ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 10 серпня 2011 р.

СТРІЛЕЦЬКИЙ ПРАПОР — СИМВОЛ ІДЕЇ

Степан Ріпецький

Для нації, що втратила незалежність — історична традиція, себто свідомість своєї славної бувальщини, має надзвичайне значення. Ця свідомість і в найтяжчих для поневоленого народу хвилинах хоронить його від духового занепаду, зневіри і зледащіння, не дозволяє йому попасти в стан безідейного животіння та почуття меншевартости. Національна традиція — це велика духово-моральна сила кожного народу. Вона кріпить його сили та є джерелом його національної гордости і віри в своє майбутнє.

Давно, ще перед двома століттями до першої світової війни, повів гетьман Мазепа до кривавої битви під Полтавою озброєні полки борців за волю України. Козацькі герої підняли тоді востаннє зброю проти гнобителів батьківщини. Бій скінчився перемогою Москви. Зайшло сонце вільної України на довгі роки. Московські царі жорстоким насильством і терором закріпили своє панування на українській землі. Та не вбили славної традиції Полтавського бою. Ім'я вождя останньої збройної боротьби України за свободу, гетьмана Івана Мазепи, стало традиційним, історичним символом змагань українського народу до самостійної державности.

Минули довгі роки... В літі 1914 року над українськими землями знялася пожежа світової війни, яку підготовляла і розпалила своєю загарбницькою політикою царська Росія. Впродовж понад 200 років намагався цей ворог України доконати свій злочинний плян знищення українського народу, як самостійної нації. Московські царі боялися втратити панування над Україною. Зокрема дуже боялися вони існування поза кордонами Росії вільного джерела української ідеї, яким тоді була українська Галичина. Тому Москва розпочала війну, щоб зліквідувати це мазепинське гніздо.
І тому у тій історичній хвилині не могло бути в нікого з українців найменшого сумніву про те, що робити та за що і проти кого боротися. Одна єдина думка, велика мазепинська ідея, диктувала тоді українському народові єдине бойове гасло: «До бортьби проти історичного ворога України, проти Росії! За визволення українського народу! За вільну самостійну українську державу!»

Впродовж одного тільки дня постав у тому історичному моменті єдиний керуючий політичний центр: Головна Українська Рада. Не було ніяких групово-партійних амбіцій, ані суперечки за першенство. Усі стали рівні перед небезпекою заглади нації. Прийнято засаду паритету. Головна Українська Рада була нашою повноправною політичною репрезентацією. В її склад входили вибрані всенароднім голосуванням парляментарні і соймові посли та представники усіх трьох політичних партій. Це був дійсний та правно легітимований провід українського народу. Відчуття і розуміння спільного національного ідеалу було тою силою, що об'єднало усіх.

Головна Українська Рада звернулася до українського народу з маніфестом, що проголошував: «Історичний і найбільший ворог України, що грозить їй загладою, мусить бути поражений і розбитий, а на руїнах царської імперії має постати вільна, самостійна Україна!»

Українська Боєва Управа закликала українську молодь ставати в ряди добровольчої військової формації Українських Січових Стрільців словами: «До зброї! З оружям в руці зміряємось з відвічним нашим ворогом!»

Могутній бойовий клич пролунав по українській землі. Об'єднаний народ станув під січово-мазепинським прапором до боротьби з Москвою.  Була це незабутня радісна хвилина у тій грізній добі.

На поклик маніфестів зібралося у Львові, Стрию і інших містах понад 20 тисяч української молоді, ведені своїм патріотичним почуттям, із радісним і гордим захопленням. Через ворожу інтриґу польських верховодів обмежено їх число до 2500.

Так постало Українське Січове Стрілецтво, як збройна сила українського народу, що виступила на побоєвище світової війни» щоб засвідчити перед світом, що український нарід нарівні з іншими поневоленими народами зголошує своє природне право до незалежного життя. Так стало Українське Січове Стрілецтво творцем живої української традиції і лучником нашої сучасности з минулим.

Не засвоївши ще достаточно основ воєнного ремесла вирушили перші стрілецькі сотні на карпатський фронт, де вони вже при кінці вересня 1914 р. прийняли бойове хрещення. Пішли в перший бій. Були перші вбиті і ранені. Вперше від бою під Полтавою пролилась на історичнім побоєвищі світа — українська кров — за Україну, кров перших українських вояків новітньої доби історії України. Вимарш перших сотень УСС на бойовий фронт в Карпатах та їх перші бої з московським військом у вересні 1914 р., стали початком новітніх визвольних змагань українського народу та його збройної боротьби за незалежну державність.

Як промінь сонця проганяє нічну темряву, так збройний виступ Українських Січових Стрільців освітив українську землю. З темряви забуття виринув український нарід не як пасивний об'єкт, а як активний творець своєї новітньої історії.

Чотироденний кривавий бій, що відбувся в травні 1915 року на горі Маківці, був іспитом зрілости вояцьких і бойових якостей Українського Січового Стрілецтва, даючи українському народові нові великі цінності: новий тип українця та вартісного вояка. Командування армійської дивізії, в склад якої входили УССтрільці, так висловилось у своїм наказі про цей славний бій: «Боротьба була важка і вимагала жертв. Українські Січові Стрільці двічі рішили бій у нашу користь. Вони можуть гордо глядіти на свої подвиги, бо повсякчасно лишиться в історії слава їхніх хоробрих діл та золотий лавровий листок в історії їхнього народу».

Славний бойовий похід УССтрільців, що почався із Карпатської України, продовжувався по всьому просторі великої української землі: крізь засніжені звори і хребти Карпат, через Дністер, широкі лани соняшного Поділля, через Збруч, правобережну Україну, понад Чорне Море, вгору Дніпром, через Хортицю і запорізькі степи. Бачив їх і золотоверхий Київ і старинний Львів, на вулицях яких Українські Січові Стрільці значили своєю кров'ю соборну волю української нації.

І лишали УССтрільці на своєму бойовому шляху найдорожчі пам'ятки, найцінніший дарунок для майбутніх поколінь: стрілецькі могили, розсіяні по всій Україні. Культ стрілецьких могил створив величаву національну традицію. Багатотисячні свята в пам'ять Українських Січових Стрільців, поляглих на горі Маківці, Лисоні та других місцях, були всенароднім плебісцитом почувань українського народу для ідеї, за яку клали голови Українські Січові Стрільці.

Леґенда і слава піднесли УССтрільців на свої крила і несли вперед. А разом з тим йшло те, що найкраще в людській культурі — пішло мистецтво, поезія, пісня. Живим полум'ям вибухла із стрілецьких лав нова стрілецька пісня, що стала джерелом нашої національної гордости та за своїм змістом була програмою дії і боротьби
українського народу в той час першого його збройного зриву за волю. У найкращій і найпопулярнішій стрілецькій пісні «Гей, у лузі червона калина», що була гимном УССтрілецтва, поставлено виразно основну мету стрілецького походу: «визволення України із московської неволі».

Українські Січові Стрільці ввели Україну в нобу добу її історії. Вони промостили шлях для дальшої збройної боротьби українського народу за власну державність. Вони її почали і підготовили. Цю історичну ролю Українського Січового Стрілецтва зобразив прекрасно наш політичний ідеолог, сл. п. д-р Володимир Старосольський у своїй святочній промові у Львові 1934 р. з нагоди 20-ліття УСС, де він сказав:

«Прийшли після виходу в поле Українських Січових Стрільців речі і події великі, що закривають собою почин УССтрільців, що виорали в свідомості і відчуванні українського народу борозди куди глибші... Але одне є певне: Українські Січові Стрільці були початком лявіни. Хоч лявіна яка велика, хоч її маса більша від малої тільки жмінки, з якої вона почалася — Проте оця жмінка, про що слід завжди тямити, була початком лявіни. Та цього не забудеться і тоді, коли згине «в сірій мряці слід По журавлях...»

Визвольна ідея Українського Січового Стрілецтва, що зродила Стрілецький чин — живе по сьогодні. Вона не загинула, вона діє ще далі своєю давньою силою та жде на своє здійснення. УССтрілецтво — це не тільки минулий спомин про його бойові дії. Це діюча по сьогодні ідея, та жива актуальна всеобіймаюча програма дії сучасного українства.

Український народ по сьогоднішній день перебуває в тяжкій неволі, під жорстоким гнетом і терором московської тиранії. Україна, як і в 1914 році залишилася частиною російської імперії. І ті самі бойові гасла: «До боротьби проти історичного ворого України, проти Росії! За розбиття московської імперії! За визволення поневоленого українського народу! За вільну, самостійну українську державу!», гасла, що їх підняв у 1914 році український народ та за яких здійснення розпочали Українські Січові Стрільці збройну боротьбу, ті самі гасла і сьогодні є єдиним програмовим наказом усього свідомого українства. Той самий наказ спрямовує сьогодні всі зусилля та всю боротьбу українського народу до тої самої мети, за яку почалася наша боротьба перед 56-ти роками.

Дуже актуальною є також сьогодні ця загально-людська мотивація виступу УССтрільців проти Московщини, яка і сьогодні є моральним арґументом українського визвольного руху.

Після бою на Маківці Загальна Українська Рада звернулася до Українських Січових Стрільців з такими словами: «Україну свободолюбну, що змагає до ідеалів демократії, правди і справедливости — ви вивели на світову арену. Ви доказали, що українці не хочуть і ніколи не можуть бути союзниками темряви, реакції і деспотизму, до останньої краплі крови будуть боронити дорогоцінних скарбів вселюдського поступу, свободи і рівноправности народів перед загарбницькою рукою російського царату».
А Союз Визволення України, що репрезентував тодішню українську політичну еміґрацію з Росії, проголосив тоді у своїй плятформі таке програмове кредо: «Об'єктивна історична конечність вимагає, щоб між Західньою Европою і Московщиною постала самостійна українська держава. Потрібно це для осягнення і утривалення європейської рівноваги. Українська справа є рівночасно справою європейської демократії».

І сьогодні, як і перед поверх 50-ти роками, черпає український народ свою моральну силу і допомогу в своїй боротьбі проти московської тиранії з того самого джерела високих універсальних ідей вселюдської культури, демократії і свободи людини та рівноправности народів. І сьогодні стоїть український народ в одному фронті з народами вільного світу в тяжких змаганнях проти загрози того ж московського імперіялізму та бореться за ті ж національні і загально-людські ідеали, за які боролися і вмирали УССтрільці.

Понад усі відомі нам факти і події бойового шляху Українських Січових Стрільців, що стверджують високу мету стрілецького походу — найкращим і недискутованим документом історичної ідеї Українського Стрілецтва є символ тієї ідеї, який воно створило у формі власного Стрілецького прапора.

Як поневолена і недержавна нація — ми не мали до першої світової війни власного національного прапора із нашою державною емблемою, який своїм змістом і формою репрезентував би увесь український народ та був висловом змагань і боротьби усього, соборного українського народу.

Запропонований ще в серпні 1914 року австрійськими чинниками синьо-жовтий прапор, з австрійським чорним орлом з одної і з галицьким левом з другої сторони та із чорно-жовтими австрійськими стрічками на держаку — не був прийнятий ні УССтрілецтвом, ні Боєвою Управою. Українські Січові Стрільці рішуче відкидали впродовж свого існування всякі спроби з боку чужої влади, які нарушували б їх національну честь і гідність. Вони хотіли тільки під українським національним прапором виступити до боротьби за волю України та зберегти свою національну окремішність.

Коли після карпатського періоду боротьби на весні 1915 року стала дуже актуальною справа придбання власного прапору УСС — тоді виринула невирішена до того часу проблема: як має виглядати наш прапор, зокрема наша національно-державна емблема? І далі: чи вживана досі в Галичині емблема лева є вірним і правильним знаком і символом всеукраїнської і соборницької ідеології Українського Січового Стрілецтва? Це питання розв'язали УССтрільці по лінії їх основної ідеології, а саме: Українські Січові Стрільці не були військом галицьким. Від першої хвилини свого існування вони були і все хотіли бути тільки військом українським. Хоч по-своєму особовому складі УССтрільці — це сини галицької вітки українського народу, але по своїй ідеї, політичному світогляді та меті своєї боротьби були висловом української соборности, всеукраїнської державности. Столиця України Київ і могила Шевченка над Дніпром були символом найвищої ідеї УССтрільця.

Ми є в щасливому положенні, що в нашому Історичному Архіві УСС збереглися високоцінні документи, які виразно і ясно свідчать про соборницькі мотиви і всеукраїнські ідеї Українського Січового Стрілецтва при творенні Стрілецького прапора на переломі 1915/1916 рр. Згадуваний уже вище політичний ідеолог УСС, д-р Володимир Старосольський, так м. ін. писав 20 серпня 1915 р. до Боєвої Управи в імені УССтрілецтва, про його думки і бажання в справі прапора і гербу УСС:
«Справа гербу України досі не рішена, а справа ця немалої практичної ваги. Герб символізує нас назовні, перед світом, як одноцілу націю і безперечно з огляду на освідомлення світа про Україну є справа гербу першорядної ваги. Момент історичної вірности тут другорядний. Рішати повинна політична вага та значення гербу, він мусить означати Соборну Україну. З тої причини ми є проти лева. Він (нехай, що історично вірний) є гербом самої тільки Галичини». В другому листі від 5 квітня 1916 р. писав д-р Старосольський: «Загально признаного гербу Соборної України досі нема. Такий герб є безумовно потрібний. Висновок: він мусить бути створений. Тому, що історія не переказала нам такого гербу, то і герб, який установимо, не може мати прикмет історичної вірности. Натомість історичне свячення дістане він через те, що постане і буде уживаний в історичну хвилину... Стрільці домагаються гербу соборної України...»

Ми передали докладно думки і бажання УССтрілецтва з-перед 56-ох років, які найкраще доказують та свідчать: якими ідеями керувалося УССтрілецтво та за що воно боролося.
Вслід за тим Українське Січове Стрілецтво вперше в новітній історії створило соборний український герб в об'єднаному виді київського Архистратига Михайла і галицького лева, що символізував соборну українську національно-державну ідею та був уміщений на прапорі УСС. І в цьому також першенство і новаторство Українського Січового Стрілецтва.

Коли в два роки після цього була створена над Дніпром самостійна і незалежна українська держава — Українська Народня Республіка — тоді за ініціятивою президента Української Центральної Ради проф. Михайла Грушевського був щойно установлений державний герб України у формі тризуба, що був державним гербом-знаком київської держави Володимира Великого. Від тої хвилини цей новий державний герб Української Народньої Республіки став також єдиним символом і знаком державницької і соборницької ідеології Українського Січового Стрілецтва, коли здійснилась ідея його борців, поляглих на Маківці, Лисоні, на вулицях Києва і Львова, коли постала самостійна і соборна держава українського народу — Українська Народня Республіка.

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації