НА СЛІДАХ ВОЯЦЬКИХ МОГИЛ

В. Соколівський

                                                                                                      "Згадайте праведних гетьманів, 
                                                                                                       Де їх могили? Де лежить 
                                                                                                       Останок славного Богдана? 
                                                                                                        Де Остряницина стоїть 
                                                                                                        Хочби убогая могила? 
                                                                                                        Де Наливайкова? Нема! 
                                                                                                        Живого й мертвого спалили".

                                                                                                                                   Т. Шевченко

                           Пошана до вояцьких могил зродилася в мене ще змалку. Мені тількищо минуло сім років, як ми вибралися до Підлисся, на "Білу Гору", де щорічно відбувалися здвиги в честь Маркіяна Шашкевича. Пригадується як сьогодні: коло Маркіянового пам'ятника чудово співав Службу Божу хор із Теребежів, а потім відправляли панахиду на могилі Незнаного Воїна. Коли хор кінчив співати "Спіть орли соколи, ми остримо зброю", мені їжилося на голові волосся і в своїй уяві я вже машерував у залізних вояцьких рядах. Може я вже тоді відчував, що доведеться мені воювати за цю ж Білу Гору, в липні 1944 року, у рядах Дивізії?

                            Літом минулого року їздив я на прогульку до Варшави. Мимоволі згадалося про Наливайка, спаленого живцем на Варшавському ринку. Думки про Наливайка навели мене потім на слід могил вояків У.Н.Р. у Варшаві. Запитую про вояцькі могили своїх варшавських друзів і від них довідуюся, що на Вольському Православному цвинтарі парохії святого Яна, похоронено чимало українських вояків. Беремо зі собою квіти та негайно їдемо на цвинтар. Довго проходили ми коло тисячів могил і нарешті побачили крилаті українські хрести. Їх тут чимало. Стояли перед нами горді, камінні хрести, деякі вже похилені, майже з них усіх місцеві вандали поздирали металеві таблички з написами. І стояли ці хрести перед нами як люди з виколеними очима, на докір негостинній Варшаві. Але на хрестах, вкопавшись гордо у твердий камінь, видніють ще досі українські тризуби. Але чи справді можна вважати Варшаву негостинною для наших вояків? Їхні могили там ще стоять, нехай і півсліпі, без написів, але стоять. Чи знайдете ви їх у Києві?

                          На другий день вибираюся поїздом до Львова. Думками я вже на Янівськім цвинтарі. Ще літом 1970 року, я бачив там усі стрілецькі могили; цього року полягли вдруге, вже від кулі червоного "бульдозера", аж вісімнадцять стрілецьких могил. Щезли назавжди з лиця землі. Вперті львівські бабуні пильно визбирують рештки розритих могил і складають їх у стіп могили Незнаного Воїна, проклинаючи при цьому "визволителів" зі Сходу. І щорічно в день Першого Листопада горять на стрілецьких могилах маленькі свічечки та горітимуть так довго, поки житимуть українські бабусі.

                        Ще того самого дня пополудні їдемо автом до Берестечка, де в 1651 році відбулася історична битва між полками Козацької України та полками шляхетської Польщі. Заповідник-музей козацької слави знаходиться у селі Пляшевій. Довкола музею стоять на сторожі міцні мури. Зараз при вході, за брамою читаєте напис: "Шанувальнику героїчної минувшини! Ти ступив на землю, уславлену подвигами волелюбного народу. Познайомся з нею ближче, і перед твоїм зором відкривається багато доріг, які вже стали легендами. Вслухайся в монологи цих доріг".

                      Експонати козацької трагічної слави розміщені в кількох кімнатах; найцікавіші для мене ті, що безпосередньо вводять відвідувача у 1651 р. Ось список козацьких полків, які брали участь у битві, зброя, козацькі люльки, чоботи, ворожа зброя. Зі стін дивляться зіркі очі полковників. З одного боку музею стоїть дерев'яна церква, в якій триста років тому молився перед боєм гетьман Хмельницький; з другого боку музею стоїть церква-пам'ятник, чудово розмальована І. Їжакевичем. Входимо в нижній ярус храму. Тут міститься гробниця, де спочивають останки хоробрих козаків. Зі скляного саркофагу дивляться на вас козацькі черепи: нагі козацькі черепи, порубані ворожими шаблями, прошиті ворожими кулями.

                   З Берестечка їдемо до Бродів. На короткий час задержуємося на старому ринку. З рогу ринку видно брідську бурсу, в якій "визволителі" арештували малолітних середньошкільників, у проклятих 1940-41 роках. В липні 1944 р. тут проходили твердим кроком відважні ґренадири нашої Дивізії. Авто мчить у сторону Ясенова, в околицях якого в 1944 р. проходили найтяжчі бої. Розпитую за могилами поляглих вояків дивізії, їх тут немає. Вперто розпитую про могили усіх прохожих у Підгірцях, Олеську, Ожидові, Білім Камені, Почапах. Падає ця сама відповідь:  "Загорнули тракторами в болото".

                   Хоч немає могил на гробах дивізійних ґренадирів, але чин їхній живе в народній пам'яті. Щороку, в місяці липні з'являється у підніжжя Маркіянового пам'ятника в'язка незабудьок з написом "Залізним Ґренадирам".

                   Чудом віднайшов я могилу Рудого Юзика, який у липні 1944 р. командував Штабовою Сотнею 29 полку. Після першого окруження у Ясенівських лісах, майже ціла сотня перейшла в ряди УПА. Рудий Юзик згинув "на Куцькій" у 1947 р. і спочиває у братській могилі, разом з двома сотнями бійців УПА.




Церква   в   Берестечку,   побудована Б.   Хмельницьким.  
  

                                           Пам'ятник Маркіяна  Шашкевича в Підлисю.