З джерел до історії 1-ої УД УНА
Автор цієї праці був у штабі Міністерства для занятих східніх областей, у дипломатичній службі мін. Розенберґа як шеф "Центральштеллє Остевропе". З причин своїх поглядів був відсунений від основних завдань. Він був приклонником приязної політики до східніх народів і через те його назвали "богемістом політики", а приязні чужинці "легкою кавалерією німецької заграничної дипломатії". Був учасником різних конференцій і політичних нарад.
Читача може дивувати чому я стараюся зазнайомити його з працею автора, який не мав ніякого відношення до Дивізії, ні до Зброї СС; навіть не був на визначному становищі у німецькій заграничній дипломатії і не міг мати впливу на події, зв'язані з організацією Дивізії.
Про таке питання я уже писав, що дуже часто можна знайти потрібний матеріял в авторів, де годі сподіватися його, але не знайти нічого у працях чи споминах високих командирів фронтових з'єднань, чи політиків на вищому рівні. На диво, зустрічаються не раз невірні інформації про українську проблему у людей, які повинні були її знати. На таку ситуацію можемо відповісти, що невірні інформації подаються тоді, коли автор не ознайомлений із положенням, чи з українським питанням, та в наслідках паде жертвою фальшивих даних. Може бути те ж і те, що автор згори є ворожо наставлений до українців, або, з прихильности до росіян, ставиться до нас байдуже, необ'єктивно. Приміром, командир "Корпсабтайлюнґ Ц" ген. Лянґе, називає населення Галичини росіянами, а причину розгрому сімох німецьких дивізій під Бродами, знаходить у тому, що УД своїми тросами загородила усі дороги, начебто це залежало не від наказів вищого командування.
Але проте із публікацій того роду матеріялів можна довідатися про ставлення німців до українського питання, ствердити, хто ставився до нас ворожо, а хто приязно. З того роду матеріялів ми можемо довідатися, як ми уявляли собі ситуацію в різних часах, на чому спиралися потягнення нашої політики, та до якої міри ми фальшиво оцінювали силу німців і більшовиків. Важною сторінкою для нашої історії є не тільки покликання до Дивізії, плякати і статті, вишкіл і бої, але теж, як нас оцінювали вороги і приятелі, і чи події, які ми досі висуваємо як успіхи, були справді успіхами, а невдачі — невдачами.
Врешті для майбутнього історика того роду рецензії матимуть те значення, що він не буде зайво шукати того, чого у книзі нема і не буде тратити часу на розшуки. Тому я подаю у рецензіях усе, що відноситься до української справи і що може бути корисним іншим у майбутньому. Отож, для історії УД є важливим приміром ставлення наших сусідів до творення Дивізії, а теж причини чому німці рахувалися при цьому з українським політичним світом, коли могли, маючи 80 000 зголошених добровільно, використати їх, покликуючи до служби в німецькій армії. Ставлення польського, російського і німецького чинників стосуються до історії УД, як і ставлення українського політичного світу різних напрямків. 1
***
Стор. 17. Польський міністер закордоних справ (Бек) реферував свою розмову з Гітлером 5 січня 1939:Канцлер Райху (Гітлер) ствердив в дальшому, що він є зацікавлений Україною з господарської точки бачення, але не зацікавлений політично.
Стор. 23. В березні 1939 німці далі реалізували свої пляни. Створення Карпатської України на півдні Польщі викликало у Варшаві тяжкі побоювання. Сім мільйонів українців в Галичині, на теренах поза лінією Керзона, які Польща здобула в інтервенційних війнах проти СРСР, творили "неспокійну" меншість, яку можна було втримати тільки постійними мілітарними засобами успокоювання. Ця іреденда гляділа тепер у майбутньому, з надією на першу клітину нової української незалежности.
Стор. 24. У розмовах німецьких і польських державних мужів цей сумнівний державний твір мініятурної величини грав поважну ролю. Коли німці зайняли Прагу, Карпатську Україну передали мадярам. Польща осягнула не тільки спільну, так дуже вимріяну, границю з Мадярщиною, але звільнилася від змори кристалізаційної точки в Карпатах.
21 березня Ріббентроп сказав до польського амбасадора Ліпського: "Думаю, що унормування карпатсько-українського питання викликало в Польщі хіба найбільше вдоволення!" Проте співпраця не вдалася.
Стор. 103. 1 вересня год. 5.45 почався наступ на Польщу. Сталін не чіпає Польщі, ніби не готовий. Не сподівався, що німці так скоро розіб'ють поляків. Сталін резигнує з Литви, але бере найбільш на захід висунені етнографічні землі Білорусії й України. Тим самим передає німцям повну відповідальність за польське майбутнє. Але така границя була уже затверджена 28 серпня 1939 р. у тайному договорі до німецько-радянського союзу.
Стор. 104. Це мало вплив на договір у Ялті, де Черчіл заявив, що він обстоював у парляменті радянські вимоги до лінії Керсона і до Львова. Але вимога СРСР на ці терени опирається не на силу, а на право.
Стор. 125. У справі війни з СРСР (операція "Барбаросса) і директиви ч. 21 з 18 грудня 1940 мовчать про генезу і наміри війни. Є тільки лист до Мусоліні з 21. 6. 41 у якому Гітлер пише:
"Надія для Англії полягає на двох фундаментах: Росія й Америка. Ми не маємо можливости виключити Америку. Але в нашій силі є знищення Росії."
Нині ясно, що Гітлер сподівався скорої перемоги над СРСР і не брав до уваги можливих союзників серед інших народів: Франція, яка кілька разів зголошувала свою допомогу, Сирії, Мадагаскару, Орани і Дакар, які від давна боролися проти Англії. Чому Гітлер відкидав таку співпрацю у війні проти Росії?
Стор. 126-127. Це тайна політики Гітлера. Нині можна думати, що він вірив у скору і легку перемогу над Росією, та не брав до уваги допомоги, щоб у творенні майбутності не шкодили йому його союзники. 2
Стор. 130. Радянські дивізії піддавалися німцям без одного стрілу. Населення вітало німців, церкви відкривалися. Полікарп Сікорський, єпископ Володимира-Волинського, проголосив заяви у користь Німеччини, проф. Огієнко архиєпископ незалежної від Москви Церкви, єпископ Каунас, Мітав і Нарви вислали телеграми до Гітлера.
Серед полонених вже у перших днях знайшлися старшини і вояки, які не вдоволялися тим, щоб зрезиґновано маршувати у полон, але були готові боротися по боці німців. Стор. 131. Вже першого дня по здобутті Львова утворився там український національний уряд, якого з захопленням підтримувало населення.
Стор. 132. Здавалося, що "бліцкріґ" кінчається. Але прийшла скора зима, яка дала передишку противникові. Наступ на Москву затримався. Німецькі передові танкові частини були слабі і мусіли завернути. Бракувало зимового вивінування. Коротко перед Різдвом 1941 у Берліні відбулися наради знавців сходу і міністрів. Рішено, що самою боротьбою мілітарними засобами проти СРСР не можна здобути перемоги. Танкові з'єднання, які у Франції причинилися до перемоги та вирішили усі битви, у просторах сходу розтягнулися на довгих фронтах, так, що вкінці їхній наступальний розгін допровадив до того, що стали тонкими і слабими оборонними лініями. Тепер ініціятиву перебрав ворог і чим глибше прийдеться увійти на схід, тим з більшим успіхом ворог використуватиме цю ситуацію.
Стор. 133. Залишається тільки одна можливість перемоги: політично використати ті сили, які всюди приходять до нас і пропонують співпрацю. Якщо ми ці сили відкинемо, то на лінії Астрахань-Архангельск, яку ми хочемо досягнути будемо змушені до позицийної війни, яка згодом нас розторощить.
Це правильно, коли нам завжди говорили, що ця війна є політичною війною. Але з того треба витягнути висновки, що таку війну можна виграти тільки політичними засобами, які
послаблять силу Сталіна у центрі і мілітарну війну перенесуть на політичне поле. А там народи СРСР є нашими союзниками.
Німецький провід тієї нагоди не використав, навпаки, кожне зацікавлення питанням Росії, навіть російською мовою, було підозрілим. Ролю грали тут шарлатани, які підходили як "фахівці" сходу і співали так, як було приємно урядовій партійній політиці.
Стор. 136. Українського національного уряду не визнали, не забезпечили його засобами, не вислали допереду, але ув'язнили і запроторили в концлаґері Саксенґаузен.
Стор. 137. На місце закликів до національної боротьби за визволення, прийшов колоніяльний статут Германа Ґерінґа, на місце червоних комісарів прийшов брунатний комісар, на місце політичного розуму — дерев'яний молот Еріх Кох.
З успіхом зброї зростало у Гітлера наставлення, яке покривалося з його антисемітизмом і протислов'янським "унтерменшен-комплексом", якого не можна було усунути ніяким аргументами. Прийшли вказівки — "вайзунґен" Гітлера з 23 липня 1941 ч. 33 — брутальні і безжалісні.
Стор. 141. 23 квітня Розенберґ створив тимчасовий російський комітет, а 17 червня 1941 став міністром для окупованих східних територій. В перших днях війни Розенберґ мав доповідь перед найвищими урядовцями, в якій висловив своє становище: радянську потугу слід розбити і розчленувати на національні складники. Самостійними має стати Україна, Росія, Кавказька федерація. Наразі СРСР буде поділений на комісаріяти: Райхскомісаріят "Остланд" — це спільна назва для Литви, Латвії, Естонії, — Райхскомісаріят "Украіне" і Білорусь будуть певного роду німецьким заборолом від сходу. Райхскомісаріяти Україна, Росія і Кавказька федерація створять самостійні держави. Головною думкою Розенберґа було відновлення українських еманципаційних намірів, які німцям треба попирати, щоб вдержати росіян у шаху. Проти цього пляну був Гітлер, Ґерінґ, Гімлер і Ріббентроп. Однак на чолі Остміністерства залишили Розенберґа, але відобрали йому всяке значення та утруднювали йому організацію. Райхскомісарам заборонено звітувати в Остміністерстві (ОМІ), що більше, вони мали право мішатися до внутрішних справ міністерства. І так на вимогу Еріха Коха, Розенберґ мусів усунути д-ра Ляйбрандта.
Стор. 150. 1943 року Розенберґ взяв до свого міністерства Берґера, високого партійця і провідного члена СС, щоб зорганізував працю в міністерстві. Це був перший СС-співробітник Розенберґа. Берґер був шефом у Головному уряді СС і нічого не знав про схід Европи. Проте він не міг, чи не хотів, боротися проти Коха, Бормана й других і тому відійшов від східнього міністерства, розбудовуючи свій Головний уряд СС. З собою взяв усіх активних членів міністерства. 3 Розенберґ залишився сам і в 1943 році звернувся до Гітлера, щоб той звільнив його. Гітлер навіть не відповів, зрештою під німецькою окупацією залишилися тільки рештки східніх теренів.
21 березня Ріббентроп сказав до польського амбасадора Ліпського: "Думаю, що унормування карпатсько-українського питання викликало в Польщі хіба найбільше вдоволення!" Проте співпраця не вдалася.
Стор. 103. 1 вересня год. 5.45 почався наступ на Польщу. Сталін не чіпає Польщі, ніби не готовий. Не сподівався, що німці так скоро розіб'ють поляків. Сталін резигнує з Литви, але бере найбільш на захід висунені етнографічні землі Білорусії й України. Тим самим передає німцям повну відповідальність за польське майбутнє. Але така границя була уже затверджена 28 серпня 1939 р. у тайному договорі до німецько-радянського союзу.
Стор. 104. Це мало вплив на договір у Ялті, де Черчіл заявив, що він обстоював у парляменті радянські вимоги до лінії Керсона і до Львова. Але вимога СРСР на ці терени опирається не на силу, а на право.
Стор. 125. У справі війни з СРСР (операція "Барбаросса) і директиви ч. 21 з 18 грудня 1940 мовчать про генезу і наміри війни. Є тільки лист до Мусоліні з 21. 6. 41 у якому Гітлер пише:
"Надія для Англії полягає на двох фундаментах: Росія й Америка. Ми не маємо можливости виключити Америку. Але в нашій силі є знищення Росії."
Нині ясно, що Гітлер сподівався скорої перемоги над СРСР і не брав до уваги можливих союзників серед інших народів: Франція, яка кілька разів зголошувала свою допомогу, Сирії, Мадагаскару, Орани і Дакар, які від давна боролися проти Англії. Чому Гітлер відкидав таку співпрацю у війні проти Росії?
Стор. 126-127. Це тайна політики Гітлера. Нині можна думати, що він вірив у скору і легку перемогу над Росією, та не брав до уваги допомоги, щоб у творенні майбутності не шкодили йому його союзники. 2
Стор. 130. Радянські дивізії піддавалися німцям без одного стрілу. Населення вітало німців, церкви відкривалися. Полікарп Сікорський, єпископ Володимира-Волинського, проголосив заяви у користь Німеччини, проф. Огієнко архиєпископ незалежної від Москви Церкви, єпископ Каунас, Мітав і Нарви вислали телеграми до Гітлера.
Серед полонених вже у перших днях знайшлися старшини і вояки, які не вдоволялися тим, щоб зрезиґновано маршувати у полон, але були готові боротися по боці німців. Стор. 131. Вже першого дня по здобутті Львова утворився там український національний уряд, якого з захопленням підтримувало населення.
Стор. 132. Здавалося, що "бліцкріґ" кінчається. Але прийшла скора зима, яка дала передишку противникові. Наступ на Москву затримався. Німецькі передові танкові частини були слабі і мусіли завернути. Бракувало зимового вивінування. Коротко перед Різдвом 1941 у Берліні відбулися наради знавців сходу і міністрів. Рішено, що самою боротьбою мілітарними засобами проти СРСР не можна здобути перемоги. Танкові з'єднання, які у Франції причинилися до перемоги та вирішили усі битви, у просторах сходу розтягнулися на довгих фронтах, так, що вкінці їхній наступальний розгін допровадив до того, що стали тонкими і слабими оборонними лініями. Тепер ініціятиву перебрав ворог і чим глибше прийдеться увійти на схід, тим з більшим успіхом ворог використуватиме цю ситуацію.
Стор. 133. Залишається тільки одна можливість перемоги: політично використати ті сили, які всюди приходять до нас і пропонують співпрацю. Якщо ми ці сили відкинемо, то на лінії Астрахань-Архангельск, яку ми хочемо досягнути будемо змушені до позицийної війни, яка згодом нас розторощить.
Це правильно, коли нам завжди говорили, що ця війна є політичною війною. Але з того треба витягнути висновки, що таку війну можна виграти тільки політичними засобами, які
послаблять силу Сталіна у центрі і мілітарну війну перенесуть на політичне поле. А там народи СРСР є нашими союзниками.
Німецький провід тієї нагоди не використав, навпаки, кожне зацікавлення питанням Росії, навіть російською мовою, було підозрілим. Ролю грали тут шарлатани, які підходили як "фахівці" сходу і співали так, як було приємно урядовій партійній політиці.
Стор. 136. Українського національного уряду не визнали, не забезпечили його засобами, не вислали допереду, але ув'язнили і запроторили в концлаґері Саксенґаузен.
Стор. 137. На місце закликів до національної боротьби за визволення, прийшов колоніяльний статут Германа Ґерінґа, на місце червоних комісарів прийшов брунатний комісар, на місце політичного розуму — дерев'яний молот Еріх Кох.
З успіхом зброї зростало у Гітлера наставлення, яке покривалося з його антисемітизмом і протислов'янським "унтерменшен-комплексом", якого не можна було усунути ніяким аргументами. Прийшли вказівки — "вайзунґен" Гітлера з 23 липня 1941 ч. 33 — брутальні і безжалісні.
Стор. 141. 23 квітня Розенберґ створив тимчасовий російський комітет, а 17 червня 1941 став міністром для окупованих східних територій. В перших днях війни Розенберґ мав доповідь перед найвищими урядовцями, в якій висловив своє становище: радянську потугу слід розбити і розчленувати на національні складники. Самостійними має стати Україна, Росія, Кавказька федерація. Наразі СРСР буде поділений на комісаріяти: Райхскомісаріят "Остланд" — це спільна назва для Литви, Латвії, Естонії, — Райхскомісаріят "Украіне" і Білорусь будуть певного роду німецьким заборолом від сходу. Райхскомісаріяти Україна, Росія і Кавказька федерація створять самостійні держави. Головною думкою Розенберґа було відновлення українських еманципаційних намірів, які німцям треба попирати, щоб вдержати росіян у шаху. Проти цього пляну був Гітлер, Ґерінґ, Гімлер і Ріббентроп. Однак на чолі Остміністерства залишили Розенберґа, але відобрали йому всяке значення та утруднювали йому організацію. Райхскомісарам заборонено звітувати в Остміністерстві (ОМІ), що більше, вони мали право мішатися до внутрішних справ міністерства. І так на вимогу Еріха Коха, Розенберґ мусів усунути д-ра Ляйбрандта.
Стор. 150. 1943 року Розенберґ взяв до свого міністерства Берґера, високого партійця і провідного члена СС, щоб зорганізував працю в міністерстві. Це був перший СС-співробітник Розенберґа. Берґер був шефом у Головному уряді СС і нічого не знав про схід Европи. Проте він не міг, чи не хотів, боротися проти Коха, Бормана й других і тому відійшов від східнього міністерства, розбудовуючи свій Головний уряд СС. З собою взяв усіх активних членів міністерства. 3 Розенберґ залишився сам і в 1943 році звернувся до Гітлера, щоб той звільнив його. Гітлер навіть не відповів, зрештою під німецькою окупацією залишилися тільки рештки східніх теренів.
Стор. 166. Ще 1943 урядовці СС і старшини збройних з'єднань СС в "Остлянді" почали звертати увагу Гімлерові на конечність співпраці з балтицькими народами, а теж на боєздатність балтицьких комбатантів, в вермахті і з'єднаннях Зброї СС, які численно включилися у німецькі формації, часто дискретно, або й цілком тайно. Гімлер погодився створити СС-з'єднання для балтицьких народів. Вони мали право носити німецькі боєві відзначення, а не "Остмедалі". Гімлер хотів увести повну мобілізацію, але йому звернули увагу, що мобілізувати населення може тільки суверенна держава. Отже вирішено дати балтицьким народам певного роду автономію. В лютому 1943 скликано нараду до Риги, на якій жорстокий райхскомісар Льозе зрезиґновано сказав: "Добре. Я на все годжуся. І так усе ні до чого, якщо не виграємо війни!" Спротиви урядовців викликали розвал нарад. З залі вийшли автор книжки Петер Кляйст і другий німець, який сказав: — "Геть з того дому божевільних!" З автономії нічого не вийшло.
Стор. 158. Коли більшовики зайняли території балтицьких народів, Берґер "прокинувся" і в листопаді 1944 р. дав дозвіл творити національні уряди для Естонії і Латвії. Протест Гітлера викликав довгі наради, які тривали аж до часу створення національних комітетів. Тому що при творенні тих комітетів не було представників міністерства заграничних справ, ці нові організації не мали інтернаціонального ранґу. 4 Мимо тої політики, балтицькі народи боролися далі, очевидно не за Німеччину чи за націонал-соціялізм, а за свободу проти свого ворога.
Стор. 177. В жовтні 1941 року почалися заходи створити відділи з туркменських полонених Червоної армії, в рамцях вермахту. В 1942 році створено туркменську дивізію, згодом з'єднання інших кавказьких народів. Це належало до ділянки "Абвер"-и (військової розвідки вермахту) і вона творила з полонених національні леґіони. Ці акції розвивалися під криптонімом "Берґман" і "Маєр-Мадер".
Особливо помагав у творенні тих з'єднань граф Штавфенберґ, полковник у відділі організації Головної команди вермахту. Усе те роблено не на основі розпоряджень чи наказів, бо таких не було, а згідно з тайним порозумінням в тіні довірочних нарад і особистої ініціятиви. Не вдалося однак усунути відмови Гітлера.
Стор. 178. Леґіони різних народів з територій Кавказу існували уже, коли Гітлер довідався про те і СС мусіли їх розв'язати. Але 1943 року побачили в Берліні, що положення стає трагічним і дозволили створити з них з'єднання "Ваффен-СС". Один розділ автор присвятив питанню України.
Стор. 180-183. Еріх Кох, ставши Райхскомісаром України, почав тотальний визиск, усуваючи при цій нагоді німців, які могли б ставити йому спротив. Ганса Коха усунув з посту дорадника військової групи "Середина", а теж проф. Оберлендера та інших. Кох окружився іґнорантами, які нічого не знали про Україну і про схід. Взагалі, Кох усунув д-ра Ляйбрандта з міністерства сходу за те, що він обстоював створення Української Держави та зажадав реприватизації землі і приватної власности, шкільних підручників для дітей, гідного ставлення до робітників і населення. Зате можна було діяти у релігійних справах, бо Кох тим не цікавився.
Стор. 158. Коли більшовики зайняли території балтицьких народів, Берґер "прокинувся" і в листопаді 1944 р. дав дозвіл творити національні уряди для Естонії і Латвії. Протест Гітлера викликав довгі наради, які тривали аж до часу створення національних комітетів. Тому що при творенні тих комітетів не було представників міністерства заграничних справ, ці нові організації не мали інтернаціонального ранґу. 4 Мимо тої політики, балтицькі народи боролися далі, очевидно не за Німеччину чи за націонал-соціялізм, а за свободу проти свого ворога.
Стор. 177. В жовтні 1941 року почалися заходи створити відділи з туркменських полонених Червоної армії, в рамцях вермахту. В 1942 році створено туркменську дивізію, згодом з'єднання інших кавказьких народів. Це належало до ділянки "Абвер"-и (військової розвідки вермахту) і вона творила з полонених національні леґіони. Ці акції розвивалися під криптонімом "Берґман" і "Маєр-Мадер".
Особливо помагав у творенні тих з'єднань граф Штавфенберґ, полковник у відділі організації Головної команди вермахту. Усе те роблено не на основі розпоряджень чи наказів, бо таких не було, а згідно з тайним порозумінням в тіні довірочних нарад і особистої ініціятиви. Не вдалося однак усунути відмови Гітлера.
Стор. 178. Леґіони різних народів з територій Кавказу існували уже, коли Гітлер довідався про те і СС мусіли їх розв'язати. Але 1943 року побачили в Берліні, що положення стає трагічним і дозволили створити з них з'єднання "Ваффен-СС". Один розділ автор присвятив питанню України.
Стор. 180-183. Еріх Кох, ставши Райхскомісаром України, почав тотальний визиск, усуваючи при цій нагоді німців, які могли б ставити йому спротив. Ганса Коха усунув з посту дорадника військової групи "Середина", а теж проф. Оберлендера та інших. Кох окружився іґнорантами, які нічого не знали про Україну і про схід. Взагалі, Кох усунув д-ра Ляйбрандта з міністерства сходу за те, що він обстоював створення Української Держави та зажадав реприватизації землі і приватної власности, шкільних підручників для дітей, гідного ставлення до робітників і населення. Зате можна було діяти у релігійних справах, бо Кох тим не цікавився.
Стор. 185. Розподіл Росії на національні території був ще перед війною темою нарад в рамцях "Абвери". Адмірал Канаріс і його старшини мали добрі зв'язки з українським незалежницьким рухом, у якому найвищу позицію мав полк. Коновалець. 1938 року, коли саме з ним нав'язувалися тісніші взаємини, Коновалець став жертвою совєтського атентату в Роттердамі. На його місце прийшов полк. Мельник і перебрав провід Української національної організації, яка діяла глибоко в радянській Україні і справляла труднощі полякам. Але співпраця була нещаслива. Ґерінґ видав полякам підозрілого, як убивника мін. Пєрацкого. Арештований член ОУН не мав нічого спільного з вбивством, це поляки ошукали Ґерінґа. Прийшла чергою справа Карпатської України і радянська окупація Західньої України.
Війна проти СРСР викликала великий ентузіязм серед українців, який однак цілковито зник, коли після проголошення відновлення української держави прийшли масові арешти. Коли автор довідався про те, сказав Розенберґові: "Якщо Галичина зі Львовом пропаде для України і буде прилучена до старої Польщі, тоді залишиться тіло без голови, тоді головна підпора вашої концепції східньої політики захитається".
Стор. 187. Розенберґ не брав справи трагічно; він відповів, що українці за тих кілька квадратових кілометрів на заході будуть відшкодовані багатьма сотнями квадратових кілометрів на сході, більше як наймужніший український націоналіст відважився б коли-небудь мріяти. В тій справі Розенберґ написав до Гітлера, але залишився без відповіді.
Стор. 189. Дальшим ударом було відступлення великої частини південної України з містом Одесою румунам. Розенберґ протестував знову надаремне. Гітлер не бажав собі мати його в уряді коло себе, але чому назначив його міністром для сходу, залишається не вияснено.
Стор. 190. Врешті смертельним ударом для політики Розенберґа було призначення Еріха Коха для України. В чиїм інтересі діяв Кох? Найбільший дурень мусів бачити, що Кох своїм режимом нищить консеквентно усяку можливість перемоги над більшовизмом. І кожний з його брутальних заряджень скріплював спротив Червоної армії, кожний його наказ викликував перехід українського населення до партизан, які скоро смертельним тиском почали здушувати постачання фронту, що стояв у важких боях.
З українського союзника став ворог. В опозиції станула ОУН, а згодом розвинулася українська армія спротиву УПА. Перші партизани, які боролися проти німців на сході, були розчаровані націоналісти, а не совєтські агенти. Аж пізніше Сталін зрозумів значення партизан.
Чи Еріх Кох був таким дурнем, що не розумів і не пізнав об"явів революції підсовєтських народів, які стояли тепер проти німців? Чи справжнім був анекдот, про Сталіна, що роздавав орден в зимі 1942/43. Перший і найвищий орден відклав набік з заввагою: "цим орденом не можу сьогодні відзначити нікого, бо він призначений для Райхскомісара України Еріха Коха, який тепер на свому пості є незаступимий".
Еріх Кох — це той, що відкрив Червоній армії і свому генераліссімові Сталіну дорогу до Европи і який зробив усе можливе, щоб скровавити німців на сході.
Стор. 200. Вже від першого дня війни на сході національний рух спротиву запропонував свої сили німецькій армії. Ми чули про мільйони перебіжчиків, з яких сотні тисяч зголосилися добровільно до боротьби. Мимо противних наказів, їх приняли з практичної конечности до одиниць німецької армії. В кожному полку, батальйоні, сотні, вони плекали коней, були шоферами і кухарями, вказували дороги, були перекладачами, санітетами, оці "Гільфсвілліґе" (Гіві), які в поважних ситуаціях хватали за зброю і як добрі товариші боролися і гинули. Ми чули про українців, що проголосили український національний уряд і про їхню долю.
Стор. 203. Теж у літі 1942 року перейшло до вермахту 70,000 козаків і включилися до боротьби проти більшовиків. З того постала "тайна" армія, яка кінцем 1942 начисляла около один мільйон вояків.
Стор. 205. Під кінець 1942 року служило у вермахті около один мільйон "Гіві". Частина з них творила пізніше добровольчі національні з'єднання, решта залишилася далі з вермахтом. Докладна кількість невідома, бо німецьке військо не зголошувало тих добровольців, щоб їх не мусіли передати в добровольчі національні відділи.
Добровольчі відділи стояли під командою ген. Гельміха, як генерала східніх військ, а опісля ген. Кестрінґа (Köstring).
1944 року було їх біля 650.000 головно у фронтових і будівельних одиницях. По національности були це: 110.000 туркестанців, 110.000 кавказців, 35.000 татар, 35.000 козаків під командою ген. фон Паннвіца і 18.000 козаків отамана Доманова (ці останні приділено 1944 року до компетенції Головного уряду СС, 29 ескадронів калмиків, решта мішані батальйони, які, не дивлячися на їхню національність, приділено до РОА. Там були теж українці, білоруси й інші). 5 З тих мішаних батальйонів створено під кінець 1944 одну неповну дивізію ген. Власова, друга була зложена з людей Камінського. 6
При повітряних збройних німецьких силах було 6000 вояків різних національностей, у протилетунській обороні 15.000, при фльоті — 6000. До "Ваффен СС" приділено організаційно під Гол. Урядом СС одну дивізію "Галичина", пізніше українська ч. 1, одну білоруську, 3 дивізії лотиські, дві естонські, та з'єднання у яких було 27.000 литовців. їх приділено згодом до вермахту.
Стор. 205-206. Поволі знаходилися у вермахті і в СС люди, які розуміли ситуацію. В літі 1942 року вони передали Розенберґові меморіял у справі політики на сході. Письмо передано Гітлерові. В червні 1942 року прийшла відповідь його секретаря Бормана, який потверджував політику насильства Коха і Савкеля. Під кінець 1942 Гітлер перестав відповідати на дальші проекти і меморіяли. Зростав хаос, який називали "авторитативна анархія".
Стор. 215. Врешті Власов дістався на авдієнцію до Гіммлера. Він поставив до Гіммлера вимогу створити велику Росію з усіми народами та "Комітет визволення народів Росії". Але в штабі Гіммлера не було єдности поглядів, одні були за великою Росією, інші за поділом на національні держави. Обидві групи взаємно себе поборювали.
Стор. 216. Празький маніфест Власова залишився свистком паперу, бо ні українці ні білоруси ні інші народи не погодилися
Стор. 219-220. Після створення комітетів, Власов організував три неповні дивізії РОА, відносно мало на 300.000 росіян у вермахті. В 1945 році одна дивізія Власова виступила в Празі проти німців, дві інші в стадії організації були неозброєні. Деякі батальйони стояли на заході в Данії і Нормандії. На сході ніякі російські з'єднання не були на фронті проти Червоної армії. Тільки в січні один батальйон воював на Шлеську й до нього перейшли два радянські полки.
Стор. 222. Автор разом із послом Гевельом дістався врешті до головної квартири Гітлера із звітами та примірами нерозумної політики на сході. Обидва висланники висловилися за національними полекшами для народів Росії. Гітлер відповів, що ці пропозиції означали б, іцо німці стали слабими і тим самим вимоги тих народів зростали б. Автор пояснив, що ціллю тих змін було б прихилити їх до Німеччини. Але Гітлер відповів, що в теперішніх умовах в мілітарній ділянці жадні поступки не можливі. Коли ініціятива знову буде в наших руках, тоді можна буде говорити про зміну політичного курсу. Політики не можна робити на базі ілюзій, треба її спирати на твердих фактах. Питання простору є для Німеччини вирішним чинником на сході.
Стор. 227. Творення національних комітетів мало на меті доказати, що боротьба підсовєтських народів по стороні німців ставить їх не як вояків-найманців за чужу справу, але як борців за власну національну свободу.
Ю. Т. К.
__________________
1 Один з фрагментів на тему "Ґенеза постання Української Дивізії «Галичина» — аналізе ставлення німецького чинника — була опублікована автором у журналі «Дзвони» — Рим, ч. 1-1978, стор. 39-65, видання Українського Католицького Університету, філософічно-гуманістичний факультет, за редакцією проф. д-ра Богдана Лончини.
3 3 тою хвилиною Головний уряд СС став централею, у якій перед Берґером можна було висловити "єретичні" думки про політику Гітлера на сході. Згодом Берґер, який обстоював самостійність України й інших народів ще з 1939 року, переорганізував Головний уряд СС, приймаючи до співпраці своїх однодумців.
4 Це відноситься теж до всіх рішень і праць, а в тім і українського комітету. Навіть останні документи підписані Розенберґом, а не Ріббентропом, не мали офіційного значення. Тому Гайке у німецькому виданні "Зі вольтен ді Фрайгайт" подає, що Дивізія звалася під кінець війни неофіційно "Перша Українська Дивізія Української Національної Армії". В тодішніх умовах для нас це однак не мало ніякого значення.
5 Згідно з приблизною оцінкою, українців було 220.000 вояків, які частинно служили в УВВ (Українське Визвольне Військо). Інших примусово приділено до РОА (Русская Освободительная Армия) та до мішаних батальйонів. На остаточне виділення усіх українців до УНА (Українська Національна Армія) під командою ген. П. Шандрука не було часу, прийшла капітуляція Німеччини.
6 Вона складалася з кількох батальйонів і назву дивізії мала тільки на "виріст".
на панування росіян і на російський централізм. За російською пропозицією були політичні чинники вермахту і міністерства заграничних справ тільки тому, що Росія виявила в історії свою здібність творити державу, а інші народи до такого політичного формування не були здібні. Противники цеї концепції твердили, що створена велика Росія у короткому часі знову стане небезпекою для Европи. Йдеться про переорієнтування народів Росії від Москви до Европи.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар