ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

вівторок, 3 вересня 2013 р.

ME ESCAPE? NEVER, SAYS LAST POW. „Я БУДУ ВТІКАТИ? НІКОЛИ!”—СКАЗАВ ОСТАННІЙ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИЙ.

                       Друкуємо в перекладі з англійської малий репортаж, поміщений 7 лютого 1988 року в часописі Sunday Express („Сандей експрес”), Alex Lindsay (Алекса Ліндсея) про останнього військовополоненого дивізійника в таборі у
Шотляндії. Для історії…

                         Василь Хомончак не був звичайним військово-
полоненим. Він вирішив жити самотньо в таборі полонених, бо полюбив спосіб життя британців. Його побратими залишили підтоптані бараки й почали нове життя в Британії та за кордоном у 1948 році. Усі 450, які тут перебували.

                         Але Василь Хомончак залишився в таборі.

                        –Я люблю тут і для мене це почесть,–це його коротке пояснення.

                        Він залишився жити в „шталяґу”, збудовному з рифлених азбестових плит у Локербі, Дамфрісшіре (Lockerbie, Dumfriesshire).

                       Позаду його гарного городу й садка простягається болотнисте місце, де колись полонені виходили на збірку. Але в бараку ч. 6 живе далі 67-річний Василь, який спорядив собі просте, але приютне приміщення. Посередині залізна піч з рурою через дах огріває це житло.

                      Дивізійник Василь був інтернований в Італії, в 1947 році усіх перевезено до Британії, де він „запустив глибоко коріння”.

                      Перед його дверима виросла яблуня з зернятка яблука, решту якого він необачно викинув через вікно понад 40 років тому. Восени він їсть яблука з неї. Колючим дротом обгороджені тільки його курник і голуб’яча клітка для охорони від диких лисів.

                       Василь працював 30 років лісничим у маєтку Касмілк (Castlemilk), в якому був табір. Він тут жив даром. Йому було пропоновано не одне порядне помешкання в містечку, але він воліє залишитися у своєму бараку, мабуть, він став для нього важливим символом.

                       У пабі-барі і в крамницях Локербі він став популярним і здобув собі
респект.

                       Він теж був майсторм у перетворенні одного бараку на каплицю, в якій місячно відправляються Богослуження для українців околиці.

                       Своїм ломаним шотляндсько-англійським говором він сказав:

                      –Я маю все, що потребую. Британія добра для мене. Я можу піти до пабу й говорити, що мені на умі, навіть критикувати уряд. Чи я полонений? Я мав більшу свободу в таборі, як би я коли-небудь мав в моїй батьківщині.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації