ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 18 березня 2015 р.

ДО РЕЦЕНЗІЙ НА КНИЖКУ МАЙОРА ГАЙКЕ "ВОНИ ХОТІЛИ ВОЛІ"

Богдан Підгайний  
 
                      На початку цього року появилися дві рецензії на книжку майора В. Д. Гайке (в німецькій мові) про нашу Дивізію. Автором є Ф. Кордуба. Одна рецензію, під заголовком "Гідне уваги видання", була поміщена в "Українському Слові", Париж, 27 січня 1974, а друга — "Особливо вартісне видання" — в другому числі "Вістей Комбатанта" за 1974 рік.

                     Коли йдеться про саму книжку "Вони хотіли волі" і її автора, майора Гайке, шефа штабу нашої Дивізії, то Ф. Кордуба пише дослівно те саме в обох дописах. Він хвалить автора і його історичну працю про нашу Дивізію, признає йому об'єктивність і приязне наставлення до нас і наших стремлінь та боротьби за державність. Ф. Кордуба старається доказати в обох рецензіях те саме, іменно, що наголовок, якого вжив Гайке, є обоснований. І коли б Ф. Кордуба на тому зупинився, коли б не запускався в безпідставні заключення і виссані з пальця сплетні та "паролі", його обі рецензії були б дуже корисні: І ще одне: Ф. Кордуба держиться засади — і Богові свічка і чортові огарок — його заключення в дивізійному журналі є майже продивізійні, натомість скрайно протидивізійні в партійному "Українському Слові".

                    Рік чи більше тому, пор. Вашкович, Англія, також написав подібну рецензію, на ту саму книжку, видану в нашій мові, і я спростовував деякі його мильні твердження і висновки, які, на мою думку, були вислідом його гіркости до окруження. Натомість Ф. Кордуба в своїх твердженнях і висновках послуговується різними непровіреними сплетнями, ставить під сумнів добре ім'я погибших на полі бою і оскаржує наших молодих старшин в поповнюванні  тяжких злочинів.

                     В рецензії, поміщеній у "Вістях Комбатанта", автор подає сензаційну новину, що сот. Д. Паліїв вийшов з окруження і що він, Кордуба, бачив його в Ходорові. Двадцять кілька років ламали всі собі голову, розшукувала родина, що могло статися з сот. Палієвом. Ніхто не знав. А тому що в той сам час Кордуба мав бачити в Ходорові також ген. Фрайтаґа, то висновок простий, цитую: "Багато дехто твердить, що майора Дмитра Палієва, на наказ ген. Фрайтаґа, розстріляли в Ходорові або під час маршу з Ходорова на Стрий". Чи Ф. Кордуба відповідає за те, що пише? Або звідки Ф. Кордуба знає, що Фрайтаг, цитую: "був рішений здесяткувати рештки українських дивізійників, які видісталися з окруження". Кому це Фрайтаґ казав? Від кого Кордуба це чув? А коли Кордуба читав книжку Гайке, то не міг переочити того факту, що ген. Фрайтаґ передав командування над нашою Дивізією генералові з Вермахту, Ліндеманові, ще під Бродами, а не зрікся командування під час маршу на Стрий. Я не збираюся боронити нині ген. Фрайтаґа. Але такі, нічим не потверджені обмови, є образливими і шкідливими для обох сторін.

                      В "Українському Слові", мабуть, тому, що майже ніхто з кол. дивізійників його не читає, Ф. Кордуба пішов ще далі, бо пише так: "І ще один сумний випадок під Бродами. Німецький старшина, без полевого суду, застрілив українського капеляна, о. д-ра Володимира Стецюка".

                      Абстрагуючи від того, що Ф. Кордуба не подає жодних даних, ані місцевості, ані свідків, ані прізвища того німецького старшини, воно, те твердження, обтяжує властиво не того німецького старшину, лише о. д-ра Стецюка. Властивий закид Кордуби є, що о. д-ра Стецюка не поставили перед полевий суд. А чи о. д-р Стецюк дійсно поповнив такий великий злочин, що заслужив на полевий суд? А коли так, то чи Ф. Кордуба знає, що є моменти в часі бою, що командуючий старшина може застрілити свого підлеглого без суду, коли цього вимагає ситуація? Це є заповажна справа, щоб про неї писати ось так собі, на підставі "паролів".
         :
                      А що Ф. Кордуба свідомо і тенденційно пише неправду, вказує наступне твердження, яке цитую вцілості: "З молодих старшин, після трьохмісячного теоретичного вишколу, також мало хто надавався до воєнних дій. Молоді старшини засвоїли есесівський "дриль", дехто з них утратив почування людяности, ставши звичайним манекіном німецьких командуючих старшин, які себе постійно уважали чимсь вищим і з погордою дивилися на кожного українця. В такій атмосфері ніколи не могла існувати дружність по зброї, навпаки, по обох сторонах панувало повне недовір"я. Найгірше було те, що деякі українські старшини допускалися навіть злочинів супроти української мужви, бо були випадки, що без суду навіть   стріляли вояків-українців, нібито для "дисципліни".(Підкреслення моє — Б. П.).
                                           
                    Таких  страшних  закидів  в  сторону  нашого  старшинського корпусу не відважилися зробити навіть большевики!

                    Ф. Кордуба не знав взагалі наших молодих старшин в Дивізії. Бо так довго, як Кордуба був в Дивізії, значить до битви під Бродами, в Дивізії не було ані одного нашого молодого старшини. Вони переходили тоді старшинські вишколи. Коли ж почали надходити до Дивізії, Ф. Кордуби вже в Дивізії не було.

                    Цікаво було б знати, звідки і від кого отримав Кордуба такі інформації. В чийому інтересі є знецінювати та компромітувати видуманими історіями наші найновіші збройні змагання? Коли б ми мали відповідь на перше питання, багато справ стали б нам ясними... А це, що наші молоді старшини не зареаґували на брехливі та провокаційні оклевечування Ф. Кордуби, можна хіба пояснити собі тим, що майже ніхто з них не читає "Українського Слова", яке виходить в Парижі.

                     А на закінчення своєї "рецензії" вбиває Ф. Кордуба осикового кілка, апотезуючи дезерцію. Він дослівно пише так: "...тому багато дивізійників старалося одержати відпустку, з якої вже не повертали. В зв'язку з цим були заборонені відпустки, щоб прикоротити дезерцію. Коли б була залишилася Дивізія "Галичина" весь час вишколу в Дембіци, напевно кількість збігців з Дивізії була б значно більша".

                    Це звичайна брехня. Відпусток з тої причини ніколи не здержувано. Я пригадую собі перше Різдво і зв'язані з тим відпустки. До урльопників говорив сот. Паліїв. Тоді він ще одверто виступав проти УПА, мовляв, лише нормальне військо може принести нам користь. "Ліс", на його думку, нічого путнього нам не зможе дати. Доперва перед самими Бродами сот. Паліїв змінив своє наставлення супроти УПА і в нарадах з сл. п. Ортинським, Малецьким, Бриґідером, мною і іншими обговорював евентуальну співдію з УПА. Ми мали тоді зв'язки до УПА і для обговорення всіх справ, зв'язаних з питанням УПА-Дивізія, я кілька разів стрічався з ген. Чупринкою. Тому, говорячи після сот. Палієва до стрільців, я підкреслював, що УПА буде нам помагати, що вона буде охороняти наше запілля від ворожої партизанки тощо — це було призначене особливо для німців. Стрільцям я говорив, що УПА категорично проти дезертації з Дивізії, що УПА держиться засади: Або УПА або Дивізія. Нам треба вивчати військове діло, нам треба мати зброю в руках, нам треба безпосередно збройно боротися і т. д. і т. д. І, як мені було відомим, всі урльопники вернулися до Дивізії. Подібне явище було під час транспорту на фронт і перебування на наших землях, близько дому, принаймні кілька тижнів перед властивим боєм, ніхто з Дивізії не втік, хоч це було доволі легко.

                     А далі Ф. Кордуба пише так: "...Адм. Канаріс коротко перед своєю смертю м. і. сказав: Коли фюрер своєю діяльністю спричинює шкоду моїй батьківщині, я маю право кожночасно зламати зложену присягу. Дивізійники такого рішення адм. Канаріса напевно не знали, вони керувалися розсудком і патріотизмом, любов'ю до України і готовістю тільки її служити. Коли ж побачили, що немає можливости служити Україні, вони Дивізію "Галичина" залишали, наражуючи себе не смерть".

                     Безперечно, що дивізійники про таке рішення Канаріса не знали. Не знав також Кордуба. Не знаю, до чого це допровадило б, коли кожний міг би ламати присягу тоді, коли це було б йому вигідним. Канаріс був шефом розвідки цілого Райху. Він мусів мати доступ до фюрера, міг себе пожертвувати для добра батьківщини. Я не знаю всіх позакулісних справ. Одного я є певний: Канаріс ніколи не буде, ані в чужій, а тимбільше в своїй історії, такою постаттю, щоб її можна було ставити як приклад чесности та геройства для грядущих поколінь. Ціла мотивація дезерції, патріотизм, любов до України та ризико дезертирської смерти, це хіба старання оправдати себе, бо особливої дезерції в Дивізії, як я вже згадував, не було.

                     Наші побратими, полонені в американському полоні в Авербаху, пережили великий сором, коли їхній полевий духовник, старшина, якого американці випустили "на слово" з табору, щоб постарався священичі ряси для Богослужби, не повернувся до табору. На нього наложено бойкот. Але мюнхенські церковні чинники взяли його в оборону і помістили в пресі освідчення, що вони дали тому духовникові таке доручення, бо цього вимагало добро справи... Може Ф. Кордуба мав подібне доручення, як втікав з Дивізії.

                     Не було так, як пише Ф. Кордуба. Не було дезерції. А ті всі старшини, підстаршини і стрільці, які "...керувалися розсудком і патріотизмом, любов'ю до України і готовістю її служити...", як пише Кордуба, доказуючи доцільність і потребу дезерції з Дивізії, верталися до Дивізії, або коли не могли пробитися з окруження, йшли у відділи УПА. Не знаю, на жаль, імен тих стрільців, що перейшли до УПА. Напевно були їх сотки. Стрічав я кількох в рейдуючих відділах УПА, як вони пробилися на Захід. Лишився в УПА, ранений, мій приятель, сл. п. Святослав Левицький поручник артилерії, якого пізніше, вже хворого, перевів на Захід полк. УПА Ю. Лопатинський, вертаючися з відповідною місією від УПА.

                    Було б дуже сумно, коли б ця афера скінчилася лише тими моїми заввагами, а наші молоді старшини, про яких так "тепло" згадує Ф. Кордуба в своїй рецензії на книжку Гайке, не зареаґували.

                     Наш меч, як пише майор Гайке, ми провадили чесно і ми не сплямили його у найтяжчий для нас час. Тому не можемо позволити, щоб наші вороги, самі або устами кордубів, шкалювали і ображали наші державницькі намагання, нашу збройну боротьбу, наші збройні сили.

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації