ВОЛЬФ-ДІТРІХ ГАЙКЕ

Про німця, що дуже високо цінував хоробрість й порядність українських вояків

                                    У своїх спогадах про бій під Бродами Української Дивізії ,,Галичина” майор В.-Д. Гайке зазначав, що ,,... в минулих важких боях Дивізія виконала завдання, якого від неї чекали. Не з її вини була вона оточена і мусіла боронитися проти у всіх відношеннях переважаючого ворога. Тут і там не витримали нерви, це траплялося й іншим частинам у першому бої. Але ніяка частина не зустрічалася навіть приблизно з так великими труднощами, як Перша Українська Дивізія. Командування Дивізії знало, як оцінити боєздатність частини. Воно з’ясовувало це в звітах, але на це не зверталося уваги й робилося щось прямо протилежне. Тому й мусіли події набрати того терпкого характеру, на жаль, коштом українців. В ім’я слушности треба ще не забути, що першим бойовим враженням українців були відступаючі німецькі частини. Від українців, що не були в боях, вимагалося, щоб вони врятували становище. Вимагалося від них надто багато й вимагалося того, до чого вони ще не були підготовані. В кітлі і при виломі з нього українці відважувалися на численні найхоробріші вчинки. Наприклад, всюди, де пробивалися ворожі танки, на нищення їх ішли хоробрі українці. Відомий випадок, коли один український підстаршина, свідомий втрати власного життя, висадив у повітря ворожий танк. Розглядаючи брідську кампанію, треба ствердити, що Дивізія не підвела. Вона виправдала покладені на неї надії. Переважаюча частина Дивізії полягла в бою, виконуючи найвірніше свій обов’язок. І коли навіть не припала на її долю велика перемога, сталося це не з її вини, а з нещасливого збігу обставин....”.

                                       Євген Побігущий у своїй книзі ,,Мозаїка моїх споминів”, зокрема, пише: ,,..начальником відділу операцій штабу Дивізії був майор Вольф-Дітріх Гайке. Прибув він до Дивізії аж у січні 1944 року. Як штабовий старшина був незвичайно здібний, працьовитий, знав своє діло, вишкіл, був товариський, можна сказати – приятель українців.... Знав добре нашу історію, літературу, положення в Україні під німецькою окупацією. Турбувався питаннями вояцьких родин, шанував нашу релігію. Негайно після війни почав писати історію нашої Дивізії...”.

                                      Якраз німець, майор Вольф-Дітріх Гайке, який народився 100 років тому й став автором чи не першої ґрунтовної праці про Українську Дивізію ,,Галичина”, в передмові до якої восени 1969 року він писав, що як ,,...професійний вояк тодішніх німецьких сухопутних військ. Він був старшиною генерального штабу, а не політиком. Він намагався схопити у хронологічному порядку фактичні дані про бойові дії цього з’єднання на основі записів у воєнному щоденнику, збережених картографічних схем та власної пам’яти. Ця праця була написана вже в 1947 році під час перебування автора в таборі інтернованих. Цей військово-історичний нарис має за мету відзначити для наступних поколінь – як це нормально робиться в кожній країні нашого світу – гідне поваги й пошани військове з’єднання. Одне треба ствердити для теперішніх і майбутніх поколінь: у Другій світовій війні від 1943 до 1945 року Українська Дивізія, через яку пройшло близько 32 000 вояків, по німецькому боці у добрій вірі та за справедливу справу боролася, страждала, перемагала і була переможена. Це не була її вина. Вояки Дивізії, так само як ті по боці противника, тільки виконували свій обов’язок. Поряд селян і робітників у ній були старі заслужені вояки з Першої світової війни із своїми старшинами, переважно з колишньої Австро-Угорської і Української Галицької армій, як також велике число молодої інтеліґенції з Західньої України. Вони заплатили велику ціну крови, про що німецький народ не повинен забувати. Ця праця присвячена не тільки українцям, але також німецькому народові, який має щодо українців зобов’язання вдячности. Проте я особливо присвячую її моїм колишнім товаришам по зброї, як вклад до їхньої загальної військової історії. Тому я стараюся відтворити ясну картину бойових дій Української Дивізії. Ми, німці, не зважаючи на власну тверду долю, повинні також виявити щире співчуття українському народові, історія якого поставила його на такі тяжкі випробування у минулому. Цю працю написав німець, який пізнав і пережив історію та відносини Української Дивізії, найбільшого суцільного українського військового з’єднання по німецькому боці під час Другої світової війни, і який намагався розуміти події з української точки зору. Він тим більше стоїть по їхньому боці, бо сам пережив тодішні великі похибки німецької політики, які також мали вплив на Українську Дивізію. Хай ця праця внесе ясність щодо заслуг українців у боротьбі за справжню демократію та хай буде визнанням хоробрости і порядности її вояків, які свій меч до кінця війни тримали чесно та залишили його незаплямленим...”.

                              Вольф-Дітріх Гайке народився 1913 року в Прусії, і походив зі старої німецької старшинської родини. Успішно закінчив військову академію в Мюнхені і, подібно до свого батька, став активним старшиною німецької армії –професійним військовиком. З початком Другої світової війни у складі 30-ої піхотної дивізії Вермахту брав участь у бойових діях проти польських військ, а відтак на Західному фронті. Під час німецько-совєцької війни В.-Д. Гайке брав участь у воєнних приготуваннях Генерального Штабу під Москвою. Від 17 серпня до 31 серпня 1942 року був офіцером штабу 110-ої піхотної дивізії, а від 1 вересня до 18 жовтня 1942 –15-ої танкової дивізії. Від 15 березня до 25 червня 1943 відбув курси Воєнної Академії (Kriegsakademie) у Берліні. Від 26 червня до 6 грудня 1943 Гайке перебував при штабі 122-ої піхотної дивізії і 1 січня 1944 року як майор Вермахту був скерований до Дивізії ,,Галичина”. Він був у Дивізії єдиним штабовим старшиною, який належав до сухопутних військ (Вермахт), а не до військ СС.

                            Як бачимо, майор Гайке належав до числа тих німецьких старшин Дивізії, що були свідомі потреби порозуміння між обома народами – українським і німецьким, та політичного значення Дивізії. Згідно з інформаціями Романа Лазурка, у Дивізії він встановив відразу приязні стосунки з українцями, він докладав зусиль, щоб пізнати прикмети українського вояка і старшини, як також намагався усунути, в міру можливостей, помилки, що їх робили вищі німецькі кола, зокрема командир Дивізії генерал Фрайтаґ, який не розумів і не хотів розуміти

політичних завдань Дивізії і психіки українського вояка. Він знав, хоч частково, про наміри німецьких чинників щодо Дивізії, він разом з генералом Фрайтаґом був учасником всіх важливіших обговорень у справі Дивізії з вищими німецькими військовими і політичними авторитетними колами, між іншим з Гіммлером й ініціятором створення Дивізії губернатором Галичини Отто Вехтером; він був у постійному контакті з сотником Дмитром Палієвим –референтом українських старшин, а після загибелі Палієва в бою під Бродами його наступником – сотником Любомиром Макарушкою. Вольф-Дітріх Гайке пройшов разом з Дивізією весь її бойовий шлях до кінця війни, коли після капітуляції вона перейшла в полон до англійців і американців. Він провів у полоні понад два роки, і був звільнений як особа ,,без обтяжень”.

                                     Перше видання книжки В.-Д. Гайке побачило світ 1970 році під наголовком ,,Українська Дивізія ,,Галичина”. Історія формування і бойових дій (1943-1945)” в її українському виданні. Редактором української версії був проф. Володимир Кубійович, він же написав передмову до неї. За заслуги перед Дивізією Головна управа Братства кол. вояків 1-ої УД УНА нагородило Вольфа-Дітріха Гайке найвищою своєю відзнакою — Золотим хрестом за особливі заслуги. В 1960-70-х роках В.-Д. Гайке займав відповідальне становище в економічній

галузі в Баварії.

                                    З приємністю маю відзначити, що 2012 року у тернопільському видавництві ,,Мандрівець” в перекладі з німецької мови нинішнього редактора знаменитого часопису дивізійників ,,Вісті Комбатанта” Романа Колісника зі світлинами із архіву Головної управи Братства колишніх Вояків 1-ої Української Дивізії УНА, які підготував Богдан Артимишин, завдяки сприянню цього Братства, як також – громадського об’єднання ,,Українська справа” та десятка приватних патріотів-благодійників з різних теренів України –Тернополя, Львова, Івано-Франківська, Стрия та Одеси, – вже в материковій Україні повторно вийшла друком двома накладами книжка Вольфа-Дітріха Гайке ,,Українська Дивізія ,,Галичина”, з чого можна зробити висновок, що українці не лише не забули про героїчний чин Української Дивізії ,,Галичина”, але й пам’ятають про німецького майора Гайке, цього чолового офіцера нашої Дивізії, що дуже високо цінував хоробрість, порядність та патріотизм українських вояків і якому цього року виповнюється 100 років від дня народження.

 Олександер Панченко

адвокат, доктор права Українського Вільного Університету,

місто Лохвиця Полтавська область