ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

пʼятниця, 29 березня 2013 р.

СПОГАДИ ВІЙСЬКОВИКА

                              Роман   Лазурко  —  "На   шляхах Европи", спогади, Бібліотека "Листки Червоної Калини", Видавництво Братство колишніх вояків 1-ої Української Дивізії Української Національно Армії, Чікаґо — 1971. Зредаґував і приготовив до друку Любомир Рихтицький, його ж обкладинка, заставки й топографічні карти. Сторінок 362.

                             Спогади — це може один з найбільших недоліків в історії нашої культури й тоді, коли напр. ми можемо похвалитися найбільшою кількістю, у порівнанні  з  іншими  народами, газет (пригадаймо, що в часах існування, хоч як і короткого, Західньо-Української Народньої Рєспублики, майже кожне місто Галицької Волости мало свою власну газету!) — так знову, коли йде про спогади, то ми найбідніші з усіх словянських народів. Колись один з наших знаменитих критиків Микола Євшан-Федюшка писав на сторінках Літературно-Наукового Вісника, що в нас "так багато поетів, а так мало поезі" — сьогодні парафразуючи його слова, можемо сказати, що на наших землях було "так багато подій, а так мало про них спогадів".

                            Цей недолік, хоч і тільки в одному напрямку, дуже вдало вирівняв автор  спогадів "На шляхах Европи", колишній підстаршина І-ої Української  Дивізії  УНА,  "один з тисячів дивізійного стрілецтва"  — як пише у передмові поручник 1-ої УД УНА Филип Трач, — Роман Лазурко. Сміливо можна сказати, що "На шляхах Европи", це не є лиш спогади дивізійника, це не є лише частина життєпису людини, яка усвідомила собі,   що   свободу  народу й його державність не добувається "засіданнями"  й  "промовами", а зі зброєю в руках. Ці спогади, що мають дуже скромний наголовок "На шляхах Европи", є поважним причинком як і до істерії наших визвольних змагань періоду останнього розділу другої світової війни, так і до   історії   нашої   психіки,   чи   пак історії психіки  нашої  молоді   1910-их років. І саме в тому лежить найбільша, вартість спогадів Р. Лазурка. Бо в цих спогадах як і в кожних спогадах,   особа  автора  мусить  бути провідною, то в Р. Лазурка дуже часто події, описані автором, не лише   утотожнюються   з   ним,   але, наче б то,  прикривають його особу й читачеві здасться,  що  читач сам бере в них участь. Легкістю стилю, живими, з дотепом подаваними діялогами-репліками, автор розбудовує одну за, одною події, які у 12-ти розділах творять величезне полотнище подій, що в ньому опинилася наша Дивізія.

                              І, скажім собі щиро, немає в цих спогадах Р. Лазурка такого притаманного нам — і до речі шкідливого, хоч ми у ньому закохані, — сентименталізму, тобто цієї перебільшеної чутливости, якщо не сказати слізливости чи скигління. Автор є вояком, людиною дисципліни й ця дисципліна, хоч дуже часто стрічається з абсурдальними наказами військового начальства, їх виконує, бо "наказ є наказ". Але й виконування цього наказу — безглуздя, автор подає читачеві у такій формі, що читач сам собі може зробити висновок, яким шляхом розвинуться події, коли в основі цих подій були такі "накази".

                            Якщо б ми хотіли дати якесь ближче означення на цього роду спогади, якими є ''На шляхах Европи", то найкраще відповідало б означення "спогади військовика", дарма що автор не був ні генералом ні членом штабу, а звичайним, сірим підстаршиною. Але в кожному описі подій, навіть у принагідних міркуваннях, що їх тут і там розсіває автор, коли напр. говорить про німецьке військо, то у нього слідно цю організацію послуху, додержування твердого порядку для забезпечення тієї головної мети, якою для коленого українця — державника є його незалежна держава.

                          Ці спогади слід поширити не лише серед нашої молоді, але теж і серед цієї частини старшого громадянства, яка захоплюється "демократією".

Григор Лужницький

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації