозі до рідних сторін придержала большевицька жандармерія і загнала до призовного пункту. Звідтам після умундирування він був висланий під Дуклю, де йому з групою подібних вдалося перебігти до німців. Він зголосив, що служив у Дивізії, і тоді його та ще кількох інших відділили від групи перебіжчиків, яких відіслано до польово-вишкільного куреня, а його з товаришами відіслано до спеціяльного карного табору десь в околицях Дахав, де вони, крім карної муштри, переходили дуже суворий "скрінінґ", безпервні переслухування із шиканами та погрозами. Щойно в березні, після тримісячного фізичного та психічного знущання відіслано його до Дивізії. Але в його документах було зазначено, що його не вільно вживати на Східному фронті. Хто міг би щось ближче розповісти про того роду випадки, прислужився б важливим матеріялом.

                        ЧИСТКА У ДИВІЗІЇ. Відомим фактом є, що з боєвих одиниць весь час усували німці наших старшин, які покінчили старшинські вишколи, але або не знали німецької мови або фізично чи віком не надавались до фронтових дій. Це був претекст — очевидно, щоб позбутись немилих німецьким командирам старшин. Через польово-вишкільний курінь увесь час, починаючи вже з Нойгаммеру (серпень 1944 р.) аж до останніх днів, переходили ці старшини. Одні відходили до урядів праці, другі до т. зв. "Волинського леґіону", треті до дивізії, твореної полк. Дяченком, а деякі затримувались на певних функціях в курені або в штабі Запасного полку. Але десь у місяці квітні 1945 р. прийшов наказ, щоб "для прикладу і для остороги" з кожної частини виділити "ненадійних" людей (що під тим очеркненням розумілось — знає може хтось із штабу Дивізії). Їх мали відтранспортувати до карного табору, але тому, що транспорт вже був цілковито виведений з ладу — вони, принаймні із запасного полку, попали всі до т. зв. робочих сотень. Хто міг би вияснити сенс отої чистки, в той час зовсім недоцільної й відданої до вирішення німецьким старшинам поодиноких частин.

Додаткове пояснення щодо творення десантних груп.

                      У книжці Курта Клітмана "Зброя СС — документація" на стор. 195 знаходимо таку замітку:

                    "Коло 30 березня 1945 року Дивізія мусіла віддати велику частину своєї зброї, щоб нею озброїти відступаючі з Італії парашутні з'єднання. Наказом фюрера з дня 3/4 квітня вирішено, що 14-та ґренадирська дивізія зброї СС має стати основою для 10-ої парашутної дивізії".

                    Знову ж у В.-Д. Гайке — "Українська Дивізія Галичина" на стор. 176 знаходимо таке місце: "На початку квітня біля штабу дивізійного постачання впав підбитий ворожими літаками німецький літак "Фюзілір шторх". У ньому летів гененал авіяції, який вийшов ціло і, як виявилось мав діло до штабу Дивізії. Від вищого командування він отримав доручення перебрати зброю та спорядження дивізії і створити нову парашутну дивізію ч. 10. Під своєю командою він мав близько 1000 вояків, які, одначе, не мали піхотинського вишколу. Тому він дістав уповноваження підпорядкувати собі дивізійний персонал і в такому разі Дивізія не мусіла складати зброї".

                      Потім приходили всякі інші накази, але штаб Дивізії не поспішав, а рішив чекати вияснення тих розбіжних заряджень. У висліді 28 березня прийшов наказ з польового командного пункту з Зальцбурґу, щоб зброї не здавати, а чекати на нові розпорядження.

                       Чи згадувані повище накази в'язалися в якійсь мірі із випадком, про який я згадував, трудно ствердити, бо в самих виясненнях Гайке є певні розбіжності головно в часі. Раз кажеться, що Дивізія наказом фюрера з 3/4 мала стати основою парашутної дивізії, то знов, що 28 березня прийшов наказ зі штабу польового з Зальцбургу, щоб зброї не здавати а чекати на дальші зарядження. А в запасному полку зарядження про зголошення добровольців до десантних частин вийшло десь ще у половині березня.

Додаткове пояснення щодо робочих сотень.

                          У Гайке на стор. 188 знаходимо таку згадку: "Тим часом розбудова укріплень відбувалась далі. Їх будували на наказ армії, корпусу й самої Дивізії. Розбудова укріплень вимагала великого числа робітників і тому рішено зменшити вишкільно запасний полк, а частину вояків перевести в робочі батальйони. Цей плян пізніше схвалив сам Шандрук, як головнокомандувач всіх українських частин. Ці заходи не мали наміру принизити вояцької гідности, але тут ішлося про практичну потребу ведення дальшої боротьби навіть з лопатою, замість зброї у руках..."

                          Перше, що впадає у вічі, це те, що Гайке згадує не про сотні, а про батальйони. Мені відомо, що із запасного полку створено дві сотні, отже, з того виходить, що інші сотні були творені з бойових частин Дивізії. А Гайке виразно підкреслює, що рішено зменшити вишкільно-запасний полк. Отже, як було насправді?

                           Друге й найважливіше, яка доля стрінула ці сотні чи курені між березнем і травнем 1945 р.?

                            І третя справа, що до тих сотень, зложених переважно із нездібних до фронтової служби та з чужинецького елементу, долучено теж людей карним шляхом, як ненадійних, для втримання дисципліни в частинах. А про це вже Гайке нічого не згадує. А це стоїть в разючій суперечності до твердження, що не ішлось про приниження вояцької гідности, але щоб продовжувати боротьбу навіть з лопатою.



Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації