ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 8 вересня 2013 р.

ТРАГІЧНА ДОЛЯ ДРУГОЇ ДИВІЗІЇ УНА

До історії УНА

Іван БУРТИК

                                       Минуло 68 років від закінчення Другої світової війни, яка найбільше забрала жертв саме з бездержавного українського народу. Проте у виданнях сучасних українських істориків майже немає згадки про трагічну долю близько 7000 українського вояцтва 2-ої дивізії Української Національної Армії (УНА), а також понад 3 000 козацтва, яких англійці передали більшовикам в Австрії.

                                       Коли Німеччина програвала війну, створено „Комітет освобождєнія народов Росії”, до якого мали входити всі народи СРСР. Тогочасні українські політики запротестували проти української участи в
цьому проєкті і запропонували створити Український національний комітет. Переговори тривали понад п’ять місяців. Під кінець дозвіл одержано.

                                       Комітет очолив генерал Павло Шандрук, призначений командувачем УНА. Німецький уряд погодився на всі запропоновані комітетом дев’ять точок, включно з найважливішою, що усі німецькі збройні сили повинні звільнити українських вояків до УНА. На жаль, їх не тільки не звільнили, але подекуди переконували зголошуватись до Російської
визвольної армії. Проте вояки, довідавшись про створення УНА, зголошувались до військових касарень у Німеку, де відбувався вишкіл першої бриґади під командою генерала Петра Дяченка.

                                     Райхміністер Альфред Розенберґ підписав 12 березня 1945 року деклярацію про визнання Українського національного комітету і УНА, яку прочитав у Берліні 15 березня міністер Стінґрахт. Друга бриґада під командою майора Пітутеля, близько 4000 вояків, оселилась у Бранденбурґу та сусідніх селах. У кінцевому результаті обидві бриґади мали близько 7000 українського вояцтва. Інші відділи та козачий полк не встигли з’єднатися з дивізією.

                                    Перша бриґада П. Дяченка прийняла бої за місто Бавден з польською дивізією, що воювала на боці СРСР. Бриґада перемогла, але з великими втратами. Війна закінчилася. Вояки малими групами добивались через ворожу територію до ріки Лаби (Ельба). Небагатьом пощастило дійти до Ельби, бо радянські застави вбивали їх або висилали на Сибір. У 2005 році я ще зустрів двох ветеранів у Караґанді. Решта недобитків переховувалися в різних країнах.

                                   Нелегкою була доля другої бриґади, оточеної у Бранденбурґу. Вона боронилася 12 днів у вуличних боях. Харчів уже не було, місто було знищене, воду брали з річки. Рятувала всіх чоколяда з радянського панцерного поїзда. 7 травня відступаючі відділи прорвали облогу і здесяткована бриґада рушила у напрямку Ельби.

                                 Але 8 травня есесівці оточили зголоднілих вояків і змусили їх до атаки у смузі лісу, щоб відбити у червоних село, в якому було захоплено німецького генерала з дружиною. Запалені запальними бомбами сосни створили справжне пекло на землі. У вогні люди з боку червоних кричали: „Не стріляйте! Ми українці!”. Це були цивільні люди, вигнані більшовиками на фронтові лінії. Небагатьом пощастило пережити ці п’ять кілометрів до вимріяної Ельби. Так 9 травня, пополудні, ця бриґада закінчила Другу світову війну.

                                Ми повинні пам’ятати трагічну долю 2-ої УД УНА. Без Другої дивізії не було б УНА. 1-ша УД відступила з фронту й опинилася у полоні армії західних альянтів. Вдалося зберегти її від репатріяції до СРСР. 2-ою дивізією ніхто не опікувався. П. Дяченко з дружиною по великих трудах добрався до Америки. Вони похоронені на українському цвинтарі у Савт-Бавнд-Бруці, Нью-Джерзі.

                              УНА ще раз показала світові, що українське вояцтво було завжди готове боротися за волю й незалежність для свого народу.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації