ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 9 липня 2014 р.

ПРИЧИНОК ДО ІСТОРІЇ УПА

М. Онишкевич-Орест
Командир Групи "Сян" УПА


27. І. 48

 Дорогий Приятелю! 
                                                
                   Думаю, що дуже Тебе не зануджую своєю базграниною. — Аби там за високим берегом корита зробити належну перев'язку. Годі було дивитись на затиснені зуби і терпляче обличчя к-ра Галайди. Він ні словом не йойкнув, не плакав, а проте видно було, що терпів страшенний біль. Чотири друзі, що його несли, ішли навшпиньках, вгинали до такту свої коліна, щоб хоч тим полегшити терпіння к-ра Галайди. Та видно було по обличчі Галайди, що зносив страшенний біль. Що ж, мусів терпіти, треба було віднести його дальше від костела в безпечніше місце, бо тут роздягнути його, щоб знайти рану, було неможливо. Вкінці, під охороною вогню нашого кулемета, групка з к-ром Галайдою опинилась в кориті річки, на піскуватій смузі за високим берегом.

                     Розстелено палатки, плащі, положили на них делікатно Галайду. Санітар вправною рукою почав розбирати хоч з одного рукава Галайду і скинув рукав плаща, блюзи, сорочки. Показалось голе тіло. Навіть сонце хотіло полегшити терпіння к-ра Галайди. Воно силувалось своїми ранньовеснянними проміннями огріти зболіле тіло раненого командира. Повернено його «кантом» на правий бік. О, Боже! що показалось присутнім. Нижче лопаток, на самому хребті діра на пів п'ястука! Присутні аж охнули! «Тяжка рана» — мабуть к-р Лисай прошепотів. Санітар робив своє: скубав вату пінцеткою, мачав в якийсь плин та обмазував рану, Пізніше газою, ватою заткав діру, приліпив легко плястиком. Командир Галайда лиш скреготав зубами з болю, час до часу майже нечутно стогнав. Ліву руку раненого санітар назад запхав в рукав сорочки. Коли ж починав впихати ту руку в рукав блюзи, ранений закричав. Видно дуже його заболіло. «Досить, не треба його далі вбирати — сказав к-р Влодко, — а тільки легко зв'язати поясом, щоб блюза і плащ держалися тіла, і скоро з ним до лікаря, на санпукт». Заметушились хлопці. Помаленьку, делікатно поклали назад командира Галайду горілиць. Ранений тоді промовив: «Богдане, дай знак до відвороту!» — «Лежи, лежи спокійно, не твоя тепер голова до командування — я знаю коли дати знак до відвороту» — відповів к-р Богдан, а шепотом до інших командирів додав: «Не можна тепер давати сигналу до відвороту, коли його ще не забрали з поля бою, а принайменше за ріку». І після того дав наказ нести раненого поясом піску, так, щоб високий беріг давав охорону перед ворожим кулеметом з костельної вежі. Тількищо друзі взяли за роги палаток, як к-р Галайда махнув рукою — видно було, що щось хотів говорити. Командир Богдан нахилився над раненим, а той прошепотів: «Старий, старенький (так кликав Галайда Ожидача), приклич мені Старого». — Командир Богдан вволив волю раненого. Ожидач підійшов та приклякнув коло голови раненого. А той тоді: «Наказую Тобі дати сигнал до відвороту» — і змучена його голова впала назад на вдвоє скручений плащ, що заступав подушку. Ожидач, нікому нічого не говорячи, відійшов кудись від гурту. Друзі помаленьку стали посуватись з раненим на захід, до знаного мосту. Дуже прикро було нести. Вузький піскуватий пояс не дозволяв іти парами, один побіч одного, а ще й до того з раненим, що колисався на плащах поміж трьома парами друзів. Лівобічні друзі щораз то спотикалися, зсували мілкий пісок берега та замочувались, а навпаки, інші, що не несли, прямо рвалися, щоб змінити несучих, бо думали, хоч цим полегшити терпіння дорогого командира. Але несучі не дуже то скоро та радо давались змінити. А треба тут сказати, вже в той час несподівано взялось в кориті річки досить багато різних стрільців, переважно з сотні Корсака, а менше з Ема чи Бродяга. Помаленьку занесли раненого командира під бажаний міст. А з ним і всі інші дотягли.

                     Командир Богдан розглянувся по присутніх. Було немало вояцтва. Крім к-рів Богдана, Яструба, Ожидача, що були цілий час з командиром Галайдою, були й командири Влодко і Лисай, що залишились були в кориті річки, а ще й до того знайшлися: санітар, що перев'язував командира Галайду, кулеметник, який від самого поранення крив відворот раненого та з кільканадцять стрільців з різних роїв і різних чот. Коли командир Влодко питав їх, що вони тут роблять, ці пояснили, що відбились від своїх роїв, а коли по лінії почули, що був сигнал до відвороту, відступили сюди. Командир Богдан наказав кулеметникові перейти мостом на другу сторону ріки, там заняти добре становище та гасити вогнем ворожий кулемет на костельній вежі в той час, коли раненого командира будуть переносити через міст. Кулеметник щасливо перейшов через міст та заняв становище на тому боці ріки. «Вогонь» — крикнув командир Богдан. Наш кулемет почав грати. І в той час Ожидач, Яструб і ще чотири стрільці почали вилазити з раненим командиром на високий берег річки. Раптом, Господи, замість нашого кулемета почали по мості пороти кулі ворожого кулемета. Стрільці з раненим полягали, де стояли. «Що сталося?!» — кричав командир Богдан. «Диск скінчився треба другий заложити», гукав з того боку кулеметник. Як на злість неповний диск був! Але це тривало дуже коротко. Наш кулеметник почав грати свіжо закладеним диском. Замовк ворожий кулемет. Носії з дорогим командантом Галайдою рушили на міст. Всього доброго — Сл. К.

Дорогий Приятелю!                                                                                                              27. 1. 48

                        Чи захочеш читати чи ні, але все одно пишу. — "Увага, це вже останній диск, а дискового кола в мене нема!" — кричав наш кулеметник і далі грів вогнем по костельній вежі. Коли вже носії з раненим командиром були десь на половині мосту, раптом наш кулемет замовк, а почав досить цільним вогнем сипати по мості ворожий кулемет. Всі серед мосту попадали. Почулися з мосту стогони та зойки свіжоранених. "Набої не випалюють, нема чим стріляти" — понад все кричав наш кулеметник і товк замком кулемета, а він таки ніяк не хотів відізватись. А ворожі кулі все дужче свистали понад мостом та часто попацували по плесі води. Ворожий кулемет час до часу замовкав, а як тільки хтось рухнувся на мості, — сік немилосердно. Постала прикра ситуація: на мості лежав ранений командир Галайда, а коло нього шість носіїв, декотрий теж вже ранений, а за високим берегом, в кориті ріки всі інші командири і стрільці майже безрадними стали. Що тільки хтось хотів вилізти із-за берега та вже не піти, а прямо поповзти на міст з поміччю, то ворог сік з кулемета мов скажений, прямо голови не дав показати. Що тут робити?! Більшість друзів з автоматами, крісів дуже мало, а одинокий кулемет не стріляв, бо не мав чим. На додаток того всього видно Ожидач таки послухав командира Галайду і дав сигнал до відвороту, бо чути, що під костелом бій втих і ворог сконцентрував всю свою увагу на міст. Командир Богдан рішився: вислав одного стрільця до Глухова — там певно вже Бродяга і М. притягнули, щоб приходила поміч — головне кулемети, а решту вояцтва розставляв на становищах наліво і право мосту; високий берег давав добре закриття. Поодинчі кріси (а їх ще до того так мало!): почали попацувати по костелі. То ще, видно, розлобило ворога, бо він ще дужче, ще сильніше стріляв, коли хтось рухався на мості, чи хтось підніс голову з-за високого берега.

                          "Уважати, добре зорити, бо роззухвалений ворог захоче ще й підсуватися до нас", — наказав к-р Богдан. І знов післав одного стрільця по поміч. Минали довжезні хвилини. К-р Галайда лежав на мості. Коло нього непорушно лежало пляцком шістьох друзів, декотрий теж вже ранений. Ні назад, ні вперед! Навіть голови нікому не дав ворог піднести. Решта друзів, більшість з машиновими пістолями, мусіла обмежитися лиш до зорення — всі були безрадні. А кулемет наш ні руш не хотів заграти. Вже й третього зв'язкового післав к-р Богдан по поміч. Та не було відповіді: ні помочі, ні зв'язкового. Що могло статися? Чи ні один зв'язковий не добився до місця призначення, чи може вже всі відійшли навіть з Глухова?! І тоді то к-р Богдан рішився: команду над тим гуртком друзів передати к-р Влодкові, а сам таки подався до Глухова за поміччю.

                      Кусок дороги від мосту не йшов він, а біг ще безпечно, бо зправа від ворога заслоняв його високий берег ріки. Але охорона та не довго тягнулась. Всього зі сто метрів. А далі берег цей щораз то спадав, аж вкінці цілковито злився з властивим руслом річки і перестав бути охороною від ворога. Ворог завважив командира і відкрив вогонь. Та к-р Богдан, незважаючи на посвистуючі над ним кулі, далі силувався бігти по щораз то грузкішому ґрунті. Ноги стрягли деколи по коліна в багно. Часто густо натрапляв він на якісь то купини, спотикався, падав, вставав і далі біг. А ворожі кулі щораз влучніше свистали над і побіч командира, який силувався чимскорше добитися до Глухова. "Невже потрібна ще одна жертва — майнуло в голові командирові Богданові — невже цього бажав би лежачий в безвихідній ситуації важко ранений к-р Галайда" — Напевно ні! — відповіло йому щось в голові. І к-р Богдан став обережнішим. Наблизився ближче ріки, думав, що там знову знайде високий берег річки. Але такого там не було. Низинна лінива річка майже не мала там берега. її вода широко-ліниво розтяглася по поблизьких луках; навіть не видно було, де границя між властивим руслом і сумежними луками. В додатку над краєм річки високий, сухий очерет чисто заслоняв вид машеруючому до Глухова командирові. Але нічого! З другої сторони високий очерет давав охорону перед ворогом. То дещо помагало. Ворог, не бачучи властивої цілі, менш цільно стріляв. Його кулі летіли тільки в напрямі, в якому рухався очерет. Та не надто далека дорога видалася командирові Богданові — вічністю! Так довжилися хвилини. Нарешті пакосний очерет скінчився, ворожі кулі перестали свистати. Перед очима командира Богдана ростелилися луки, а ген далі замайоріли перші хати села Глухова. Ох, ще так далеко! А там Галайда, а там в безвихідній ситуації ще й інші друзі! Скоріше, скоріше, бігом! І командир Богдан збирав останні сили, підбігав, падав, підносився і далі пер, далі йшов, віддиху майже не ставало. Але була в нім віра, що він мусить туди дійти, мусить вислати поміч. І ще далеко було до Глухова, як командир Богдан почув зправа, ген далеко якісь невиразні крики. Пристанув, глянув туди і побачив озброєних. Боже, хто це? Невже свої?! Приглянувся ближче: так, вони, цеж чотовий Чорнота з хлопцями. Почав до них наближатись. Та раптом перед ним знову якась вода! Нова ріка, чи що — і така широка. Далі годі було йти. І він почав кричати, махати руками до Чорноти. Побачили його хлопці! Наблизився Чорнота. Та віддаль досить далека Тяжко зрозуміти один одного. Трохи криком, трохи рухами рук видно порозумілися оба. Бо виразне "Так є!"; відхід Чорноти до хлопців, а за мінуту-дві відхід їх стрілецьким рядком в сторону мурованого костела — впевнили командира Богдана, що поміч для командира Галайди пішла. Всего доброго Сл. К.  

Дорогий Приятелю!                                                                                                           27. 1.48

                            Нуджу Тебе напевно. Але май терпеливість уже вкоротці перестану. — Він хотів і собі вертатись туди, підійшов декілька кроків та впав непритомний. Але зимна вода не дала йому зомліти. Не довго лежав ниць. Підвів голову і сів. Навіть не чув, що аж до тіла промок. Став роздумувати. Скоро здав собі справу з положення: Чорнота з військом пішов, він напевно дасть собі раду там! Це ж улюбленці і вихованки командира Галайди; вони в вогонь і в воду нераз з ним ходили. Тож напевно заберуть його звідтам. Але треба заалярмувати інших. Треба підготовити фіру чи сани, треба попередити, а може ближче підтягнути лікаря. Отже треба таки йти далі до Глухова. І командир Богдан потягнув. Як довго він ішов — годі сказати! Якби хто його спитав був про той кусок дороги, то він напевно не відповів би, як ішлось. Стільки вражень, стільки думок, стільки різноманітних переживань в останніх годинах! Все це клубилося в голоді, з'ява з'яву усувала і він мов той запаморочений плентав ногами та поволі таки наближався до Глухова. Вкінці допав до першої хати, стрінув стрільців. Всі майже з сотні Бродяги. "Де сотенний?" — спитав. "Зараз покличем" — відповів котрийсь і вибіг з хати. За малу хвилину прийшов сотенний Бродяга. Зголосився. Прикликав санітаря. Казав роздягнути та оглянути командира Богдана. Думав, що той ранений. Наказав господині зготовити щось теплого. Господиня метнулась, запалила в печі. На все це споглядав якийсь час командир Богдан туманними очима аж врешті відозвався:

                         —  Мені нічого не бракує, я здоровий. — І коротко розказав сотенному про останню ситуацію з Галайдою на мості.

                          —  Давайте які сани чи що та поїдемо зо мною на санпункт. Треба, щоб лікар заздалегіть підготовив, що треба. Тут нехай будуть теж готових кілька саней (в селі, між хатами було ще досить, щоправда, розмоклого вже снігу), може його сюди принесуть, то тоді негайно на сани і чим скорше до санпункту, — закінчив свої виводи командир Богдан. За декілька хвилин зголосили, що сани готові. Командир Богдан колишучись на ногах, вийшов з хати, положився на сани. Коло нього сотенний Бродяга і добрі хоч сільські коні, таки галопом пігнали на глухівську колонію, до санпункту. Командир Богдан по приїзді на санпункт зліз з саней, пішов до хати. Прийшов лікар Б. Командир Богдан розказав йому про рану командира Галайди. Лікар Б. зараз таки метнувся приготовляти все на приняття раненого командира. Стелив ліжко, вистелював його подушками, простиралами; приготовляв якісь ліки, бандажі, інструменти — все, щоб було готове. Та Галайди не було, не привозили! Але працьовитий лікар Б. не дармував. Він тим часом заглядав до інших ранених, що лежали по поблизьких хатах. Давав вказівки санітаркам, поучував, як робити перев'язки, щоб ті не скоро злітали. А, нарешті, женуть галопом до села якісь коні. Вбіг до хати стрілець і зголосив, що командир Галайда вже в селі та що його сюди тяжко привезти, бо дуже стогне, коли тільки його хтось діткнеться. Командир Богдан звернувся до лікаря Б.:
                    
                    — Друже лікарю, збирайте потрібні манатки і гайда чим скорше саньми до села. — В кількох хвилинах лікар був готовий до від'їзду. Під'їхали свіжі сани, лікар Б. сів на них разом з гінцем від сотенного Ема і пігнав на поміч раненому Галайді. Наче блискавка пролетіли півтора кілометра добрі коні з лікарем Б. Той зіскочив з саней, пішов до хати до раненого. Зразу, лиш подивився на нього, дав йому застрик на піддержання, а пізніше взявся оглядати. Найшов рану на плечах, покивав сумно головою. Зробив ґрунтовну перев'язку. І знов впорскнув якийсь застрик. Осторожно вбрав раненого і рівночасно наказав господині гріти чим більше води та приготовити декілька пляшок. В тім сильний вибух потряс хатою. За ним другий, третій. Якась артилерія стала бити по Глухові!

                      Присутній сотенний М. вибіг з хати. По хвилині ввійшов і зарапортував: "Німецька панцирка під'їхала з Кристинополя і відкрила гранатометний вогонь по селі". Після того додав: "виносити командира на приготовані сани, відступаємо". Під доглядом фахового ока лікаря Б. стали виносити раненого командира на сани. На пляшки з водою не було вже коли чекати! А німецькі гранатомети не переставали бити! Їх вогонь ставав щораз то влучніший. Вже загорілися декотрі хати в Глухові. Метушня зчинилася в селі. Люди стали виносити хоч найважніші речі з хат на городи, на поля. Заметушилося і вояцтво! Чути вигуки чотових, ройових. Збирають своє вояцтво, роблять збірки, формують до відвороту. І на колонії Глухів, на санпункті зчинився алярм. Санітарки та інші вояки, які там були, повибігали з хат. Побачили, що Глухів вже горить! Заметушились і собі: хто до ранених, хто до возів, а інші до верхових. Майже без наказу, інстинктовно кожний відчув, що треба готовитися до відвороту. Командир Богдан втихомирив дещо все те та давав накази: "Сани поодинчо під'їжджають, забирають ранених і відходять на край лісу, там буде збірка". Нагло вогонь гранатометів німці спрямували на санпункт. Він же на горбочку! Від рейок видний як на долоні. Завважили рух на тому горбочку та почали бити кляті. Командир Богдан пригадав собі, що сотенний Бродяга тут! Побіг до нього: "Друже сотенний, Ваша сотня чейже має давати задню охорону, а Ви тут! Військо без командира не може бути, ще й у такій ситуації. Негайно беріть перші-ліпші сани і пріть до села, до своєї сотні за всяку ціну. Маєте давати задню охорону, а командир М. зі своїми має опікуватися раненим командиром. Лікар Б. хай не відступає від раненого. Збірка всіх у побережницькій садибі "Зелена".   До побачення! Сл. К.    

(Закінчення буде)


СПРОСТОВАННЯ ПОМИЛКИ:

            Внаслідок неточної інформації ми подавали ім'я автора Ст. (Степан), тим часом справжне його ім'я є Мирослав. Також  підпис під поодинокими листами повинен бути Сл.К.,  а не Ст. К. — Редакція

Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації