ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

четвер, 1 листопада 2018 р.

ЗАМІСТЬ РЕЦЕНЗІЇ НА "ЛІТОПИС УПА"




Вельмишановний і Дорогий Пане Адміністраторе!


В першу чергу, щиро дякую Вам за прекрасний подарунок — Літопис УПА, (книга перша), на який я аж ніяк не заслужив, бо нічим для книги не причинився і не маю жодного відношення до УПА. Тому Ваш подарунок для мене з одного боку справляє велику приємність, з другого — ставить мене в незручне положення.

Книгу я прочитав дуже уважливо і, сказавши щиро, вона зробила на мене дуже додатне враження, якого й  не сподівався.

Кожна окрема стаття написана зі знанням справи та з серйозним підходом. Такий же характер статті полк. М. Омелюсіка: "УПА на Волині в 1943 році", Г. Левенка: "Нарис історії боротьби УПА", поважна й вичерпна праця І. М. Коваленка: "Цілі і методи німецької імперіалістичної політики...", В. Д.: "Час не жде...", Г. Піснячевського: "Слідами княжих дружинників", цікава праця Горностая: "Військово-польові заголодження" та інші, включно з Документами, які вірно доповняють картину дій УПА. Звернення УПА мені вже відомі з інших джерел, все ж вони в книзі наскрізь доцільні.

Найважливіше те, що статті в цій книзі дають повну картину УПА, наскільки дозволяють матеріали і, без всякої пропаганди й агітації, переконують, що постання УПА в тих трагічних для Нації часах було прямо закономірним явищем, бо іншого, правильнішого виходу не було.
Не могли бо всі йти масово в Дивізію, як теж ніяк не бажали бути експериментальними "кріликами" для всяких окупантів. Дехто уважає вояків УПА лицарями абсурду і може й не помиляється, проте вони мусіли бути тільки такими, бо положення їх було гірш, ніж трагічне. Коли французький резистанс мав поважну допомогу від аліянтів та від самої таки французької армії з колоній, коли мали таку допомогу повстанці в Югославії: від аліянтів для ген. Міхаловича, а для ... Тіта від москалів, українці, це була прямо анонімна нація, якої буквально ніхто не визнавав і вояки УПА були здані виключно на власні сили, тобто, на сили українського села. Навіть поляки в час нещасного Варшавського повстання мали часто допомогу від аліянтів — десанти з повітря. В цій книзі це докладно змальована і думаю, вона заінтересує читачів, навіть тих, які промовчували дії УПА, а то й заперечували її. Дуже добре, що після кожної статті Ви надрукували резюме в англійській мові, бо це прочитають ті, що рідної мови не знають, або й чужинці.

Про УПА я прочитав досі немало: праці Мірчука, Лебедя, Шанковського, Шумука й інших, на жаль, в більшості вони тенденційні, бо кожен зі згаданих авторів намагається доказати, що УПА створила тільки певна політична група (націоналістична), промовчуючи інші групи чи партії. Тому я раніше писав... чи часом Літопис не має якогось групового забарвлення. Тимчасом, я мило розчарувався і бачу наглядно, що автори підійшли до своїх статтей наскрізь об'єктивно, як тільки могли. А це найважливіше, бо тоді Літопис матиме  велике  значення для  істориків УПА й тієї доби  взагалі.  Книга  прекрасно оформлена з мистецького аспекту — обкладинка викликає дуже миле враженння, а заразом поважне, і мій колега М. Левицький виявився в ній першорядним майстром, як завжди.

Шкода, що я замало знайомий зі справою УПА, тому не можу (і не маю навіть морального права) написати поважну рецензію про цю так цінну книгу, яка буде одним з найповажніших вкладів у нашу новітню історію.

Остаюся з найглибшою пошаною до Вас і бажаю багато успіхів у майбутньому.
Щиро відданий  Вам                 

                 Іван  Кейван.






"Літопис Української Повстанської Армії" — том І, Волинь і Полісся, книга перша, німецька окупація. Видавництво "Літопис УПА", Торонто, 1976, тор. 255, обкладинка роботи 
Мирона Левицького.

Змістом і мистецьким оформленням перший том заповідає у продовженні поважне серійне видання, у якому плянується публікувати документи і матеріяли до історії УПА та історії України періоду другої світової війни і років перед нею і  після неї.

Видавництво заповідає ще інші серії, а теж спогади та мілітарно-історичні праці вазагалі. Корисним пляном є видати теж уже передше опубліковані праці і матеріали, які нині недоступні, або їх взагалі немає. Коли додати до того ще намір видати і дрібніші праці, як приміром, рецензії або чисто наукові з ділянки бібліографії, то можемо тільки привітати членів видавництва за їхню ініціативу  створити того роду видавничий центр.

Як зразок рівня публікацій, подаю працю полк. М. Омелюсіка, "УПА на Волині в 1943 році". В короткій, синтетичній формі автор не лякається подати труднощі у початковій стадії організації відділів УПА. Він наводить труднощі у питанні старшинських кадрів, у висліді чого єдиним джерелом були тільки старшини Червоної армії. Однак треба було ставитися обережно до деяких тих старшин, яких інфільтрувала совєтська розвідка. Так було у групі командира Рудого і командира Енея, де викрито, що два старшини генерального штабу Червоної армії працювали на користь Москви.

Ця незвичайна праця передрукована з журналу "Вісті Комбатанта" чч. 1 і 2 за рік 1966, але напевно мало хто про неї сьогодні пам'ятає. В тому і користь  дальших  заповіджених   передруків давніше публікованих праць.

Редактори видання розмістили матеріал першого тому у кількох розділах, як історичні огляди, аналізи, статті, військово-вишкільні, політичні й інформативні публікації, політична деклярація УПА, документи тощо. Видання має 20 ілюстрацій, схеми і мапи.

Слід сподіватися, що наступні томи будуть присвячені дуже важливим питанням чисто військового характеру, як приміром, тактиці і стратегії УПА, працям Головного штабу, невідомим або мало відомим успіхам і невдачам. Слід теж пам'ятати, що нам бракує праць з мілітарної історії України, які служити мають майбутнім студіям в державних військових академіях і школах.

Ю. Т. К.




Іван Дмитрик, У лісах Лемківщини, спомини вояка УПА. В-во "Сучасність" 1976, стор. 303. Редакція Ніни Ільницької, вступне слово Ю. Лопатинського-Калини. Оформлення  Я.  Гніздовського.

Автор — це колишній вояк УПА в курені Рена в роках 1944-47. На заході списав свої спомини, так би сказати "за свіжа". Тому вони цікаві, не надумані та відзеркалюють психіку вояків Повстанської Армії у боях і в хвилинах відпочинку. З книжки довідуємося, як це було в перших початках організації малих відділів; можемо слідкувати за переходом фронту з великою валкою обозів і понад 2000-им повстанським військом. Хвилюють описи великих боїв з військами НКВД і з поляками. Сильно вражають читача драматичні й повні експресії картини епідемії тифу, викликаної штучно висланцями Москви.

Численні облави і постійні сутички принесли куреневі великі втрати. В терені нищено населення і палено цілі села, що спричинило марево голоду. За наказом Рена, чота, до якої належав автор, дістала наказ перейти на захід.

Автор згадує (стор. 24), що під час рейду по Лемківщині приєналися до його сотні вояки з дивізії "Галичина" та з інших німецьких військ. З них створено одну чоту, а інші побільшено на четверо-п'ятеро стрільців.

Мабуть, згадані автором вояки з дивізії "Галичина" прибули 1944 р., після битви під Бродами. В іншому місці згадує, що ті чоти прилучено до його сотні, якою командував поручник Веселий, старшина Української Дивізії, син священика з-під Надвірної.

В місяцях січень-лютий 1945 року, сотня приняла багато вояків українців з Червоної армії та з дивізії "Галичина". Варта провірити, з якої нагоди ті дивізійники знайшлися на Лемківщині у той час, коли дивізійні відділи переходили зі Словаччини на південь.

На стор. 60 автор починає описувати перехід фронту з заходу на схід, тобто рейд у большевицьке запілля, незвичайно цікавий опис повстанської дії, співпраці з населенням тощо. Дуже докладно описує автор великий бій біля села Струбовиська;  до орієнтації помагає залучена мапа на стор. 66.

У тих роках сотня командира Веселого здобула собі між населенням славу справжніх народних месників і визначних вояків. Всі хвалили командира Веселого за вміння воювати і виходити переможно з усіх трудних ситуацій, незважаючи на те, що большевики згромадили проти сотні біля 5000 своїх солдатів.

Було б добре, як би хтось з читачів, які знали командира Веселого, повідомив нашу редакцію ближче про того визначного старшину. Правдоподібно "Веселий" — це псевдонім, але можливо теж, що це справжнє його прізвище. На закінчення вісток про командира Веселого подаю розділ про його загибіль у бою  (стор.  150-152):

"У другій половині квітня 1945 року НКВД почав стягати свої ґарнізони з сіл до Тісної, Балигорода, Ліска й Сянока. Одного дня до сотенної застави під табором зайшов селянин і сказав, що має записку, яку йому передав у містечку Тісна золотопагонний командир. Цей командир записав його ім'я та прізвище і погрозив, що власноручно вб'є його, коли він не виконає негайно доручення. Сотенний покликав старшин і прочитав їм записку приблизно такого змісту: Передаю щирий привіт і признання вашому командуванню та бійцям за геройський спротив військам НКВД під Струбовиськами. Зараз ви кватируєте в масивах лісу Мочари. (І тут було визначено точно місце постою сотні). Бажаю попередити вас, що завтра точно о сьомій годні ранку війська НКВД у більшій силі зроблять наскок на ваше місце постою. Негайно вийдіть з цього місця далі в ліси не залишаючи слідів за собою". Підпису не  було, тільки  "Гаразд".

Сотенний зарядив гостре поготівля й вислав спішну естафету до курінного Рена, але місце таборування не покинув. Вранці, точно в сьомій годині, гострі кулеметні й автоматні серії посипались просто на табір...

"А наші були оточені. Вони довго відстрілювались, а потім одчайдушно прорвались і пішли на зади ворога. В цьому бою загинув сотенний Веселий, політвиховник Кривуля й ранений був бунчужний Хитролис. Бунчужного стрільці  винесли з оточення на плечах.

"Ніхто не знав, де впали сотенний Веселий та політвихивник Кривуля, і деякий час кружляли поголоски, що вони втекли. Тільки як сніг стопився, їх тіла знайшли під великим стовбуром переверненого дерева — мабуть, вони були ранені та останками сил добрались туди, щоб сховатися перед ворогом".

Чота подалася на захід. Переходила біля Жіліни: "в деяких селах нам розказували, що свого часу стаціонувала в них дивізія "Галичина", що це були чесні хлопці, які гарно відносилися до населення" (стор. 268).   

Ю.Т. К.


Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації