МЕМОРІЯЛ ПАДЕРЕВСЬКОГО

В. Ґоцький  


Падеревський — відомий перед війною польський піяніст світової слави, який популяризував права своєї батьківщини на самостійне життя. Маючи контакти з найвищими достойниками альянтів, він немало причинився до обзнайомлення їх із проблемами Польщі. Через те його покликано до т. зв. "великої польської трійки", яка підготовила проголошення незалежности Польщі у 1918: "президент" — Падеревський, ''начальник" — Пілсудський і політичний керівник "презес" — Дмовський.

Про Пілсудського працю і заслуги при відбудові Польщі зібрано багато матеріялів. Також немало відомостей лишилися по антагоністі Пілсудського, політикові Дмовському. Зате про ролю, а радше про конкретні заходи Падеревського, донині кружляють радше самі легенди.

Дещо світла на ті заходи кидає у своїй праці, поміщеній у "Зешитах Гісторичних" том 26, Віктор Сукенніцький і, хоч він у своїх увагах зазначує, що не зовсім вірить, щоб ті заходи мали якийсь вплив на політику Америки чи президента Вілсона, наводить в цілості меморіял Падеревського — для істориків.

Ось деякі місця того меморіялу, які можуть відноситися до нас, але ще в більшій мірі до пізнання ментальности нефахового політика, яким був Падеревський. У меморіялі, на вступі, говорить:

... Вороги Польщі твердять, що поляків є 20 мільйонів. В дійсності в Европі живе 23 мільйони чистого польського люду. Польської мови вживає понад 35 мільйонів, а 15 мільйонів її добре розуміє. Коли Польща буде незалежна в її давних історичних границях, повстане 54-мільйоновий народ (не держава, — прим. В. Ґ.) так само однорідний, як Франція, й багато більш однорідний, ніж Австрія, де 11 мільйонів німців рядить над 52 мільйонами різних народів, переважно слов'янського походження..."

Далі автор зупиняється над причинами упадку Польщі, чи радше над причинами розподілу Польщі між сусідними деспотичними державами. Він твердить, що основною причиною ліквідації Польщі, був факт, що Польща була передовою державою в поширенні освіти, у плеканні демократичних гасел, на що подає ряд прикладів. Розділ цей кінчить такими твердженням:

"...Злочинний розбір Польщі приніс Европі і європейцям тільки нещастя. Він нарушив політичну рівновагу старого світу, усталив і освятив систему політичного, економічного та релігійного утиску меншості над масами автохтонів; витворив атмосферу злочинности, яка безкарно панувала протягом 142 років й тепер осягнула свій вершок..."

З яких складових частин повинна бути відбудована Польща? З-під окупації Прусії — Познанське князівство, Західня Прусія, Східня Прусія, Пруський Шлеськ. З-під окупації Австрії — Галичина (західня, середня і східня), Австрійський Шлеськ і Спіжська земля. З-під окупації Росії — (Варшавське) Польське королівство, Литва, Білорусь, Русь.

А ось кілька аргументів на включення тих земель до складу Польщі. Крім історичних аргументів як унія Литви з Польщею у 1386 року, є ще такий: "...Відділити Литву від Польщі, то так як віділити Ґасконію від Франції чи Шотляндію від Англії... Литва країна мала з малим населенням. Поляки, які живуть там становлять 29% населення. Вільно складається з 110 тисяч поляків, 60 тисяч жидів і ледве 10 тисяч литовців... Після упадку польської держави Литва дуже чинно помагала Польщі в боротьбі за самостійність. Трудно нині устійнити, хто з обох народів більше потерпів від московських переслідувань..."

Щодо Русі: "...Польща майже напротязі 400 літ проляла немало крови в боротьбі з турками та татарами, обороняючи не лише свою, але і цілої Европи волю".

Меморіял пропонує з тих земель створити "З'єдинені Стейти Польщі" з таких частин:

1.    Польське королівство, яке сягало б від заходу по Буг, включаючи західню та середню Галичину.

2.    Литовське королівство.

3.    Поліське королівство, сягаюче по Прип'ять на півдні.

4.    Галицьке королівство, сягаюче від Бугу по Збруч і Случ, на півночі по Прип'ять.

Польське королівство мало б 25 міл. населення — одномовне. Литовське королівство — 5 міл. населеня з 45% литовців, тому було б двомовне (польська і литовська мова). Полісьське королівство — 4 і пів міл. населення, 55% населення поліського або білоруського, двомовне (Поліська і польська мови). Галицьке королівство — 5 міль, населення, 30% русинів, двомовне (руська і польська мови). Король Польщі носив би титул короля Литви, Полісся і Галича.

Автор пише так: "...Є всі підстави здогадуватись, що така розв'язка була справедлива для всіх національностей, які заселювали давну Річ Посполиту, могла б задовольнити так поляків, як і литовців, білорусів чи поліщуків. Зате русини можуть виявити своє невдоволення внаслідок їх скількости та положення - в сусідстві з Росією, що означало б розірвання їх земель, та нарушенням їх національних амбіцій. Але принаймні частина цього народу, греко-католики, які виховані під впливом польської культури, здобудуть належну пошану та здійснення їх задушевних мрій..."

Про Галичину подано ще ось таке: Галичина 78.497 км. кв., населення 8.025 тисяч, в тому 4.672 тисяч поляків, 3.200 тисяч русинів, решта інші національності. У відміну від їхніх братів під російським володінням, навернених примусово на православіє, русини є греко-католицького віровизнання. Більшість жидів зголосили себе поляками. (Про православних "русинів" з Волині немає згадки).

Потім іде історичний ребус про положення й назву Галицького королівства, який кінчиться такими думками "...Претенсії Росії, на підставі історичних документів, до тої країни є зовсім безпідставні. Щодо мови, культури і віри, те населення є відміне від російського, бо під час окупації в 1914 російськими військами, всі школи, так польські як і руські, були закриті, руська мова заборонена, а греко-католицький обряд замінений на православний.

Західня Галичина із столицею у Кракові є цілком польська. Середня Галичина, за виїмком двох повітів, має велику польську більшість. Львівський повіт має 50% русинів, і 49% поляків. Столиця Львів на 207 тисяч населення має всього 15.8% русинів. Східня Галичина між Бугом і Збручем заселена 59% русинами і 39% поляками..."

У примітках додано, що статистичні дані взято із Енциклопедії, виданої у Швайцарії, яку опрацювали Еразм Пільц і Ян Жултовський при фінансовій допомозі американської польонії у 1916 році, у французькій та англійській мовах.

У згаданому меморіялі впадає в очі три речі, на які Падеревський чи ті, що для нього цей меморіял опрацьовували, хотіли звернути увагу Америки, а саме: на Польщу, як чинник рівноваги, поступу і репрезентанта демократії. З тією метою підфальшовано історію, промовчано деякі відомі речі, підроблено статистичні дані.

Німецькій проблемі — проблемі доказів, що деякі території мішані з німецьким населенням, присвячено в меморіялі дуже багато місця. Також литовським справам присвячено кілька сторінок, але радше для того, щоб доказати, що самостійна Литва, як мала одиниця, не має шансів на самостійне існування. Підкреслено дуже багато моментів, які є спільні й можуть бути корисними для обох народів.

Зате українське питання (в тексті руське) потрактовано дуже поверховно, з грунту фальшиво не як підметну, але як суверенну власність Польщі. Найперше, від Росії відділено Полісся і створено з цього окрему одиницю, щоб послабити український (руський) елемент в Польщі. З такою самою ціллю відділено столицю Галичини — Львів і львівський повіт від Галицького королівства й прилучено до Польського.

Цей меморіял був виданий у 1918 р. І коли нині, після 60 років прикрого й болючого для наших обох народів досвіду, подивимося на наші взаємовідносини, то побачимо, що багато зайшло змін. Віримо, що, якщо будуть опрацьовуватися подібні меморіяли в майбутньому, вони будуть більш реальні й докладні та будуть віддзеркалювати інтереси наших обох народів.