ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

понеділок, 12 травня 2014 р.

З ЛИСТІВ ДО РЕДАКЦІЇ

Високоповажаний Пане Редакторе!

                       Безпосередньою причиною чому звертаюся до Редакції "Вістей Комбатанта" цим листом чи радше ствердженням, є лист редактора М. Добрянського до Головної Управи Братства кол. вояків 1-ої Дивізії УНА. Лист цей був адресований до пор. М. Бігуса, сот. В. Козака, сот. М. Малецького і сот. Б. Підгайного і поміщений у "В. К." ч. 5-6/73. Редакторові Добрянському йдеться про статтю хор. В. Вашковича під наголовком "З приводу книги про українську дивізію Галичина", що її видрукував "Український Самостійник" в числах 173-174 і 175.

                        Редактор Добрянський дивується, що ще досі не зустрів прилюдної реакції на ту статтю. Він уважає, що реакція з кіл колишніх членів дивізії є конечною, бо стаття хор. Вашковича викликає у читача неґативне враження про дивізію.

                        Як воно сталося, що ми всі переочили статтю хор. Вашковича і на неї змісця не зареаґували, тяжко нині вияснити, бо читаючи її нині, спокійно і без упередження, не хочеться вірити, що це писав колишній хорунжий дивізії. Виглядає, що хтось чи щось мусіло хор. Вашковича цілком заломити. Його думки і спосіб вислову такі хаотичні, що тяжко в них зорієнтуватися, але виразною ноткою проходить здецидовано неґативна настанова до дивізії.
Залишаючи на боці весь політичний комплекс пов'язаний з дивізією, приступаємо до "фактів", які видвигає хор. Вашкович.

                        Хор. Вашкович в бою під Бродами не був і тому не може судити як бився там наш вояк. Не повинен також базувати своїх тверджень на підставі виступу ген. Фрайтаґа перед цілою школою в Кіншляґу. Ген. Фрайтаґ не визначався стійкістю характеру. Він доказав це своїм самогубством під Юдендорфом після капітуляції. Як властиво билися наші вояки під Бродами ген. Фрайтаґ не міг знати. Ворожі сили були такі переважаючі і його панцерні клини так нагло порозчленовували цілий корпус, в тім і нашу дивізію, що ніхто в штабі дивізії не міг мати якого-небудь образу про події на фронтах. А там, дуже часто, наші вояки довершували справжніх геройств, зістрілюючи панцерними п'ястуками ворожі танки, штиками пробивалися крізь ворожі окружаючі кільця. Дуже мало є нині живих свідків геройських подвигів наших вояків. Вони билися і гинули. В полон попадали переважно ранені. Це правда, що ген. Фрайтаґ заломився і психічно і фізично. Зрікся командування нашою дивізією і передав його іншому генералові. Не німці, але наші стрільці, прямо на руках, винесли ген. Фрайтаґа з окруження, на це, щоб він поїхав до старшинської школи в Кіншляґу і виголосив свого ганебну промову...

                       Але правда таки вийшла наверх. Найвище німецьке командування, прослідивши точно бій під Бродами, ствердило, що наша дивізія билася надзвичайно добре, виконала своє завдання, як казали — врятувала корпус, і нагородила командира дивізії, ген. Фрайтаґа, лицарським хрестом (ріттер кройц).

                        Мені довелося бути зв'язковим після повороту із старшинської школи в Позен — Трескау, в Жіліні (Словаччина) і звітувати ген. Фрайтаґові про поступи наших підхорунжих. Зауважив на шиї у нього лицарський хрест, я додержуючи всі форми, поґратулював йому за високе бойове відзначення. У відповідь генерал встав, зловив рукою за хрест і врочисто сказав: "Так, я на чолі трьох тисяч українських героїв врятував цілий корпус"... По Кіншляґу це був зворот на 180 ступнів. Ген. Фрайтаґ був правдивим прусаком і нікого особливо не любив, тим більше нас. Але опінію свою про нас відносно "добрий чи злий вояк" він змінив на нашу користь і видержав в тому переконанні до кінця.

                     Правдиву "родзинку" подав хор. Вашкович на 55 стор. 173-174 числа, а редактор У. С. перервав на цьому статтю, мабуть, задля кращого ефекту. А звучить воно так: "Справжня трагедія очікувала ранених, яких залишали на ласку ворога. Очевидно, ніхто не хотів бути пораненим і залишатися напризволяще, тому залишав оборонне становище як найскорше. (далі буде)".

                      Мушу ствердити, що жаден нормальний вояк так не думав, тим більше, що наша санітарна служба була багато краща ніж у німців. Ми добирали на санітетів відважних і ідейних вояків, які майже завжди рискувати своїм життям, рятуючи ранених. Лікарі також не сиділи в бункрах. Вояк, якого перев'язував д-р Гр. Шиманський був вдруге ранений під час перев'язки. Вже перед самою капітуляцією у моїй сотні згинули два стрільці ,а один був тяжко ранений, намагаючися підібрати раненого стрільця з поля обстрілу снайпера. Зрештою, ані Малецький, ані Козак, ані Підгайний не були б нині на еміґрації, коли б це була правда, що нафантазував хор. Вашкович. Їх витягнули з поля бою, з-під обстрілу, як не санітети, то звичайні вояки. Безперечно, що можуть бути випадки, коли ранений вояк попаде в руки ворога, коли нема кому його підобрати. Але нормальний вояк не бере цеї можливости за оправдання для втечі з лінії.

                     Хор. Вашкович твердить на стор. 35, У. С. ч. 175, що в дивізії розстрілювано вояків "для прикладу". Коли дивитися з тої точки зору, то кожний "цивільний" присуд на кару в'язниці, чи кару смерти можна також уважати присудом "для прикладу". В кожному суспільстві існують закони, карні кодекси, суди тощо. Доки суспільство респектує закони, доки діють суди і карають на основі дійсного карного кодексу, не можна сказати, що когось засуджено "для прикладу". В нашій дивізії, подібно як в усіх чисто німецьких військових одиницях, існували суди, існував закон, карний кодекс. Кожний знає, що військовий карний кодекс є багато строгіший від цивільного. Коли в суспільстві зростає злочинність, загострюють судові присуди, запроваджують наглі суди, стосують найвищі виміри кари. Подібна ситуація була у цілому німецькому війську і в нашій дивізії при кінці війни. Але до самого кінця в нашій дивізії були суди, був прокурор і була оборона.              

                    Не збираюся займати становища щодо того, що якийсь п'яний вояк хотів знасилувати словачку. Мені лише дивно, що хор. Вашкович намагається таким фактом компромітувати нашу дивізію. 

                    Відносно ж його зверхника у 10-ій сотні на Словаччині, який мав бути "фізично і морально знищеною людиною старшого покоління" і який "здобував собі популярність у сотні коштом цивільної людности і коштом йому підлеглого старшини, в даному випадку моїм", купував у кожному зустрічному містечку повії, яких приводили йому спеціяльно призначені підстаршини стор. 34 У. С, ч. 175. Воно трохи дивно, що це все робила "фізично знищена людина старшого покоління". А коли воно так дійсно було, хор. Вашкович повинен подати його прізвище, бо мало людей знає, хто був зверхником хор. Вашковича в 10-ій сотні, але напевно значне число колишніх старшин дивізії знає "людей старшого покоління", які служили в дивізії.                         

З пошаною
сотн. інж. Богдан Підгайний


Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації