1943 рік
15 квітня — Військова Управа у Львові покликана до ведення справ запланованої Української Дивізії, відбула перші наради.
28 квітня — У Львові проголошено створення Стрілецької Дивізії «Галичина» маніфестом губернатора Галичини — д-ра О. Вехтера та відозвою провідника Українського Центрального Комітету — проф. д-ра Володимира Кубійовича.
18 липня — Перші добровольці — українські старшини, підстаршини й стрільці від'їхали зі Львова на вишколи.
15 вересня — У Львівському Оперному Театрі відбувся Великий Радіовий Концерт присвячений добровольцям Стрілецької Дивізії «Галичина». У концерті взяли участь делегати стрільців із вишколів як теж Дивізійний Хор.
28 листопада — 6-ий полк (за назвою: «Поліційний») на вишколі в ПО в південній Франції складає військову присягу. Т. зв. «Поліційні полки» — 4, 5, 6, 7 і 8-ий — зформовані з українських добровольців покликаних до Дивізії, були до неї включувані починаючи з весни 1944 року.
1944 рік
Січень-лютий — Бойова група під командою полк. Баєрсдорфа від'їхала з Гайделяґру на чотиротижневу акцію проти комуністичних партизанів в районі північно-східньої Галичини та Холмщини. Зустрічі й співпраця вояків Дивізії з частинами Української Повстанської Армії.
Кінець лютого — Від'їзд транспортів з Гайделяґру до вишкільного табору в Нойгаммері.
16 травня — Відбулись в Нойгаммері великі бойові вправи Дивізії з участю всіх родів зброї. Дивізію відвідали представники Військової Управи, УЦК та батьки добровольців.
28 червня — Дивізія від'їхала з Нойгаммеру на фронт до Галичини на схід від Львова, де призначена в другу лінію фронту на відтинку опірного пункту Бродів зайняла позиції розбудувавши близько 50 кілометрів фронтових укріплень.
11 липня — Почалися бої Дивізії в районі Бродів; вороже окруження, а в слід за тим від 22 липня прорив частини Дивізії з брідського кітла. Великі втрати Дивізії — убитими чи полоненими. Від 2 до 3-ох тисяч вояків Дивізії приєдналося до Української Повстанської Армії.
15 вересня — Починається в Нойгаммері плянове навчання вдруге зформованої Дивізії.
22 вересня — Бойова група Дивізії під командою підполк. Вільднера виїхала на на 4-тижневу бойову акцію поборювання комуністичного повстання в районі Банська Бистриця — Зволень на Словаччині.
15 жовтня — Відходять перші ешелони з Нойгаммеру для переміщення Дивізії на Словаччину в район міста Жіліна. На Словаччині Дивізія докінчує бойовий вишкіл; сповняє завдання забезпечення місцевостей і в бойових акціях у поборюванню партизанів здобуває багато зброї.
1945 рік
31 січня — Дивізія залишає Словаччину і перемашеровує двома маршрутами протягом місяця лютого на нове призначення в район Марібору на Словенії, де сповняє функції залог та бере участь в поборюванню комуністичних партизанів.1 квітня — Дивізія починає наступ для закриття фронтового прориву Червоної Армії в Австрії на відтинку Ґляйхенберґ — Фельдбах, де відзначується в боях з большевиками.
17 березня — Проголошено Декларацію Українського Національного Комітету, якого і головою став генерал Павло Шандрук. Приступлено до організації Української Національної Армії, якої головнокомандувачем призначено ген. Павла Шандрука. Наша Дивізія увійшла в склад Української Національної Армії як Перша Українська Дивізія УНА.
25 квітня — Дивізія складає присягу як 1-ша Українська Дивізія Української Національної Армії «на вірність Українському Народові і своїй Батьківщині — Україні».
8 травня — Капітуляція Німеччини і кінець Другої світової війни застає Українську Дивізію на протибольшевицькому фронті в Австрії, з якого вона відступає в полон до західніх альянтів.
8-15 травня Вояки Дивізії збираються біля міста Шпітталь та Кляґенфурт в Австрійських Альпах.
19-20 травня перші транспорти до табору полонених ч. 5 біля села Беллярія на Адрійському побережжі центральної Італії (Коло 10.000 вояків; інші попали до американського або до французького полону).
14 червня до 24-го серпня 1945 р. постійні відвідини табору совєтськими репатріяційними комісіями, а також польськими вербувальними комісіями до ІІ-го Польського Корпусу ген. Андерса.
25 серпня на вимогу совєтських репатріяційних чинників англійська влада погодилася на усунення команданта табору ген. М. Крата та всіх командирів полків з їхніх постів та перевезення їх до інших таборів. «Бунт в таборі» проти вивозу старшин й одночасно проти діяльности совєтської репатріаційної комісії.
17 жовтня — перевіз полонених з Беллярії до новозбудованого табору з шатер на кол. летовищі біля Ріміні (Мірамаре). Український табір називається С.Е.П. Но. І (Сепарейтед Енемі Персонел). Тут відразу команда організувала матуральні та промислові курси.
2 грудня 1945 — Архиєп. Кир Іван Бучко відвідав табір у Ріміні та відправив архиєрейську Службу Божу в асисті таборових та прибулих з Риму священиків.
26 березня 1946 р. полонених українців І УД УНА в таборі Ріміні відвідав президент Комітету Українців Канади о. д-р Василь Кушнір.
8 липня 1946 — полонених українців І УД УНА в таборі Ріміні відвідав голова об'єднаних українських, американського і канадійського допомогових комітетів, д-р Володимир Ґалан.
1947 рік
11 січня — Звільняють з американського полону, як останню групу, 33-ох старшин Дивізії. В американському полоні — в таборах в Німеччині було біля 7000 вояків Дивізії і їх частинами відпускали на волю починаючи від початку 1946 року.3 квітня 1947 р. табір у Ріміні відвідав сотн. канад. армії Богдан Панчук, директор Українського Центрального Допомогового Бюра в Лондоні, Англія.
25-го квітня 1947 — Англійський Командант табору проголосив рішення бритійської влади про переїзд полонених до Велико-Британії.
Травень 1947 — транспорти полонених відходять до Англії.
8 червня 1947 — останній транспорт залишає табір Ріміні і поїздом від'їхав до Венеції, звідки військовим кораблем «Таост Вікторія» відплив до Англії. Транспорти з полоненими причалювали в порті Ліверпулі або в Савтгемптоні, звідки залізницею переїжджали до розподільного табору 17 Р. О. Camp Lodge-Moor - Sheffild, Yorkshire. Старшин дивізії переведено до окремого табору в Шербурні.
В грудні 1947 р. табори українських полонених в Англії відвідав Архиєпископ Іван Бучко.
Вересень-жовтень 1948 р. — Зачинається звільнювання українських полонених. Кожний табір по черзі переїжджав до ліквідаційного табору в Бурі Ст. Едмундс, де відбувалася остання формальність звільнювання.
11 жовтня 1948 р. звільнено з табору останню групу полонених вояків І УД УНА. Старшин дивізії звільнено з полону щойно в листопаді 1948 р.
В 1948 — 1950 роках — Починається на терені Німеччини організування Братства к. вояків 1-ої Української Дивізії УНА як комбатантської організації, яка веде свою комбатантську й видавничу діяльність по сьогоднішній день так в Европі, як і в країнах поселення у вільному світі.
Зібрав: І. Скіра
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар