ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

вівторок, 31 серпня 2010 р.

ОДИН - ТАКИЙ БЛИСКУЧИЙ БІЙ

Михайло Островерха


... На думці маю „один — такий" на нашому відтинку протипольського фронту! Могли бо бути ще й блискучіші й не одні такі бої на інших відтинках УГА в дочортківських боях і в нашій чортківській офензиві.

Тут коротким нарисом хочу згадати бій за Березовицю Велику — ключ у поході на Тернопіль-Золочів-Броди.

По здобутті Теребовлі ,— була коротка зупинка. Був чудовий наш ранок. Черство-здоровою синявою неба прикрасилося сонце, а свіжа й росиста зелень червневих днів набрякала співом птаства. Вся „Група-Схід" — що від березня до 31 травня 1919 оперувала понад Збручем, з осередком Підволочиська, проти большевиків — і ще деякі частини станули на збірку, тут у Теребовлі, над річкою Гнізна, біля залізничого мосту, на широкім лузі. Тоді була й переформована Десята Бригада УГА: п'ять куренів піхоти, сотня кінноти, сотня кулеметів для кожного куреня, полк гармат. Командант Бригади — сотник Кондрацький, шеф штабу — сотник Маринович; курінні — М. Дацків, Климкевич, В. Стеткевич. Двох інших у цій хвилині не тямлю. Кіннота — Т. Свистун. Гарматній полк – отаман Кирило Карась. Мене призначено до куреня М. Дацкова, адьютантом якого був чет: В. Стрільчик, а сотенними були: пор. Керстюк, четаpi В. Костюк, Ц. Мучій, Лянґ; сотня кулеметів — пор. Р. Кетнер; четові ж команданти й команданти інших відділів були: четарі І. Кучмак, Б. Глібовицький, Павнель; xoрунжі Неґрич, Голіней, В. Мосяк, Р. Дорожинський, Б. Попович, І. Зєлик, В. Солодкий, О. Типкевич, 3. Ляшевич, Ів. Ханик і автор цих рядків. Але, на жаль, час своє зробив: інші прізвища я вже забув ...

Ця новопереформована бригада рушила з Теребовлі в дальший бойовий похід. Ішли ми вперед усіми дорогами правого нашого крила — на захід. Нас осмаглював сухий, здоровий вітер. Хвилі ланів прибігали до нас, то знову котились у далі. Жайворонки безнастанно заливали простори співом, що єднався з нами співами.

Ми наближались до бойової лінії. Сонце хилилось до ланів. Передано наказ: не співати!

Зайшло сонце — наш курінь увійшов у село Мишківці, біля Микулинців. Ми розташувались у широкій, зеленій балці села. Відпочинок і вечер'я. А лиш затремтіли й нишком перші зорі і стали в росах блистіти, наш курінний, покликав усіх старшин до себе: подав докладний плян нашого наступу на Березовицю Велику, наступ цілої бригади. Кожен сотенний зазначив на своїй мапі свій відтинок, де сотня має окопатись розстрільною і ждати наказу до наступу.

Повний смерк запав на село. Сотня за сотнею, курінь за куренем рушили на становища. За селом, Мишківцями, сотні нашого куреня з напруженням, передбойовим, повним спокоєм і тихо подались кожна на призначене їй у наказі становище. Сотня чет. Ф. Мучія, до якої приділили мене з кулеметами, дуже швидко і зручно розвинувшись у розстрільну, стала окопуватись. Окопування ішло пиняво — стрільці до наступу рвалися, а не до „позиційного» бою.
Перед нами, в залізобетонових окопах, — іще австрійських з недавно скінченої світової війни, — стояли готові до бою поляки.

Темінь і тиша залягла на поля. А ця тиша була повна й могутня, з небом і з зорями з'єднавшись. Повітря було свіже, чисте, насичене подихом ланів.

Зненацька — за нами радістю залунав у нічних просторах піль ясноселєдиновий блиск! Іще один, і ще один і, в короткій частині секунди, понад нами понісся свист і щасливий гук гарматнього стрїльна. До чверть години — вже грали всі наші гармати, всяких калібрів, свою чудову і грізну симфонію. Вогонь кріпшав, простори були безперервно осяяні. Вся наша розстрільна була на ногах— ніхто й не думав лежати в окопі. Очі усіх проникають у освічені блискавками простори ланів; усверлюються у становища поляків, де наші гранати риють землю, що безнастанно вибухає чорними фонтанами. По яких двох годинах цього барабанного вогню наших гармат прийшло коротке слово: — Вперед!
Розстрільна рванула! Стрільці швидким кроком, нестримною лавою посувались вперед. Гармати грали далі, як музика до бою. Заторохтіли польські кулемети і кріси. Відізвались і польські гармати. Наша розстрільна не перестає наступати швидким темпом. За нами власне — тут же, в нашій розстрільній, де й узявся молодий, прудкий отаман-гармаш: Кирило Карась, із своїми старшинами штабу і з полевим телефоном: зблизька слідкує за дією наших гармат, що не перестають бити по ворожих становищах; слідкує за розривами наших шрапнелів, що б'ють перед нами по поляках, які починають відступати; безнастанно подає цей отаман-гармаш зміну відстані для гармат: ми ж постійно йдемо вперед, поляки розбиті відступають.

Світає — прокидається день. Простори піль поволі наливаються ранком. Вогонь гармат притихає. Тут-там іще строкочуть кулемети. В балці наліво, в залізничій будці, ще тримаються, і неуступчиво, поляки. Ще декілька гранат — туди! Замовкла й ця будка.

Усміхом радости рожевіє небо —- ми входимо в с. Березовицю Велику.

У с. Кип'ячці кипить іще бій. Це направо. Зліва — ще не маємо зв'язку.

Наш курінь перейшов село й зупинились ми за селом. Перед нами — Тернопіль, перед яким іще залягли поляки.

Минають хвилини - - ждемо на нові накази з штабу, бриґади. Наказ не приходить — хвилини починають довжитись. У Кип'ячці бій утихає — наші перемогли. З Тернополя несуться вибухи, поляки висаджують вагони з амуніцією на стації. Для нас кожна хвилина дорога, шлях на Тернопіль отворений. У крайній хаті с. Березовиця Вел. зібрались старшини: наш курінний М. Дацків, отаман К. Карась, пор. І. Балешта, пор. Р. Кетнер. Рішили: зв'язки з крилами устійнені, то наступаємо далі на Тернопіль.
Ми рушили в наступ. Курінний дав мені наказ: із відділом кулеметів іду головним шляхом на місто.

Батерія пор. Ів. Балешти ,,Гаврило" сипле шрапнелями по ворожій розстрільній, що криє відступ. Десь і хмара з'явилась — ринув дощ: раптовий, Теплий, зливний. Поляки, скориставши з цієї дощевої заслони, стали швидше відступати. Грають наші кулемети. А Ів. Балешта з одною гарматою переганяє нашу розстрільну і далеко впереді, перед нашою розстрільною, стає на шляху і, з безпосереднього прицілу, гатить по втікаючих поляках.

— Та ж це моє рідне місто! Ні на міліметер не помилюсь, а вони так легко не втечуть мені! — спокійно з насолодою говорив І. Балешта, а його очі синявою раділи.

Ми швиденько йшли вперед. Дощ - перестав. Грали подощеві струмки. Засяло сонце. Густим запахом понесло від піль.

Тут і там лежить убитий противник, розбитий кулемет і покинена зброя, шапкою-конфедераткою вода в poвi бовтає. Ми вже перед церквою, що тут же при вході міста зі сходу. Поки ми дійшли до самої церкви, вже надбігли тернопільчани – жіноцтво і старші громадяни. На нашу стежу посипались цвіти. Швидким кроком підійшов о. Й.Заячківський ЧСВВ з словами:

– Яка це радість, Михайле, вітати мені тебе першого в цім місті!..

А за нами за нашою першою стежею, уже марширують сотня за сотнею – п’ятий курінь Михайла Дацкова , зі співами, що з молодолітнім сонцем стелились у просторах!.


Бронкс 12 червня 1959 .

«Свобода» (США). – 1959. – 27 липня.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації