ЛИСТ З ЕВРОПИ

До Головної Управи 
Братства І Української Дивізії. 

 Високоповажані Панове,

                     Недавно я прочитав статтю «З приводу книги про українську дивізію Галичина» в журналі «Український самостійник» (чч. 173-174 і 175. ІІ-ІІ. ІІІ. 1972). Автор статті п. Володимир Вашкович.

                      Пишу до Вас тому, що досі я не зустрів прилюдної реакції на цю статтю. А реакція з кіл колишніх членів дивізії "Галичина", мені здається, була б дуже потрібна. Бо стаття п. Вашковича викликує в читача досить неґативне враження про дивізію «Галичина».

                      Залишаю набоці весь політичний комплекс, пов'язаний з дивізією (цьому питанню присвячено багато уваги в названій статті). Бо — що стосується «політікум» дивізії, — були й будуть різні погляди. І тут кожний має право висловити свою думку. Мені йдеться про факти, які автор подає у своїй статті. Вони дібрані дуже однобічно. І вони прозраджують певну тенденцію атвора — бачити в дивізії передовсім негативи.

                       Цілий ряд близьких мені людей були членами дивізії — молоді офіцери, підстаршини. З безлічі розмов на теми дивізії я давно дійшов до висновку, що члени дивізії в величезній більшості були добрими вояками. Значна частина офіцерів і підстаршин були зразковими вояками. Вони розуміли важку й складну ситуацію української військової одиниці у складі гітлерівсько-німецької армії. І вив'язувалися зі своїх завдань — за даних умов якнайкраще. Загал вояцтва дивізії своєю поведінкою не споганив українського імени, а навпаки — залишив по собі добру опінію.

                       Тим часом, автор статті — з двох німецьких оцінок дивізії, поганої оцінки ген. Фрайтаґа і позитивної оцінки шефа штабу Гайке, схиляються до поганої оцінки (ч. 173-4, стор. 55). А добру оцінку найбільше компетентної людини, шефа оперативного штабу, майора Гайке. дискваліфікує як вираз його сантименту. Дивне...

                        На цій же сторінці (55) він пише: «Справжня трагедія очікувала ранених, яких залишали на ласку ворога». Невже ж так було? Важко в це повірити. Хтось компетентний мав би обов'язок висловитися до цього твердження. Невже не було в дивізії таких з'єднань, де вояки рятували своїх поранених товаришів?       
                                                                                
                        У великій громаді трапляються різні люди, навіть дуже асоціяльні елементи. А військова дивізія це велика громада. І серед неї може трапитись така чи інша паршива вівця. Напр. п'яний вояк, що хоче знасилувати доньку словака, або офіцер, який каже підстаршинам розшукувати йому повій (ч. 175, стор. 34). Але чи їх треба висувати в передові ряди, коли дається оцінку дивізії як цілости? Чи такі люди були типові для українського вояцтва?

                        Автор говорить (ч. 175, стор. 35), що був у дивізії наказ розстрілювати вояків «для прикладу», щоб піднести дисципліну. Це така важка й серйозна справа, що її не можна залишити невиясненою. Бо вона б'є більше українців ніж німців у дивізії. Кожний чужинець подумав: що це за народ зібрався в дивізії, коли аж таких драконських заходів потрібно було, щоб утримувати дисципліну. Отож, треба вияснити: чи був такий наказ, і хто його видав?

                       Українська дивізія "Галичина" була позитивним фактом на тлі трагічної ситуації українського народу під час IІ світової війни. І вона заслужила собі на кращу славу ніж та, яку їй витворює стаття п. В. Вашковича. Доконче потрібно спростувати цю статтю, зглядно доповнити її позитивними елементами, які в дивізії переважали. Це потрібне передовсім з уваги на справедливість супроти українського вояка. Потрібне й з уваги на чужинецьких експертів, які вивчають українські проблеми.

З висловами правдивої до Вас пошани,

Михайло Добрянський

Лондон (Англія), 2 грудня 1973 р.