ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

четвер, 2 грудня 2010 р.

ШУХЕВИЧ-ЧУПРИНКА — ВІЙСЬКОВИК І ПОЛІТИЧНИЙ ПРОВІДНИК

Богдан Кравців 

Дня 5 березня ц. р. минуло двадцять років з часу, як у Білгородському лісі біля Львова упав у бою із з'єднаннями чекістів генерал-хорунжий Тарас Чупринка — той, що його справжнє прізвище було — Роман Шухевич.

Смерь командира Української Повстанчої Армії, генерала Тараса Чупринки вкрила жалобою не тільки серця численних його однодумців — учасників українського націоналістичного руху в широкому розумінні цього слова, вояків очолюваної ним Армії, але й широкі кола української політичної еміґрації в усьому світі. Болючим ударом була ця смерть для тих, що боролися разом з ним у рядах УПА до останньої хвилини, що в процесі цієї боротьби заповнювали тюрми і концтабори Совєтського Союзу. Широким відгомоном відбилася ця смерть в усьому світі. Тож загинув той, що цілих сім років очолював, як головнокомандуючий, Українську Повстанчу Армію в її боротьбі проти двох могутніх окупантів України — тоталітарних гітлерівської Німеччини і комуністичної Москви у боротьбі, веденій спочатку на два фронти, а потім після поразки Німеччини під кінець другої світової війни, протягом п'яти років проти совєтських військових і поліційних збройних сил, на окупованих ними українських землях.

Не зважаючи на порівнально довгий час від смерти Чупринки-Шухевича, постать його і чини, ведені ним не тільки мілітарні, але й політичні дії не знайшли в українській історіографії, ні взагалі в українській літературі і публіцистиці того насвітлення й оцінки, на які вони заслуговували. Поза трьома невелигкими книжечками, — Володимира Янева «Шухевич-Чупринка людина і символ (Мюнхен, 1950), виданої Лігою Визволення України, збірочки статтей «Тарас Чупринка» (Торонто, 1950) і Богдана Кравцева "Людина і вояк" (ООЧСУ, Ню Иорк, 1952) не появилася ні одна більша монографія про цього «командира армії безіменних», як його називали, хоч видано за той час чимало окремих книжок про менше важливі в історії української визвольної боротьби постаті.

Не знайшла постать Чупринки також достойного йому місця у мистецькій літературі — поза декількома віршами немає нічого гідного уваги. У з розмахом написаному, хоч і подекуди
перешаржованому романі Уласа Самчука про боротьбу УПА на Волині — «Чого не гоїть вогонь», що в ньому використано частинно й воєнний досвід очолюваної генералом Тарасом Чупринкою збройної партизанської боротьби, постать головного командира УПА не згадана.
А тим часом, виходячи з цілком реальної й об'єктивної оцінки провідної ролі й чинів ген. Тараса Чупринки, його постать була й залишається однією з наймаркантніших в історії збройних змагань українського народу під час другої світової війни й після неї. Постаттю великого формату був пізніший командир УПА не тільки в організуванні цієї армії і в її операціях та боях, але ще й до того в 1926-33 рр., коли він в підпільній системі ОУН діяв, як бойовий референт крайової Екзекутиви ОУН. В мемуарній і публіцистичній літературі про активність Романа Шухевича того часу, майже не підкреслений той факт, що він чи не єдиний із тодішніх провідників підпілля залишився нерозконспірований у виконуваній ним ролі. До кінця ж, ні польська поліція, ні польські суди не змогли встановити ні довести участи Романа Шухевига в таких чи інших революційних актах. Що більше, не здогадувалися про справжню ролю його в тих діях навіть найближчі його друзі: пластуни, спортовці, товариші з техніки, а й підлеглі йому бойовики,. Не знайшла синтетичної об'єктивної оцінки і така сторінка із військової вже біографії Романа Шухевича, коли він в 1938-у році стає одним із співорганізаторів Карпатської Січі і як старшину для окремих доручень при її штабі, виконує ряд місій військового і політичного характеру, зв'язаних з організацією й озброєнням тієї військової формації, що вимагали багато політичної орієнтації, хисту і такту. Окремої аналізи і розгляду заслуговували б також такі етапи військової кар'єри Романа Шухевига, як його співучасть в організації і проводі так званого «українського леґіону», що був зорганізований 1941-го року і навіть узяв участь у німецькому поході на СССР, але ж потім був виведений з фронту і зліквідований за наказом самого Гітлєра.

Треба ж пригадати і встановити, що рішився Роман Шухевич на свою і своїх друзів, багатьох соток українських націоналістів і бойовиків участь в цих військових акціях у повній свідомості абсурдности і безвиглядности будь-якої самостійної української концепції в умовах гітлерівського режиму і божевільних плянів Гітлєра на доосновне знищення українського народу свідомості, що її він висловив у своїй заяві: «Нам треба боротися безкомпромісово і проти Гітлєра і проти Сталіна». Роман Шухевич стає у проводі цих військових формацій з єдиною тільки метою — здобути військовий вишкіл і зброю для соток молодих українців і в дальшому партизанського досвіду, усього того, що допомогло потім вирішально в організації уже цілком незалежної української військової формації, спрямованої і проти гітлерівських і проти совєтських окупантів — Української Повстанчої Армії.

Завершенням військового шляху Романа Шухевича була його провідна участь у творенні і формуванні Української Повстанчої Армії, що її головним командиром він став у вересні 1943-го року. Розбудована і ведена ним, ця єдина в свойому роді військова формація уже цілком модерного типу, вишколена й випробувана в незвичайно важких умовах воєнних операцій, коли вся українська територія була тереном велетенського змагу двох мілітарних потуг світу — гітлерівської Німеччини і червоної Москви, залишиться однією з найбільш маркантних сторінок не тільки в історії України, але і в історії військової справи світу, як приклад застосування партизанської стратегії в умовах тотальної війни. Значення Української Повстанчої Армії і роля ген. Тараса Чупринки з цього погляду — на жаль — ще не усвідомлені і не встановлені в усій повноті. Не доціюють належно цього значення й ролі не раз і самі ж таки старшини й вояки УПА. Беручи участь в таких чи інших операціях військових з'єднань і частин УПА, виконуючи ті чи інші бойові завдання, довершуючи неймовірні не раз з військового погляду рейди через зайняті окупаційними арміями терени чи й через території чужих і ворожих держав, учасники цих боїв, операцій і рейдів не завжди мали змогу усвідомити усю їх складність, ризиковність чи й незвичайність. За реґулярної війни, для старшин генеральних штабів, чи й для командантів таких чи інших військових з'єднань такі операції і дії, як їх проводила УПА, були неможливими, безслуздими, речами, про які не варто була й думати. В мемуарній літературі про УПА наявна безліч прикладів на такі неможливості і неймовірності, які доводять, що у військовій партизанській практиці нічого неможливого і неймовірного немає, що в ній трапляються дії і події, які звичайним людським розумом не раз справді таки важко збагнути. З того погляду вивчення й висвітлення досвіду партизанської стратегії УПА вартувало б уваги і дослідів і українських і чужоземних істориків і теоретиків військової справи. В рямцях таких досвідів була б зокрема дуже цікавою і повчальною студія про той період в діяльності ген. Тараса Чупринки, коли він в 1945-50-х роках, вже після закінчення другої світової війни очолював збройну боротьбу УПА на окупованих совєтськими арміями і загонами НКВД теренах західньої України, утримуючись і переводячи такі чи інші бойові завдання в самій гущі ворожих військових сил.

Проте, Роман Шухевич-Чупринка, це не тільки вояк, але й видатний політичний діяч. УПА ніколи не була виключно повстанчою армією, але також збройно-політичною формацією, що несла на своїх прапорах найбільш поступові і протиставні гітлерівській та сталінській диктатурі, гасла державно-національної незалежности народів та свободи людині... Політична плятформа УПА, якої одним з творців був ген. Тарас Чупринка, була не меншим фактором сили вояка і старшини УПА, як його зброя. Більшовицькі пропагандисти постійно нападали і нападають на УПА і усе організоване підпілля в Україні, але вони ніколи не спроможні кинути будь-яку тінь на ідеї, за які УПА боролася.

Це саме треба сказати про плятформу Української Головної Визвольної Ради, що її одним із співтвірців був також ген. Тарас Чупринка. Утворення УГВР було завершенням довгого процесу росту організованого українського визвольного руху. Як загально-український політичний цент, УГВР була зверхником УПА і всього визвольного підпілля. Вибрання на І Великому Зборі УГВР Романа Шухевича головою Генерального Секретаріяту УГВР логічно випливало з позиції, яку він у той час вже займав в організованому визвольному русі.

Генерал Тарас Чупринка і його військові та політичні чини й заслуги широко відомі українцям у вільному світі, зокрема ж усім тим, що були зв'язані з ним ідеєю і спільною боротьбою проти ворогів України. Признання йому як військовикові було висловлене добре в повідомленні про геройську смерть ген. Тараса Чупринки, проголошеному Українською Визвольною Радою, Головним Командуванням УПА та Проводом Організації Українських Націоналістів в березні 1950-го року, де було сказано:

«Протиокупантська визвольна боротьба, що її в 1943-50-х рр. повела УПА, підпільна ОУН та багатомільйонові маси українського народу під досвідгченим і відданим, безпосереднім керівицтвом сл. пам. генерала Шухевича-Чупринки, з погляду масового героїзму і патріотизму, з погляду завзяття і жертвенности всіх її учасників та українських народніх мас, з погляду тих незвичайно важких умов, в яких увесь час проходила праця, не має собі рівної не тільки в українській, але й у світовій історії. Вона завжди становитиме одну з найславніших, найгероїчніших сторінок історії України».
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації