Справжній кінець історії цих громадян II Речі Посполитої української національности, яким на Верецькому перевалі в Карпатах без суду вкоротили життя державні органи власної держави, настав щойно 14 вересня 2009 р. Йдеться про перепоховання тлінних останків Січових стрільців Карпатської України. Так називали вояків Карпатської Січі, яка від листопада 1938 р. до березня 1939 р. складала збройні сили Карпатської України-державного утворення, що постало на Закарпатті в березні 1939 року.
Карпатська Україна впала під ударами угорської армії, яка мала своїм союзником (не тільки дипломатичним) Польщу. Натомість Карпатську Україну підтримали українці з Галичини, громадяни Польщі. Принаймні кількасот з них стали в ряди Карпатської Січі та збройно боролися за цю малу українську державу. Угорці, подолавши армію Карпатської України, частину полонених січовиків-галичан передали своїм союзникам-полякам. Польська жандармерія доставила їх на територію Польщі 17 березня 1939 року. Зупинившись недалеко від кордону, на Верецькому перевалі, польське військо розстріляло приблизно 500-600 українців. Убивство було незаконне й таємне. Жертви поховано не на цвинтарі, а в кількох великих ямах поза сільською територією, неподалік таких населених пунктів, як Нова Розтока, Верб'яж, Петросовця, Жупани, Лази.
Аж до 2008 р. про цю подію майже ніхто не згадував. Зрештою, це масове політичне вбивство плянувалося як винятково таємне, бо воно становило найвищий злочин держави щодо власних громадян. Найімовірніше, це було найбільш численне вбивство власних громадян, яке в мирний час вчинила тодішня польська держава.
Після повідомлень мешканців сіл на Верецькому перевалі, які запам'ятали факт розстрілу, там почала свою роботу Державна міжвідомча комісія у справах увічнення пам'яти жертв воєн та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України. У жовтні-листопаді 2008 року Комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань пошуку поховань „Доля" отримало доручення комісії провести пошук місць поховань вояків Карпатської Січі на Верецькому перевалі. Дослідження проводилися в околиці села Жупанів Сколівського району на Львівщині та коло Верб'яжа Воловецького району Закарпатської области. Виявлено перші масові поховання. За повідомленням прес-служби комісії, „аналіз остеологічного і речового матеріялів засвідчує, що в могилі були поховані здебільшого молоді люди, одягнуті в теплий, сукняно-шерстяний одяг цивільного і військового крою.
Знайдено залишки шкіряних поясних ременів, а в одному випадку - рештки офіцерської портупеї. На ногах збереглися чоботи і черевики військового зразка".
У церемоніялі перепоховання цих тлінних останків взяли участь керівники Державної міжвідомчої комісії, Львівської та Закарпатської облдержадміністрації та обласних рад, Сколівської та Воловецької райдержадміністрації та районних рад.
* * *
На 20-му році свого існування Польща 1939 р. неухильно прямувала до авторитаризму. Одним з проявів таких намагань було вкрай негативне ставлення до представників інших національностей, зокрема українців і євреїв. 1938 року проводилася насильна полонізація Холмщини. На 1940 р. польські урядові чинники передбачили тим же шляхом вирішити українське питання в Люблінському воєводстві. На Верецькому перевалі в Карпатах 17 березня 1939 р., у мирний час і без суду, невідомо внаслідок чийого рішення втратили життя кількасот польських громадян. На сьогодні в Польщі жоден історик нічого про це ще не написав.
Багатьом воїнам Армії Української Народної Республіки, які емігрували, Польща стала другою батьківщиною. Коли 1939 р. треба було рятувати державу, вони самовіддано боролися з німецькими загарбниками: біля 200 тис. з них поповнило ряди ВП, біля 8 тис. загинуло, 100 тис. потрапило у німецький полон, а майже ЗО тис. у совєтський.
Богдан ГУК,
(„Наше слово")
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар