ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

понеділок, 18 вересня 2017 р.

У 30-РІЧЧЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АРМІЇ

Олександер Луцький


                    "Присягаю Всевишньому Богові перед Святою Його Євангелією та Животворящим Хрестом, не шкодуючи ні життя ні здоров'я, скрізь та повсякчасно під Українським Національним Прапором боротися зі зброєю в руках за свій Народ і свою Батьківщину — Україну. Свідомий великої відповідальности, присягаю, як вояк Української Національної Армії, виконувати всі накази моїх начальників слухняно і беззастережно, а службові доручення тримати в таємниці. Так нехай мені в тому допоможе Бог і Пречиста Мати! Амінь!"

                      Це були слова присяги, якою командуючий Української Національної Армії генерал Павло Шандрук, включивши своїм наказом діючу вже від 1943 року Українську Стрілецьку Дивізію "Галичина" в склад Української Національної Армії як її Першу Українську Дивізію, заприсяг її на службу й вірність Українському Народові тому 30 років, в половині квітня 1945 року на фронтовій полосі протибольшевицьких ліній 30-го полку в Штірії в Австрії.              

                       Постання й організація Української Національної Армії у 1945 р. має значення в історії українських збройних сил з часу наших визвольних змагань під час 2-ої світової війни. На західньому відтинку протибольшевицького фронту наступило проголошене й визнане офіційно німецьким урядом з'єднання усіх українських військових формацій і частин, що діяли окремо й розсіяно у західній Европі, — в одну Українську Національну Армію.

                       Для Української Дивізії "Галичина" — це її включення у склад Української Національної Армії та її офіційне святочне заприсяження на службу й вірність Українському Народові — означало формальне й офіційне ствердження і визнання тієї української державницької мети, в ім'я якої українці із самого початку до неї так численно голосилися, в її лавах боролися та жертвували свою кров і життя, кладучи свої голови по полях боїв з московським окупантом України.

                       З цієї причини творення Української Національної Армії не тільки ще раз ствердило правдиві стремління українського народу в довгій і затяжній історії визвольних змагань, але також до певної міри винесло українське питання на міжнародній форум.

                       Коли Німеччина розпочала війну в 1941 р. з СССР, вона відверто показала своє правдиве обличчя віковічної політики "Дранґ нах Остен" — цілковитого опанування Сходу Европи виключно для своїх цілей, не маючи й на думці дати іншим народам будь-якої волі чи самостійного життя. І щойно в 1944 році, коли всім стало ясно, що Німеччина програла війну, починаються різні хаотичні, нераз незрозумілі й суперечні, спроби нової політики — дати полекші чи надії для поневолених народів на Сході Европи. У висліді того, у вересні й жовтні 1944 року німці почали показувати деякі дипломатичні жести, звільняючи деяких політичних в'язнів з тюрем та концентраційних таборів, а німецькі урядові чинники почали вести переговори з чільними провідниками народів Східньої Европи. З української сторони для цілей переговорів створене, на підставі порозуміння деяких політичних кіл, т. зв. Український Національний Комітет, який очолив генерал Павло Шандрук, а президію якого творили В. М. Кубійович, О. П. Семененко і П. П. Терещенко. З німецького боку виступали вже не якісь губернатори чи менші неофіційні речники без ніякого зобов'язуючого авторитету, а представники німецького уряду.

                         Український Національний Комітет твердо й виразно окреслив свою головну мету у своїй деклярації: "йти по шляху, що веде до створення національної суверенної держави та відновити збройну боротьбу за українську державність".

                          Хоч ця нібито дипломатично-політична гра напередодні програної війни не могла допомогти ні німцям ні нам, то все-таки створення Українського Національного Комітету й організація Української Національної Армії, в склад якої мали увійти всі інші військові формації та поодинокі вояки-українці, що були розсіяні по різних частинах німецького війська — приблизно 220 тисяч людей — має своє значення в історії наших визвольних змагань.

                          І сьогодні ця подія з-перед 30 років повинна скріпити наше непохитне становище у боротьбі за свою державність.


Немає коментарів:

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації