З нових книжок
Дмитро Герчанівський: "Вигнати окупанта", Дітройт 1969, Видання автора, стор.154.
Дмитро Герчанівський — колишній сотник Січових Стрільців і згодом VІ-ої Січово-Стрілецької Дивізії, адьютант шефа штабу Повстанської Армії 1921 р. ген. шт. полковника Юрія Отмарштейна. Його книжка — це спомини учасника тієї воєнної операції, яка перейшла до історії українських визвольних змагань під назвою Другого Зимового Походу. Але ця книжка — це радше не мемуаристика, а студія, в якій використано всі дотеперішні джерельні дані про ту подію, хоч, очевидно, Автор, який живе у Дітройті, не був усилі все зібрати і все знати. Все ж твір Дмитра Герчанівського — це преважливий добавок до існуючої військово-історичної літератури, тим більше, що якраз про Другий Зимовий Похід були дотепер спомини й нариси здебільша фрагментарного характеру. Література, яку подає Автор, мапи, списки учасників, статистичні дані — це все документарний матеріял безцінної вартости.
У вступі до книжки автор підкреслює, що він шанує тільки те, що можна доказати й тому нехтує легендами та неперевіреиими вістками. Але він сам признає, що в його книжці багато недосказів. Можливо, що власне його відданість безумовній правді, себто опертим на документах фактам, стримала його від з'ясування різних сумнівів і — за його висловом — леґенд, які існують довкола тієї злощасної операції, яка так трагічно закінчилась розгромом Волинської групи в бою під Миньками та розстрілом 21 чи 22 листопада 1921 р. 359-ох воїнів, які воліли згинути, ніж прийняти большевицьку пропозицію і включитись до червоної армії. Тому в тій кннжці Д. Герчанівського не знаходимо відповіді на все ще гнітуче питання: чи головна причина тодішньої невдачі не було те, що не зійшлись Подільська і Волинська Групи, ані не ті моменти, що їх наводить автор у своїх висновках, які скромно назвав "Трохи міркувань", а те, що всі пляни того українського походу передали большевикам польські розвідники, які водночас були большевицькими аґентами?! І друга до цього часу нерозгадана тайна, яка мабуть ніколи виясненою не буде: хто, властиво, був вбивником Юрія Отмарштейна? Відомо, що появились були дві брошури, двох високих українських старшин, з яких один ще живе, та в яких один одному закидав той злочин. Авторові цих рядків оповідав раз полк. Євген Коновалець, що слідство, що його переведено з його наказу, устійнило вбивника в особі якогось польського підстаршини, якому його начальство наказало вбити полк. Отмарштейна, старшину з великою військовою освітою та кришталевою вдачею. Причина того вбивства ніби була в тому, що він власне й знав забагато про сплетені нитки польської і большевицької розвідок.
Жалюгідний хід цілої операції в 1921 р., повна невдача головного пляну — дати поштовх до протибольшевицького повстання по всій Україні й перевести його координацію, — затрата зв'язку між двома головними групами армії, Подільською і Волинською, — безмірно трагічний розстріл 359 вояків-героів, врешті й особа Юрка Тютюнника, командира Повстанської Армії, все воно склалось на те, що коли Перший Зимовий Похід — це гордість української визвольної війни, то про Другий тепер або зовсім не згадується, або згадується з почуттям ніяковости. Але дослідники-аналітики мусять доходити правди, хоч би яка вона була прикра й болюча. Дмитро Герчанівський мабуть не сказав усього, що знає, але у великій мірі причинився до пізнання правди про Другий Зимовий Похід.
На превеликий жаль, він дав популярно-пропаґандивний заголовок книжці, яка своїм змістом і тоном відкидає гурра-патріотичні пропаґанднвні фрази, зайві й шкідливі в діловій військово-історичній студії. Давши своїй книжці заголовок "Вигнати окупанта", Автор підкреслив, що такою була ціль воєнної операції, про яку мова у книжці, і хоч та операція не вдалася і цілі не здобуто, проте та ціль завжди актуальна.
Під технічним оглядом книжка видана гарно, чепурно.
І. Кедрин
Дмитро Герчанівський: "Вигнати окупанта", Дітройт 1969, Видання автора, стор.154.
Дмитро Герчанівський — колишній сотник Січових Стрільців і згодом VІ-ої Січово-Стрілецької Дивізії, адьютант шефа штабу Повстанської Армії 1921 р. ген. шт. полковника Юрія Отмарштейна. Його книжка — це спомини учасника тієї воєнної операції, яка перейшла до історії українських визвольних змагань під назвою Другого Зимового Походу. Але ця книжка — це радше не мемуаристика, а студія, в якій використано всі дотеперішні джерельні дані про ту подію, хоч, очевидно, Автор, який живе у Дітройті, не був усилі все зібрати і все знати. Все ж твір Дмитра Герчанівського — це преважливий добавок до існуючої військово-історичної літератури, тим більше, що якраз про Другий Зимовий Похід були дотепер спомини й нариси здебільша фрагментарного характеру. Література, яку подає Автор, мапи, списки учасників, статистичні дані — це все документарний матеріял безцінної вартости.
У вступі до книжки автор підкреслює, що він шанує тільки те, що можна доказати й тому нехтує легендами та неперевіреиими вістками. Але він сам признає, що в його книжці багато недосказів. Можливо, що власне його відданість безумовній правді, себто опертим на документах фактам, стримала його від з'ясування різних сумнівів і — за його висловом — леґенд, які існують довкола тієї злощасної операції, яка так трагічно закінчилась розгромом Волинської групи в бою під Миньками та розстрілом 21 чи 22 листопада 1921 р. 359-ох воїнів, які воліли згинути, ніж прийняти большевицьку пропозицію і включитись до червоної армії. Тому в тій кннжці Д. Герчанівського не знаходимо відповіді на все ще гнітуче питання: чи головна причина тодішньої невдачі не було те, що не зійшлись Подільська і Волинська Групи, ані не ті моменти, що їх наводить автор у своїх висновках, які скромно назвав "Трохи міркувань", а те, що всі пляни того українського походу передали большевикам польські розвідники, які водночас були большевицькими аґентами?! І друга до цього часу нерозгадана тайна, яка мабуть ніколи виясненою не буде: хто, властиво, був вбивником Юрія Отмарштейна? Відомо, що появились були дві брошури, двох високих українських старшин, з яких один ще живе, та в яких один одному закидав той злочин. Авторові цих рядків оповідав раз полк. Євген Коновалець, що слідство, що його переведено з його наказу, устійнило вбивника в особі якогось польського підстаршини, якому його начальство наказало вбити полк. Отмарштейна, старшину з великою військовою освітою та кришталевою вдачею. Причина того вбивства ніби була в тому, що він власне й знав забагато про сплетені нитки польської і большевицької розвідок.
Жалюгідний хід цілої операції в 1921 р., повна невдача головного пляну — дати поштовх до протибольшевицького повстання по всій Україні й перевести його координацію, — затрата зв'язку між двома головними групами армії, Подільською і Волинською, — безмірно трагічний розстріл 359 вояків-героів, врешті й особа Юрка Тютюнника, командира Повстанської Армії, все воно склалось на те, що коли Перший Зимовий Похід — це гордість української визвольної війни, то про Другий тепер або зовсім не згадується, або згадується з почуттям ніяковости. Але дослідники-аналітики мусять доходити правди, хоч би яка вона була прикра й болюча. Дмитро Герчанівський мабуть не сказав усього, що знає, але у великій мірі причинився до пізнання правди про Другий Зимовий Похід.
На превеликий жаль, він дав популярно-пропаґандивний заголовок книжці, яка своїм змістом і тоном відкидає гурра-патріотичні пропаґанднвні фрази, зайві й шкідливі в діловій військово-історичній студії. Давши своїй книжці заголовок "Вигнати окупанта", Автор підкреслив, що такою була ціль воєнної операції, про яку мова у книжці, і хоч та операція не вдалася і цілі не здобуто, проте та ціль завжди актуальна.
Під технічним оглядом книжка видана гарно, чепурно.
І. Кедрин
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар