ПЕТРО ШОХ

                       Хорунжий Української Армії, відзначений Хрестом ім. Симона Петлюри та Воєнним Хрестом за участь в збройній боротьбі за Українську Державність 1918 — 1920 рр., член нью-йоркського  відділу  ОбВУА.

                       Петро Шох народився 1899 р. на хуторі над р. Десною поблизу м. Чернігова, в родині заможних і  національно  свідомих  козаків-хліборобів. Середню освіту розпочав в Чернігівській реальній гімназії, де поряд зі шкільними науками, багато уваги приділював українській історії та літературі. Революція 1917 року застає його за сформованим українським світоглядом і він включається в громадську роботу, організуючи місцеву молодь в просвітних гуртках до відбудови Української Державности.

                 1918 року, весною, за Гетьманату, він вступає до Сердюцької дивізії, в якій проходить курс старшинського вишколення в м. Києві. Коли ж владу Гетьманату заступила влада Директорії, він включається до армії Української Народньої Республіки. Як підхорунжий в кількох частинах дієвої армії, якийсь час також і в Галицькій армії, а пізніше постійно в 4-ій Київській дивізії. Був ранений і по одужанню повертає назад до своєї дивізії. 20-го листопада 1920 р. з закінченням воєнних дій на проти-большевицькому фронті розом з Армією УНР перейшов границю польської займанщини, й був інтернований поляками. Як військово-інтернований, Петро Шох перебуває в кількох лагерях, а наостанку в лаг. Щіпьорно та Каліші. Наказом Армії Української Народньої Республіки з квітня 1921 р. був підвищений до ранги хорунжого.

                       В лаг. Щіпьорно закінчив середню освіту матуральним іспитом, а в р. 1924 розпочав високі студії в Українській  Господарській Академії на гідротехнічному факультеті  в    м. Подєбрадах в Чехословаччині і був головою студентської  громади, а також представником   її до ЦеСУ-С-у. В м. Подєбрадах одружився з абсольвенткою економічного факультету Іриною Волосенко. По закінченні Академії в 1929 р. виїхав до Галичини,  де зорганізував своє  підприємство водних та огрівальних інсталяцій в м. Львові і опрацював проекти та  провадив   будови  водотягів в  різних містах  Галичини.  В 1939 р. з приходом большевиків перебував  через два роки в м. Кракові, а від 1941 р. до 1944 провадив справу виховання ремісничої молоді при Укр. Допом. Комітеті у Львові.  В 1944-му р. покинув  назавжди м. Львів і подався з  дружиною та трьома малими дітьми на Захід. Кінець війни  застає його в  Тюрінгії.